Рік тому у Польщі завершилося перезавантаження влади – компанію новому президенту Анджею Дуді склав уряд, повністю сформований правою партією "Право і Справедливість" (ПіС).

Цього року Польща постійно була в фокусі ЗМІ. Неоднозначні ініціативи, наймасштабніші з кінця 1980-х акції протесту опозиції, звинувачення в авторитаризмі – все це нова Польща.

Але водночас ПіС зберігає симпатії своїх виборців, реалізуючи свої обіцянки. ЄвроПравда публікує статтю Eastbook про те, який шлях пройшла Польща за останній рік.

* * * * *

16 листопада виповнився рік, як президент Польщі Анджей Дуда привів до присяги уряд, сформований переможцем парламентських виборів – партією "Право і справедливість" (ПіС).

Завдяки впевненій перемозі у боротьбі за голоси виборців (37,6% голосів), вперше в історії сучасної Польщі ПіС вдалося створити однопартійний кабінет міністрів. Разом з представником партії у президентському палаці і більшістю в Сенаті, уряд на чолі з Беатою Шидло отримав можливість розгорнути широку програму реформ.

Не можна не погодитися – сьогодні Польща вже не схожа на ту країну, якою була рік тому.

ПіС обіцяв електорату "dobrą zmianę" – позитивні зміни. Змін відбулося чимало. От тільки твердження про їхній позитивний характер у багатьох викликає гірку усмішку.

Архітектором змін був і залишається лідер партії Ярослав Качинський, брат трагічно загиблого під Смоленськом президента Леха Качинського. Після програної президентської і кількох парламентських кампаній Ярослав як цунамі обрушився на польську політичну сцену, як ще рік тому здавалося досить млявою.

Формально не маючи жодної урядової чи фракційної посади, ця людина перебудовує Польщу згідно зі своїми планами.

Підтримку йому забезпечують пропаганда і популістські ініціативи. І практично абсолютна неспроможність опозиції.

Війна за суд

Роками Польщу згадували в західній пресі в одному контексті – як країну, що успішно пройшла політичну та економічну трансформацію, приклад для наслідування. З моменту створення кабміну Шидло цей наратив швидко змінився, а все через посягання на святиню західних ліберальних демократій – Конституційний суд (КС).

Ще в червні 2015 року Сейм, де більшість тоді належала коаліції партій "Громадянська платформа" і "Польські аграрії", ухвалив новий закон про КС і, керуючись ним, обрав п'ять суддів на місця тих, чиї повноваження спливали до кінця року. На думку юристів, це суперечило законодавству – парламентарії могли призначити максимум трьох членів КС.

ПіС розкритикував дії "Громадянської платформи" і вже в парламенті нового скликання проштовхнув кандидатури п'ятьох своїх суддів. І знову змінив закон про КС, а саме процедуру ухвалення ним рішень.

Це викликало обурення прихильників опозиційних партій, оскільки деякі ініціативи ПіС вже тоді здавалися такими, що суперечать конституції, а Конституційний суд був останньою інстанцією, яка могла не допустити нововведень.

За цілковитої підтримки голови КС Анджея Жеплинського суд визнав новий закон таким, що не відповідає конституції. Прем'єр Шидло відмовилася опублікувати це рішення суддів.

Суперечка з юридичної площини швидко перемістилася у площину суспільну: активісти, що підтримали КС, створили Комітет захисту демократії і вивели на акції протесту тисячі поляків.

Протест Комітету захисту демократії у Варшаві, червень 2016

Польська опозиція, наразі представлена широким спектром партій – від ліберальних "Цивільної платформи" і "Новочесної" до лівих з Союзу лівих демократів та "Разом", – змогла вивести тему польського Конституційного суду на перші сторінки західних газет. Але не зуміла мобілізувати прихильників – адже замість абстрактних принад демократії ПіС дав полякам абсолютно конкретні блага.

Все найкраще – дітям

Головне, чим запам'ятається минулий рік пересічним жителям Польщі – це запровадження програми допомоги сім'ям з дітьми "500+".

