Чутки про те, що зміни до Конституції перестали бути "ідеєю фікс" для європейських партнерів України, лунали в дипломатичному середовищі ще від кінця січня. Саме тоді, за короткий час – протягом одного-двох тижнів – розпочався "злам" в позиції Берліна та Парижа.

А ці столиці, як відомо, є ключовими для формування позиції ЄС у питанні виконання "Мінська". Адже Франція та Німеччина як учасники переговорів у Нормандському форматі найбільше знаються на цьому питанні.

Однак такі зміни не бувають моментальними. Коригування позиції забрало ще місяць, і приїзд до України, схоже, став вирішальним.

Чи можна вважати цю зміну перемогою України? Швидше так, аніж ні.

Хоча вона також не є безумовною.

Місце Конституції в думках і прагненнях європейських дипломатів посів... закон про вибори на Донбасі.

І наразі незрозуміло, як виконувати цю нову вимогу.

Та спершу – спробуємо розібратися, що сталося з Конституцією, а також – чи зможе Україна "забути" про цю вимогу Мінських угод.

Точка зламу

Найкоректніше відстежувати зміни німецької позиції (за всієї поваги до французів, саме німці грають "першу скрипку" у Нормандському форматі).

Протягом останніх місяців минулого року і навіть першої половини січня Берлін був непохитний. І політики, і дипломати і в закритих дискусіях, і в коментарях "під запис" наполягали: Київ має внести зміни до Конституції. Як не дивно, але саме це (а не припинення вогню чи обмін полоненими) в ЄС розцінювали як ключовий показник того, чи виконуються Мінські угоди.

Хоча було очевидно, що зібрати 300 голосів за конституційні зміни не вийде.

Ніхто в Україні не хоче повторення подій 31 серпня, із заворушеннями та вибухами під Радою після того, як зміни до Конституції були ухвалені в першому читанні.

А наполегливе прагнення європейців "проштовхнути" ці зміни часом зустрічало опір навіть в Європі. Приміром, "Європейська правда" знає про перебіг закритої експертної дискусії по Україні, що відбулася в Берліні в середині січня за участю українських і німецьких експертів та провідних журналістів.

Після того, як високопосадовець МЗС Німеччини (за умовами зустрічі ми не можемо назвати його ім’я) заявив про вимогу внести до Конституції України норму про особливий статус Донбасу і попередив, що інакше можуть бути небажані наслідки, обурився його співвітчизник, німецький журналіст.

"Слухайте, як ви взагалі можете вимагати від демократичної держави внести зміни до Конституції?!" – запитав той.

Відповісти на це запитання дипломат не зміг.

А ближче до кінця січня в ФРН зрозуміли, що заводять самі себе у глухий кут, висуваючи до України вимогу, яка точно не буде виконана. Та ще й погрожуючи Києву у відповідь зняти санкції з Росії!

А такий розвиток подій, очевидно, не входив у плани Ангели Меркель.

Ще 19 січня, для пошуку виходу з тупіка в Київ прибули спецпосланці канцлера Німеччини Крістофер Хойсген та президента Франції Жак Одібер. Саме тоді, очевидно, "нормандська двійка" почала шукати "альтернативи конституційній реформі".

Візит Петра Порошенка до Берліна, який відбувся 1 лютого, підтвердив це припущення. На спільній прес-конференції німецький канцлер заявила: скасування санкцій проти РФ залежить від дій Росії, а не України. І тому санкції мають зберігатися.

Ще один позитивний сигнал пролунав від групи німецьких парламентарів, які відвідали Україну на початку лютого. Вони знову запевнили Київ: санкції проти РФ лишатимуться чинними до початку справжнього перемир’я. Від парламентарів все ж пролунала фраза про потребу конституційних змін, але зовсім в іншій тональності – не як вимога, а як прохання.

І, нарешті, ще за тиждень – сенсаційна заява. В німецькій дипмісії припустили, що конституційна норма про спецстатус Донбасу "втрачена щонайменше на рік". Причому трагедією для німецької дипломатії це не стало.

Чи похований "спецстатус Донбасу"?

Якщо хтось припускав, що пом’якшення публічних заяв німецьких дипломатів стало випадковим збігом, то нинішній тиждень мав розвіяти всі сумніви.

У понеділок в Україну прибули зі спільним десантом міністри закордонних справ Німеччини та Франції – Франк-Вальтер Штайнмаєр та Жан-Марк Еро.

Штайнмаєр, як відомо, представляє німецьких соціалістів, які найбільш налаштовані на поновлення співпраці з Москвою, тому подарунків від нього очікувати було не варто.

Але заяви "Нормандської двійки" підтвердили: відмова від вимоги про Конституцію – це не випадковий збіг, а нова реальність.

У спільній статті двох міністрів, яку вони написали перед поїздкою і опублікували на ЄвроПравді, ви не знайдете жодного натяку на "конституційну вимогу", яка ще два місяці тому була присутня у всіх публічних заявах щодо Мінського процесу.

