"Цей європеєць дозволив зробити фото!" Як сприймають українців у світі

Як я був європейцем… в Азії, Африці та Південній Америці!

Чимало наших друзів чи то друзів "у лапках" досить часто задає питання: Україна? Чи є то Європа? Українці – чи є вони європейцями?

Для мене цього питання не існує, хоча життю нашому в рідному домі ще далеко до європейського рівня.

Кажу це не з чужих оповідей, а з власного досвіду.

Бо побував вже у більшості європейських країн, до того ж у багатьох неодноразово. І все це виключно в інвалідному візку. 

Але в цьому пості розповім (та й світлинами підкріплю!), що за кордоном нас, людей із синьо-жовтим прапором, вважають мешканцями Європи.

1. В Індії досить часто до людей зі світлою шкірою звертаються батьки з проханням сфотографуватися з їхніми дітьми.

У Делі і до мене підійшов чоловік та спитав, чи можна зробити світлину, а потім – звідки у мене така гарна сорочка. Я відповів, що я – з України і на мені національне вбрання – вишиванка.

Чоловік озирнувся та почав гукати дружину з дітьми і при цьому кричав: "Цей європеєць дозволив зробити фото!".

Для татуся цих малюків українець є європейцем!

2. Так було й у Шрі-Ланці, коли діти кликали один одного: "Біжіть до нас. Цей дядько-європеєць дозволив нам потримати олімпійського смолоскипа!"

Від пекучого сонця мене у мандрівках береже бейсболка з написом "Ukraine". І учням цього вистачило, аби ідентифікувати Україну як частину Європи.

3. У Гімалаях, у Непалі, у місті Покхара, у передгір’ях легендарного 8-тисячника Аннапурна дітлахи теж просили дозволу на фотосесію.

А потім їхній вчитель спитав: "Як довго та як саме ви до нас з Європи добиралися?"

Браво! Для освічених непальців Україна – це Європа.

4. Кінець землі. Південна Африка. Найпівденніша точка африканського континенту.

Усі, хто відвідує мис Доброї Надії, кажуть, що це особливе, майже сакральне місце. Ми теж відчули якесь внутрішнє хвилювання.

Як і усі, сфотографувалися біля дошки із географічними координатами. І Наталя звернула увагу, що на мене дуже уважно дивляться декілька кремезних молодих хлопців у спортивних одностроях.

Потім один з них підійшов і збентежено спитав, чи то не олімпійський смолоскип я тримаю?

Прочитав напис "Україна" на кепі, спитав дозволу сфотографуватися і голосно гукнув приятелів: "Мерщій до мене! Тут пан з Європи дозволяє з ним сфотографуватися!"

Виявилося, що то була студентська збірна Аргентини з реґбі. Потім були питання "Хто ви?" "Як ви у візку сюди добралися?" та багато інших…

5. І наостанок. Коли я їхав з українським прапором пляжем Копакабана у Ріо-де-Жанейро, мене запросили зупинитися біля піщаної скульптури її автори – молоді хлопці.

По хвилині спілкування сказали мені, що дивилися футбольний турнір Євро-2012, їхні друзі були у Києві на матчах (я справді на власні очі бачив чимало вболівальників із Бразилії на вулицях Києва) та побажали, щоб збірна України в наступному чемпіонаті стала переможницею.

От так в Америці, Азії та Африці я особисто відчув: люди знають, що Україна – частина Європи!

А не частина колишнього СРСР чи провінція Росії…

А ми, українці, європейськість нашої Батьківщини маємо відчувати як національну ідею!

Допис від Миколи Подрезана