Після десятиліття неоліберальної політики "Громадянської платформи" ПіС вирішив відступити від принципу "порятунок потопельників – справа рук самих потопельників". Але зробив він це у найпростіший спосіб – дав людям гроші безпосередньо в руки.

З весни 2016 року кожна польська родина, яка виховує двох і більше дітей, може отримувати від держави 500 злотих (близько 120 євро) на другу і кожну наступну дитину.

Незалежно від доходів батьків. Без контролю витрат. Живі гроші. Щомісяця.

Як наслідок – матері трьох-чотирьох дітей у провінції, які раніше вбивалися на роботі за тисячу злотих, тепер мають змогу лишатися вдома і займатися їхнім вихованням.

"Тут обслуговують за програмою "500+"

Частина експертів справедливо зазначає, що "500+" погано вплине на працевлаштування жінок, може виростити покоління нахлібників, зіграти на руку батькам з патологічних сімей. Та це не скасовує факту – багато жителів Польщі вперше за довгий час відчули, що держава про них хоч якось дбає, а не лише збирає податки.

Окрилені успіхом "500+", міністри Беати Шидло розробляють програму "Квартира+" – проект забезпечення поляків дешевим житлом.

Ще одну з найважливіших передвиборних обіцянок ПіС виконав практично до річниці приходу до влади – знизив пенсійний вік.

Чотири роки тому прем'єр Дональд Туск домігся, щоб пенсійний вік для чоловіків і жінок у Польщі було підвищено до 67 років. За цим рішенням стояли дослідження економістів і демографів.

Однак більшість поляків цю ініціативу ніколи не підтримували (на початку жовтня 2016 року, згідно з опитуванням CBOS, 84% виступали за зниження пенсійного віку). Хоч вік виходу на пенсію мав підвищуватися поступово (в 67 років на пенсію жінки виходили б лише ближче до 2040 року), громадяни декларували, що згодні на низькі виплати, але хочуть працювати на кілька років менше.

ПіС пішов за голосом натовпу: тепер жінки знову виходитимуть на пенсію в 60, а чоловіки – в 65 років.

Рахунок за щедрість ПіС може надійти вже наступного року – економіка замість прогнозованих 3,5% зросла на 2,5%, злотий дешевшає щодо євро і долара.

Але польська влада, схоже, не побоюється невдоволення – матеріальні труднощі полякам має компенсувати гордість за націю.

Боротьба за мораль, духовність і добре ім'я країни

Політику ПіС у сфері ідеології та історичної пам'яті можна звести до знайомих росіянам тез про "духовні скрепи" і "я пам'ятаю, я пишаюся". Ще в травні 2012 року Ярослав Качинський закликав "покінчити з педагогікою сорому [...] і почати масштабну акцію захисту гідності поляків".

"Педагогікою сорому" польські праві називають політику пам'яті, яку провадили представники "Громадянської платформи" і ліберальна інтелігенція з середини 1990-х років. Еліта намагалася показати полякам, що в їхній історії були не тільки героїчні моменти, як Варшавське повстання, протести "Солідарності", але й прикрі сторінки – вбивства і погроми євреїв, депортація українців в рамках акції "Вісла".

Багато поляків відчували, що у них забирають останнє, чим вони могли б пишатися – велику історію країни.

Німці, росіяни, НКО, що фінансуються Соросом, ліберали, представники всіх правлячих посттрансформаційних партій – всі вони, згідно з картиною світу "Права і справедливості", роками заважали полякам бути поляками і недостатньо старанно захищали світлий образ вітчизни.

Тому ПіС з симпатією ставиться до Маршу незалежності – щорічного параду націоналістів 11 листопада, щедро роздає фінансування фондам, що декларують бажання виховувати в співгромадянах патріотичні почуття, призначив головою Інституту національної пам'яті Ярослава Шарека, який готовий оскаржувати відповідальність поляків за вбивства євреїв у Єдвабно.