На прес-конференції у вівторок і Штайнмаєр, і Еро жодного разу не згадали про особливий статус Донбасу. Навіть коли кореспондент ЄП попросив прокоментувати це, глава німецького МЗС у відповіді жодного разу не вжив слово "Конституція".

Навіть під час зустрічі у Верховній раді – органі, який має ухвалювати конституційні зміни – міністри не стали порушувати це питання.

Це, звичайно, не означає, що про зміни до Конституції нам необхідно забути.

Ні. Не треба мати зайвих сподівань.

І в Берліні, і в Парижі, і в Вашингтоні, і в Києві досі вважають, що Мінські угоди продовжують діяти. Навіть попри те, що терміни їх виконання – зірвані. І всі столиці вважають чинною вимогу про те, що Україна має включити в Конституцію норму про особливі повноваження Донбасу (див. п.11 документа, підписаного в Мінську 12 лютого 2015 р.).

Але негайного їх виконання – попри постійні обстріли і постачання російської зброї до "ДЛНР" – від нас вже не вимагають.

І це, безумовно, добре.

А погано, що натомість вимагають інше.

Нові старі вимоги

Європейська дипломатія живе за своїми нормами, які часом видаються нам алогічними. І це – саме той випадок. В ЄС чудово знають, що виконання "Мінська" зривається саме з вини Росії, але водночас – вимагають дій також від України. Хоч якихось.

Насправді мотив зрозумілий.

Продовжуючи санкції проти РФ, європейські лідери хочуть бути готові "продати виборцю" це рішення. Тобто – пояснити, чим воно обґрунтоване. Мовляв, "Україна дуже хотіла виконати Мінськ, робила те-то і те-то, а Росія – нічого не робила, і тому санкції проти Москви діятимуть ще рік".

Тому, "забувши" свою вимогу про конституційні зміни, в ЄС взяли на озброєння інший пункт Мінська-2 – про вибори на Донбасі.

Нову вимогу виголосив Штайнмаєр на прес-конференції в Києві у вівторок. "Усі пункти Мінська є чинними. Але ми дуже уважно стежимо за їхньою послідовністю, і наступним пунктом є проведення виборів", – пояснив він.

Щоби зняти сумніви в тому, що вибори на Донбасі стали новою "ідеєю фікс" наших європейських партнерів, глава МЗС Німеччини порушив це питання щонайменше п’ять разів під час спілкування зі ЗМІ.

Він навіть вступив у дискусію з українським колегою Павлом Клімкіним, який спробував довести, що Донбас не готовий проводити вибори за стандартами ОБСЄ, а розпочинати виборчий процес, не переконавшись в його чесності, просто немає сенсу.

"Ситуація з безпекою не може бути виправданням тому, щоби ми припинили рухатися до схвалення закону про вибори", – відрізав у відповідь німецький дипломат.

Як стверджують джерела ЄП, точно такі тези лунали на зустрічах міністрів і зі спікером ВР Володимиром Гройсманом, і з лідерами фракцій ВР.

То чи будуть вибори?

Варто додати, що цей пункт не є новим – він справді присутній і у Мінську-1, і у Мінську-2, але зараз став ключовою вимогою європейців.

При цьому від України наразі вимагають лише розпочати процес – ухвалити закон про вибори на Донбасі. Про реальне голосування не йдеться.

Але навіть цю вимогу співрозмовники ЄП вважають нереальною.

"Якщо розпочати процес, ми підірвемо Верховну раду, невже в Берліні цього не відчувають?" – поділився з ЄвроПравдою один з учасників перемовин з "Нормандською двійкою".

"Крім того, погодження закону вже зараз суперечить і здоровому глузду, і навіть тексту Мінська-2. Там сказано, що спершу ми маємо погодити в "Мінському форматі" модальності, тобто ключові принципи проведення виборів. А знаєте, як проходить зараз це погодження? Представники "ДНР-ЛНР" виступають проти участі українських партій, проти того, щоби там працювали загальноукраїнські ЗМІ і так далі. Хоча Мінські домовленості вимагають іншого.

Тобто зараз ми навіть "модальності" не узгодили. Як можна вимагати від нас ще й закону на даному етапі", - розповів один із депутатів, що брав участь у переговорах з міністрами.

Отже, підсумовуючи, можна стверджувати: Нормандський формат нині заходить у новий глухий кут. Який вигідний хіба що російській стороні.

Як швидко в ЄС зрозуміють проблему? Відповіді на це ми не маємо.

Але якщо процес не зупиниться (а невеликі сподівання на це ще лишаються), то Києву, Берліну та Парижу доведеться витратити чимало часу та зусиль на перемовини, які точно не принесуть успіху. І дай боже, щоби не призвели до небажаних наслідків.