Зареєстрований у Верховній раді законопроект "Про особливий режим спеціальної конфіскації майна" вже висвітлювався на ЄвроПравді. Критичні висновки редакційної статті – про те, що законопроект призведе до зворотного результату, легалізації майна представників колишньої влади у Європейському суді з прав людини, – викликали обурення авторів документа. А їхні прибічники наполягають, що законопроект відповідає нормам європейського права. 

Тож настав час подати позицію юристів.

Аналіз законопроекту здійснила Парламентська експертна група з євроінтеграції (ПЕГ), щодо неупередженості якої навряд чи у когось можуть бути претензії. Ця група експертів працює за фінансування міжнародних донорів, аналізує подані депутатами законопроекти та шукає в них норми, що можуть завадити процесу євроінтеграції України, або ж навпаки - підтверджує, що той чи інший законопроект є "європейським".

Їхня увага не оминула і законопроект, поданий Тетяною Чорновол та Олегом Барною.

"Європейська правда" публікує текст експертних висновків.

* * * * *

Необхідність повернення країні вкраденого майна ні в кого не викликає сумнівів.

Проте численні обіцянки нинішньої влади повернути вкрадене екс-президентом Віктором Януковичем та його оточенням досі залишилися порожніми словами.

В такій ситуації поява радикальних ініціатив зовсім не дивує. Одну з них було зареєстровано у Верховній раді.

Законопроект №3025 пропонує запровадити особливий режим спеціальної конфіскації грошових коштів та/або іншого майна усуненого з поста екс-президента Віктора Януковича, а також низки екс-урядовців та бізнесменів: Миколи Азарова, Сергія Арбузова, Олександра Клименка, Сергія Курченка та деяких інших, стосовно яких є підстави вважати, що вони прямо чи опосередковано пов’язані з фінансовими та корупційними зловживаннями.

Перш за все, згадаємо статтю 14 Конституції України, яку звичайними законами не змінити. Відповідно до неї, "Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом".

Тобто в своїй оцінці депутатської ініціативи будемо виходити з того, що наявність рішення суду є обов’язковою умовою конфіскації майна.

А що означає термін "спеціальна конфіскація майна", що фігурує у законопроекті?

Згідно зі статтею 96-1 Кримінального кодексу України, "Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом".

Не менш однозначне трактування міститься нині у ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України. Відповідно до неї: 

Під час вирішення питання щодо спеціальної конфіскації насамперед має бути вирішене питання про повернення грошей, цінностей та іншого майна власнику (законному володільцю) та/або про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Застосування спеціальної конфіскації здійснюється тільки після доведення в судовому порядку стороною обвинувачення, що власник (законний володілець) грошей, цінностей та іншого майна знав про їх незаконне походження та/або використання.

Таким чином, конфіскація майна є покаранням, яке може встановити лише суд. 

Але це повністю суперечить ідеї поданого законопроекту.

Автори проекту – Тетяна Чорновол та Олег Барна – намагаються оминути цю досить чітко сформовану норму, посилаючись на документ вищої сили – Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції, ратифіковану Україною у 2006 році.

Тут є логіка, бо міжнародні зобов'язання України мають виконуватися навіть якщо вони суперечать національному законодавству.

Депутати нагадують, що згідно зі ст. 54 згаданої Конвенції вказується про право держав "розглядати питання про вжиття таких заходів, які можуть бути необхідними, щоб створити можливість для конфіскації такого (придбаного в результаті злочину) майна без винесення вироку в рамках кримінального провадження у справах, якщо злочинець не може бути підданий переслідуванню з причини смерті, переховування або відсутності чи в інших відповідних випадках".

Дійсно, переховування означених екс-урядовців у Росії заважає проведенню суду, а відповідно - поверненню їхнього майна державі.

Таким чином, спираючись на статтю 54 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, можна було б знехтувати положеннями цивільного, кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Однак є важливий нюанс, яким знехтували автори законопроекту.

Такий підхід не може бути застосований до самої Конституції України.

Частина друга ст. 9 Конституції містить загальну норму: "Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України". Щодо цього є твердження Пленуму Верховного суду України в Постанові 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя": "Міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України".

Отже, міжнародні договори дійсно мають вищу силу, ніж українське законодавство – на що посилаються автори законопроекту, – але не вищу, ніж Конституція України.

І останній факт повністю руйнує аргументацію законодавців.

На цьому можна було б завершувати аналіз, але, зважаючи на важливість порушеної теми, спробуємо додатково подивитися, що з цього приводу каже європейське законодавство.

В Європейському союзі в 2014 р. була прийнята Директива 2014/42/ЄС Європейського парламенту та Ради про заморожування та конфіскацію засобів злочинів та доходів, отриманих злочинним шляхом в Європейському союзі.

Директива встановлює мінімальні правила без шкоди національним процедурам, які можуть застосовуватись державами-членами для зазначеної конфіскації.

Документ визначає поняття "конфіскація" як остаточне позбавлення майна за рішенням суду в зв’язку з кримінальним злочином. Тобто в самому визначенні даного поняття також міститься така необхідна умова, як участь суду та ухвалення ним рішення, а не якогось іншого документа, для здійснення процедури конфіскації.

Якщо конфіскація на підставі остаточного засудження неможлива, у випадках хвороби або переховування від правосуддя підозрюваної або обвинуваченої особи, держави-члени повинні вжити заходів з метою уможливлення такої конфіскації, а саме у справах, де кримінальні провадження були розпочаті по відношенню до відповідних кримінальних злочинів, та такі провадження могли призвести до кримінального обвинувачення, якби підозрювана або обвинувачувана особа могла постати перед судом. 

Водночас у випадках хвороби або переховування, існування процедури заочного осудження має бути достатнім для виконання зобов’язань, покладених Директивою.

При цьому держави-члени повинні вжити всіх прийнятних заходів та можуть вимагати, щоб відповідна особа була викликана або довести до її відома інформацію щодо процедури конфіскації. Також документом передбачені гарантії особам, які можуть постраждати від здійснюваних заходів за цією Директивою, а саме щодо їхнього права на відшкодування та справедливий суд з метою дотримання їхніх прав.

Отже, європейські норми, які хоче перейняти Україна, також не допускають конфіскації без рішення суду.

При цьому в українському законодавстві існує можливість прийняття судових рішень за умови переховування звинувачених осіб.

Тобто – втеча "діячів" минулої влади до РФ не робить неможливою конфіскацію їхнього майна. Необхідно лише чітко дотримуватися визначеної законом процедури.

Це дещо довгий шлях, але лише він веде до мети.

Натомість спроби "винайти велосипед", шукаючи шпарини для нехтування законодавства, навряд чи забезпечать рішення, яке було б визнане легальним.

Автори аналізу:

Парламентська експертна група