В інформаційному просторі нескладно знайти десятки роздумів на тему можливого нападу Росії.

Та насправді ситуація інша.

І є сенс пояснити, чому Росія не нападе на Україну – ані сьогодні, ані завтра, ані протягом найближчого року.

Відповідь на це питання тісно пов'язана з Німеччиною.

Європейська правда ще півроку тому публікувала аналітичну записку Інституту світової політики. Дослідження стосунків України та ФРН було одним з перших з циклу "аудит зовнішньої політики". Вивчаючи це документ, зверніть увагу на прогноз можливих сценаріїв розвитку двосторонніх стосунків між Німеччиною і Україною.

Найгірший для нас сценарій — це шлях назад, до проблемних, корумпованих країн. Але тепер ще й із затяжним, млявим військовим конфліктом на додачу.

Цей варіант до певної міри задовольнив би Німеччину бо змістив би українське безпекове питання на маргінес зовнішньополітичних пріоритетів. За умови спокійної ситуації на сході, а також провалу реформ в Україні німці могли б чесно сказати: "ми спробували, але нічого не вийшло".

А Росію такий варіант задовольнив би повністю, оскільки де-факто повернув би Україні статус "російської сфери впливу".

Що мала б зробити Росія для втілення такого сценарію?

По-перше не допускати військової ескалації,  яка привертає увагу до українського питання, по-друге - максимально саботувати модернізаційні реформи в України, провокуючи розчарування Києвом у європейських партнерів.

Новий військовий напад РФ на Україну суперечить цьому сценарію.

Це – перше пояснення того, чому Росія не буде нападати. Є й друге.

Наступна частина дає нам чіткіші орієнтири по часу.

Не секрет, що уряд Меркель не розглядається Кремлем як надійний партнер; швидше – як ключовий супротивник.

Часи, коли Путін та Меркель були "на короткій нозі", лишилися в минулому, а нині німецький канцер є ключовим лобістом санкцій серед європейських лідерів.  Тому заміна нинішнього уряду Німеччини на лояльніший до Росії буде одним з основних завдань кремлівської політики в 2017 році.

Кілька фактів зі згаданої вище записки ІСП:

1) з часів Шредера, німці змінили своє ставлення до участі Німеччини в геополітичних миротворчих процесах на негативне;

2) німецький підпис відсутній під Будапештським меморандумом, і формальних причин активно перейматись долею України у Німеччини не більше, ніж у будь-якої країни.

Це означає що у 2017 році німецьким політикам доведеться пояснювати своїм виборцям, чому в Україну інвестується стільки часу зусиль і які позитивні результати принесла ця діяльність. Брак реформ з української сторони буде безумовно використаний проросійськими опонентами Меркель.

Отже, напад на Україну або військова ескалація з російської сторони зіграють на руку поточному уряду оскільки дозволять списати повільність української сторони на військовий тиск Кремля. Тож вигідна Кремлю стратегія в цій ситуації та сама, що наведена вище — військове затишшя і саботаж реформ в Україні.

Це буде актуальним щонайменше до завершення німецьких парламентських виборів восени 2017 року.

Весь цей час Росія намагатиметься відволікти українське суспільство від реформ.

Усіма можливими способами.

Отже, варто бути готовим до бряцання зброєю в Криму, провокацій на кордоні, лялькових вистав п'ятої колони та популістичних закликів до термінової зміни влади. Реформування триває, часу на втілення — обмаль, зволікання грає на руку Росії, зменшуючи сподівання європейців щодо України.

Для Німеччини, як і для решти наших союзників у західній Європі, питання українського конфлікту полягає у тому, щоб з'ясувати хто бреше: тільки Росія чи обидві сторони. Мірилом нашої чесності є прогрес з реформами. Інша відповідь України означатиме поразку євроінтеграції.

Герой Янковського у класичному кінофільмі "Обыкновенное чудо" висловив найгірший для України сценарій. "Ты прозевал свое счастье. Прощай, я тебе больше не буду помогать, ты мне не интересен."

І якщо ЄС вирішить сказати ці слова Україні, прозвучать вони саме російською мовою.

Автор: Олександр Снідалов,

активіст української громади в Нідерландах