Марш незалежності–2016

ПіС має намір змусити поважати польську історію також закордонних політиків і журналістів. У серпні кабмін ухвалив законопроект, який передбачає штраф і ув'язнення терміном до 3 років для закордонних авторів і спікерів, які публічно вживають термін "польські табори смерті".

На думку польської влади, якщо цим словосполученням і далі оперуватимуть закордонні opinion-makers, то їхня аудиторія стане вважати Польщу співорганізатором Голокосту, тоді як країна постраждала під час війни більше за всіх.

У боротьбі за уми ПіС протягом року не тільки не зупинився на публічній сфері, а й вирішив зазирнути громадянам в ліжко і в душу.

За ініціативою ультракатолицької громадської організації "Ordo Iuris" депутати ПіС намагалися протягнути через парламент повну заборону абортів. Вже понад 20 років у Польщі можна перервати вагітність, тільки якщо вона загрожує життю матері, настала внаслідок зґвалтування, кровозмішення, або ж плід має невиліковні генетичні вади.

Члени ПіС були згодні скасувати два останніх випадки, а загрозу життю матері визначити таким чином, що рішення лікаря зробити аборт могло легко закінчитися для нього в’язницею.

Подейкують, що особисто Качинському байдуже до питання присутності душі в ембріонах. Але тут і він виявився заручником електорату.

Відступитися від небезпечного для жінок плану владу змусила лише хвиля "чорних протестів", які прокотилися Польщею у вересні та жовтні. Щоправда, у відповідь Беата Шидло подала до Сейму дивний з погляду логіки і моралі закон, згідно з яким жінка, яка вирішила народити дитину з генетичними вадами, отримає від держави 4 тисячі злотих (близько 950 євро). І лише в тому випадку, якщо дитина з'явиться на світ живою.

"Чорний протест" у Варшаві

Щоб остаточно підтвердити, що влада розуміє важливість "духовних сил" і християнських цінностей, президент Анджей Дуда в листопаді взяв участь у церковній церемонії, під час якої Ісус Христос був проголошений королем Польщі.

Якщо у когось з поляків виникає питання – то що ж це відбувається? – доступну відповідь можна отримати з вечірніх новин.

Удар по ЗМІ

Партії Качинського вистачило тижня, щоб поміняти в державних ЗМІ весь менеджмент вищої та середньої ланки. Протягом півроку з Польського радіо і TVP було звільнено близько двох сотень журналістів, а на їхнє місце прийшли співробітники правих інтернет-порталів, часто без досвіду роботи в студії.

Новий наратив не змусив на себе чекати.

Біженці, терористи, безвідповідальна продажна опозиція, повсталі судді Конституційного суду, сексот КДБ Лех Валенса, "іноземні агенти" серед НКО... І багато історії, в якій полякам належить унікальне місце як народу, що багато страждав і взагалі не грішив. Ну і, звісно, Церква.

TVP транслює меси за участю або Беати Шидло, або Анджея Дуди, або всього кабміну і канцелярії президента разом узятих.

До російської пропаганди, щоправда, польська не дотягує – не той масштаб і досі більше смішно, ніж лячно.

Ісус Христос був проголошений королем Польщі

Російське ТБ, окрім того, все ж таки реагує на зміни ситуації в країні та світі, а ПіС вже рік тримає поляків в постійній напрузі. Складно уявити, як виглядатимуть новини перед наступними виборами, щоб мобілізувати вже звиклий до драм електорат.

"Будапешт у Варшаві"

ПіС можна назвати євроскептичною партією лише на тлі дуже проєвропейської польської політичної сцени. Ані Качинський, ані перші особи уряду ніколи не ставили під сумнів членство Польщі в Євросоюзі.

Щоправда, на думку ПіС, Брюссель в останні роки взяв на себе занадто багато повноважень, і цю ганебну практику треба припинити.

