В середу вночі президент Петро Порошенко підписав скандальний (за своєю історією) закон про електронне декларування. І це, як ми не раз повідомляли, прибрало одну з двох останніх перепон на шляху до скасування віз.

Та ще одна, остання вимога ЄС – про створення Національної агенції з питань запобігання корупції – виявилася заскладною для України. Дві ночі поспіль комісія з обрання членів НАЗК перебуває в глухому куті.

Дійшло до того, що у вівторок ввечері представник АП Олександр Данилюк публічно оголосив про загрозу зриву створення НАЗК в цілому. Порошенко і посол ЄС в Україні Ян Томбінський вночі зустрілися з комісією і переконували її членів подолати конфлікт, але марно – голосування не мали успіху.

В середу конкурсна комісія збереться знову. Тепер – вдень, а не ввечері, як було досі.

Та ще одне провалене засідання може виявитися катастрофічним.

Порошенко, який в середу має поїхати до Брюсселя домовлятися про безвізовий, залишиться без ключового аргументу, який він мав надати європейським лідерам. 

При чому часу - вкрай мало. Засідання комісії розпочнеться о 15.00. А вже о 17.50 президентський літак має відбути до Брюсселя. 

Тож ми спробували розібратися, в чому справжня причина проблем у НАЗК.

А також – як вийти з ситуації.

А ще – з роллю Міністерства юстиції в цій історії, яка часом стає схожою на боротьбу з державою.

Про що взагалі йдеться?

Коротко про НАЗК. Ті, хто знається на роботі агенції, можуть пропустити цю главу.

НАЗК – це той орган, який має збирати та опрацьовувати електронні декларації – ті самі, які Рада нарешті впровадила у вівторок. Агенція не буде силовим відомством, для цього в країні є Національне антикорупційне бюро (НАБУ).

Натомість, завдання НАЗК – створити таку систему, яка б допомагала НАБУ "знаходити героїв" його розслідувань навіть у випадку, якщо злочин (приміром, хабар) не зафіксований.

Основою роботи агенції стануть декларації про доходи та витрати.

Так, йдеться, зокрема, про прокурорів чи держслужбовців, які мають доходи в кілька тисяч гривень на місяць, але дозволяють собі жити у будинках, що коштують мільйони доларів.

Саме тому запуск декларування та роботи агенції зустріли такий спротив.

І саме тому для європейських донорів їх створення є ключовою умовою.

До слова, одним із ключових інструментів мають стати відкриті реєстри декларацій (і кримінальна відповідальність за їх незаповнення чи приховування статків). Логіка в тому, що кожен матиме змогу перевірити доходи знайомого посадовця.

І громадський ресурс, принаймні, за задумкою, повинен стати основною зброєю НАЗК і системи декларування. Бо інакше просто неможливо перевірити відповідність статків кількох сотень тисяч держслужбовців та прирівняних до них осіб, які за законом мають заповнювати декларації (так, це реальна, а не перебільшена кількість).

Та повернімося до конфлікту навколо агенції.

Рябошапка проти всіх

Ключове ім’я в протистоянні – Руслан Рябошапка.

Це – один з десяти фіналістів конкурсу, він є колишнім заступником міністра юстиції та представляє антикорупційну групу Реанімаційного пакету реформ (РПР). Обидві названі посади – колишня та нинішня – стали причиною того, що він опинився в центрі конфлікту.

Троє членів комісії – Андрій Марусов з Transparency International, Віктор Таран з Центру політичних студій та аналітики, а також експерт Володимир Сущенко, призначений за парламентською квотою, – лобіюють призначення представника РПР, тобто Рябошапки.

За регламентом НАЗК, призначити члена комісії можна лише якщо за нього проголосують 2/3 від складу комісії, тобто 6 із 8 членів.

Зараз Рябошапці не вистачає одного голосу. Проти нього виступають представниця Мін'юсту Наталія Севостьянова, а також ще двоє експертів – Леся Шевченко та Віктор Шлінчак.

Саме тому комісія "увійшла в клінч".

За Рябошапку голосів немає. Без нього голосів немає для всіх інших – бо троє людей відмовляються голосувати. Патова ситуація.

Особистий фактор – аргументи сторін

У прибічників призначення Руслана Рябошапки є кілька аргументів – публічних і непублічних. Головний мотив того, що ця кандидатура так активно просувається, можна описати короткою фразою:

"Він вольовий та дуже ‘нарваний’".

Це визнають і прибічники, і супротивники кандидата, і кожен використовує цей аргумент на свою користь.

