Думка про кризу в українській легкій промисловості вже давно стала аксіомою.

Скільки разів говорили про те, що українці не носять вітчизняний одяг, віддаючи перевагу дешевшій продукції з Китаю чи Туреччини!

Але водночас – і в цьому парадокс – українська легка промисловість не може поскаржитися на відсутність замовлень із Європи. За найскромнішими оцінками, не менше сотні українських швейних компаній виконують регулярні замовлення з країн ЄС.

"Європейська правда" продовжує цикл історій про українські компанії, які зуміли вийти на ринки Євросоюзу. З поступовим закриттям російського ринку вихід в Європу стає ключовим завданням для багатьох українських підприємств, а тому успішний досвід може виявитися дуже корисним.

Наш новий герой – полтавська фабрика "Євро-Стиль". Це невелике, навіть за місцевою міркою, підприємство – зі штатом близько 30 осіб. Однак з моменту заснування і вже протягом близько 10 років фабрика виконує замовлення великих європейських компаній, таких як Mexx, Franken Walder або Frank Henke Mode.

"Тільки-но ми відкрилися, а це було у 2005 році, нам одразу запропонували невелике замовлення з Німеччини – близько сотні речей. Коли ми його успішно виконали, замовники зрозуміли, що з нами можна мати справу, тому відтоді замовлення надходять постійно", – розповіла директор підприємства Галина Чайка.

Інтерес великих транснаціональних компаній до українських підприємств зрозумілий – перенесення виробництва за межі ЄС дозволяє мінімізувати витрати. При цьому в України є певна перевага порівняно з Південно-Східною Азією: перебуваючи поблизу від ринків збуту, вітчизняна легка промисловість здатна виконувати замовлення набагато оперативніше, ніж азіатські конкуренти.

Однак сама лише наявність масштабних замовлень з ЄС ще не гарантує процвітання.

"Перші два або три роки були найважчі. Фактично ми з нуля вчилися працювати за європейськими правилами. А найголовніше – будь-яка помилка оберталася величезними штрафами. Часто, виконавши складне замовлення та сплативши штраф, ми могли опинитися без прибутку", – згадує Галина Чайка.

Як правило, штрафні санкції накладалися за невчасне виконання замовлень. Працювали з терміновими замовленнями, а це означало, що час відвантаження готової партії визначався навіть по годинах. У таких умовах будь-яка поломка або знеструмлення могли стати катастрофою, яка позбавляла підприємство виручки.

"За ці кілька років ми отримали унікальний досвід. Взяти, приміром, присутність на виробництві європейських технологів. Запросити їх за наш рахунок було б неможливо. А коли виконуєш європейські замовлення, технологи працюють у нас за їхній рахунок", – пояснює Галина Чайка.

Досвід, отриманий за перші роки роботи з європейцями, не минув даремно, хай навіть ті замовлення були невеликі.

Довівши свій рівень роботи, полтавська компанія почала отримувати замовлення від знаних марок, а головне – мала тепер можливість жорсткіше відстоювати свою позицію на переговорах, вибиваючи для себе кращі умови.

Сувора конкуренція на європейському ринку вимагає постійного пошуку дешевших підрядників. Проте будь-який зрив замовлення завдає компаніям такого удару, що жодні штрафні санкції не компенсують замовнику цей збиток.

"Саме тому, коли ми створили собі репутацію компанії, яка вміє виконувати замовлення якісно і вчасно, ми вже могли ставити умови на переговорах", – пояснює Галина Чайка.

"Ми навчилися не лише торгуватися, а й відстоювати свої права. Наприклад, при нарахуванні несправедливих штрафів. Одного разу, не отримавши повною мірою зароблене, нам навіть довелося звертатися зі скаргою в СБУ. Врешті-решт, цю компанію до з'ясування обставин перевели в режим індивідуального ліцензування. Вони з переляку повернули борги не тільки нам, але й ще кільком українським фабрикам", – згадують в "Євро-Стиль".

На жаль, цей період тривав недовго. Європейська економічна криза загострила конкуренцію на ринку одягу, змусивши виробників шукати дешевших підрядників, навіть на шкоду якості.

"Одним з наших основних партнерів була велика німецька компанія. В їхньому внутрішньому рейтингу серед приблизно 70 швейних фабрик ми були на третьому місці, поступаючись лише двом болгарським. Однак у 2008 році їм довелося шукати дешевших підрядників, і наші замовлення переїхали на Ямайку", – нарікають в полтавській компанії.

У кризовій ситуації українській компанії допоміг знову ж таки європейський досвід.

В "Євро-Стиль" активізували роботу на внутрішньому ринку, що дозволило компенсувати "європейську кризу".

"Перед будь-якою швейною компанією рано чи пізно постає дилема: працювати за схемами з давальницькою сировиною (надаючи, по суті, лише послуги з пошиття) або розпочати власне виробництво повного циклу", – каже Галина Чайка.

За її словами, схеми з давальницькою сировиною є надійнішими. Незважаючи на постійні аврали, вони дають невеликий, але стабільний дохід. Разом з тим власне виробництво може забезпечити значно більший прибуток, проте несе більші ризики.

"Будь-яка компанія, навіть найуспішніша, боїться провалу колекції. Для невеликих підприємств це може означати смертельні збитки", – пояснює наша співрозмовниця.

По мірі того, як Євросоюз відходив від кризи, замовлення з Європи знову стали зростати. Проте, маючи вже хай і невелике, але стабільне виробництво для українського ринку, "Євро-Стиль" змогли дозволити собі розкіш не гнатися за будь-яким замовленням, вибираючи лише найвигідніші.

Приклад такої співпраці – створення колекції одягу для німецьких футбольних фанатів до "Євро-2012". На відміну від більшості європейських замовлень, в цьому випадку у Полтаві провели повний цикл робіт – від створення моделей до виробництва.

В такому стані компанія зустріла нову кризу – тепер вже не європейську, а російську.

Нинішні проблеми галузі пов'язані із закриттям російського ринку – адже багато компаній були зав'язані на нього. Більше того, РФ була великим ринком збуту для європейського одягу, що також не могло не відобразитися на замовленнях для українських швейних фабрик.

"Ця криза показала, хто чого досягнув", – резюмує Галина Чайка.

За її словами, "Євро-Стиль" фактично не відчув проблем ні з європейськими замовленнями, ні на українському ринку. Більше того, на внутрішньому ринку компанія сподівається на зростання продажів, відтіснивши турецький товар, що вже дорожчає.

Водночас компанії, що виробляють одяг лише для ринків України та Росії, зараз переживають дуже складні часи.

"Стільки років поспіль вони були в кращому становищі, ніж ми. Над ними не висіли штрафи, їм не треба було особливо вкладатися в якість, а собівартість їхньої продукції була значно вища від нашої. І при цьому дохід у них нерідко був значно більшим, ніж у нас",- каже Галина Чайка.

Однак тепер вижити зможуть лише ті, хто вміє працювати по-європейськи, виробляючи якісну і дешеву продукцію.

"Зараз навіть страшно згадати наш досвід першої роботи з європейцями. Однак цей досвід і став основою нашого нинішнього становища", – резюмують в "Євро-Стиль".

Стаття підготовлена "Європейською правдою" в рамках інформаційної кампанії "Сильніші разом!"