Перші наполягають, що серед членів комісії має бути хоча б один юрист, який не боїться йти на конфлікт із системою. І – цей факт ні в кого не викликає заперечень – Рябошапка є єдиним із претендентів, хто відповідає таким вимогам.

Його опоненти натомість кажуть, що в агенцію не варто призначати людину, яка категорично наполягатиме на своїй позиції, якщо та не збігається з думкою інших.

"Це (НАЗК) має бути колективний центр ухвалення рішень. Має бути здорове обговорення альтернатив політики, а не вольове, амбіційне рішення – мовляв, я знаю, і буде робитись по-моєму", – пояснив мотив свого голосування проти Рябошапки один із його супротивників (це спілкування відбувалося в закритому режимі, тому ЄП не має права розкривати ім’я члена комісії).

Між тим експертна спільнота виявилася практично одностайною.

"Конфліктного" кандидата від РПР підтримали ключові аналітичні центри.

Більше того, ЄвроПравда дістала підтвердження, що призначення Руслана Рябошапки підтримує представництво ЄС. Але не може робити цього публічно.

І, насамкінець, ключовим аргументом стала заява лідера конкурсу, Миколи Хавронюка: він попередив, що відмовиться від участі в роботі НАЗК, якщо Рябошапка не увійде до складу агенції.

А вранці середи ще один фіналіст, Тарас Гаталяк, зняв свою кандидатуру на користь Рябошапки та Хавронюка.

Власне, після цього аргументи про непрофесійність та непідготовленість "конфліктного кандидата" втратили сенс.

Більше того, наші джерела в представництві ЄС вважають, що кандидатура Рябошапки блокується виключно через особисті мотиви.

Ми намагалися з’ясувати подробиці і вимушені погодитися: європейці праві.

З трійки тих, хто голосував проти кандидата від РПР, лише Леся Шевченко аргументує своє голосування, пояснюючи, що має до нього професійні претензії. Щоправда, чимало представників експертного середовища схильні списувати це на давній конфлікт Шевченко та Рябошапки, який не є секретом.

Мотив Наталії Севостьянової з Мін'юсту також доволі очевидний. Восени Рябошапка пішов з міністерства через особистий емоційний конфлікт з міністром Петренком, і тому його в міністерстві сприймають вороже.

Нарешті, найскладніша ситуація з Віктором Шлінчаком. Від нього ЄП не почула системних претензій на адресу проблемного кандидата. Більше того, Шлінчак стверджує, що не має сумнівів в професійності Рябошапки. Але – голосує проти.

Вихід із кризи

Схоже, зараз триває "робота" за те, щоби добрати один голос.

Жодне джерело ЄП не згадало про можливість "замінити" Рябошапку іншим, менш конфліктним кандидатом. Натомість багато хто згадує історію минулого року, коли відбувся перший етап виборів до НАЗК – тоді громадськість "кинули", пообіцявши паритетне призначення одного члена НАЗК з тих, кого лобіювала влада, і одного – від антикорупційних організацій.

Першого, за домовленістю, затвердили, а для другого... несподівано забракло голосів. Саме через це довелося оголошувати повторний конкурс до агенції.

Тому рівень довіри між членами комісії з призначення складу НАЗК – вкрай низький.

І тому наполягання про призначення "громадського" кандидата західні дипломати сприймають як легітимне.

"Шевченко та Шлінчак мають дивитися на професійні якості кандидатів та забути про образи", – поділився з ЄП один із дипломатів.

Підсумовуючи все, зараз ми опинилися перед вибором: або членами агенції найближчими днями (можливо, вже сьогодні) будуть обрані Рябошапка та Хавронюк, як найавторитетніші претенденти, або конкурс буде зірвано.

І ЄвроПравда сподівається, що вихід із кризи буде знайдено саме владою.

Може бути складно переконати представників громадськості змінити принципову позицію, особливо якщо на неї нашарувалися давні та свіжі конфлікти та образи.

Дещо простіше переконати владу. Тому міністр Павло Петренко та його заступник Наталія Севостьянова можуть і мають змінити позицію на голосуванні і обрати нехай "конфліктного", нехай "не свого", але фахового кандидата до складу НАЗК.

І тим самим – врятувати безвізовий режим для всієї України. На щастя, джерела свідчать, що варіант виходу з конфлікту, описаний нами, не відкидається. Тому лишається сподіватися на здоровий глузд причетних посадовців. І громадських діячів також.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"