Проблеми з КС та ЗМІ в Польщі викликали гостру критику з боку керівництва Єврокомісії. А невміння ПіС вибудовувати грамотний міжнародний піар призвело до того, що Варшава втратила частину впливу на європейську політику.

Це змусило польську владу переключитися на інтенсивний пошук нових форматів співпраці. Якщо для "Громадянської платформи" ключовим європейським партнером була Німеччина, то ПіС всіляко підкреслює бажання перервати цю традицію.

Берлін не влаштовує Качинського, Шидло і міністра закордонних справ Вітольда Ващиковського з кількох причин: зростання ролі Німеччини в ЄС, прихильне ставлення Ангели Меркель до біженців і бажання зобов'язати інші держави-члени ЄС нести свою частку відповідальності за міграційну кризу.

Канал TVP старанно збирає всі приклади критики Польщі в німецьких ЗМІ, щоб показати їх як прояв ангажованості німецьких еліт.

У такій ситуації ПіС зробив ставку на зміцнення відносин з країнами Вишеградської групи: Угорщиною, Чехією і Словаччиною.

Качинський побачив новий потенціал Вишеграда у скептичному ставленні всіх чотирьох країн до приймання сирійських біженців.

Тепер лідери Польщі, Угорщини, Словаччини та Чехії стали частіше зустрічатися, обговорювати спільні проекти в сфері енергетики та оборони. Разом критикувати Брюссель.

Одна проблема – на відміну від радикального критика Росії Качинського, і Віктор Орбан, і Роберт Фіцо, і Богуслав Соботка зовсім не проти того, щоби вести бізнес з господарем Кремля.

Анджей Дуда і Віктор Орбан

Особливе місце серед союзників ПіС – у прем'єра Угорщини Віктора Орбана. Створити "Будапешт у Варшаві" Качинський обіцяв прихильникам ще після поразки на виборах у 2011 році.

Втім, у зближенні ПіС з Будапештом є кілька ризиків. По-перше, це партнерство не підкріплене економікою – Угорщина не входить в топ-5 польських експортних напрямків.

По-друге, схильні до авторитарних тенденцій політики швидко починають дружити і так само швидко припиняють це робити. По-третє, це вже згадані симпатії прем'єра Угорщини до Володимира Путіна. А до цієї людині у Качинського – особливе ставлення.

Східна політика ПіС

Як і прогнозували експерти, ПіС продовжує досить жорстку політику щодо Росії. Варшава підтримує збереження економічних санкцій проти РФ, принаймні доти, доки Кремль не виконає своїх зобов'язань за договором "Мінськ-2".

Перші особи польської держави прямо називають конфлікт на сході України російсько-українською війною і час від часу нагадують Заходу про окупований Крим.

Найактуальнішим питанням у контактах з Кремлем залишається повернення Польщі уламків літака, що розбився під Смоленськом. Росія мотивує відмову віддати уламки лайнера незавершеним розслідуванням.

Для Качинського та міністра оборони Антонія Мацеревича, головного адепта теорії спланованого вибуху на борту президентського літака, це питання честі.

У Варшаві навіть жартують: якби росіяни віддали літак, то вже наступного дня ПіС підписував би угоду про партнерство з "Єдиною Росією".

При цьому прихильники активної східної політики Леха Качинського очікували інтенсифікації відносин між Польщею та Україною, однак цього не сталося.

Динаміку відносин дещо змінив історичний фактор. У липні Сейм схвалив постанову, в якій визнав Волинську трагедію геноцидом польського народу, здійсненим українськими націоналістами в 1943-45 роках.

І хоч автор документа, депутат ПіС Міхал Дворчик заявляє, що для нього на цьому питання Волині в політичній площині закрите, тема "кровожерливих бандерівців" не полишає ані трибуну Сейму, ані шпальти польських газет.

Для українців резолюція Сейму була як ніж у спину. Київ також занепокоєний через непоодинокі випадки нападів на українських мігрантів і руйнування вандалами українських пам'яток у Польщі.

Тема українських мігрантів взагалі стала окремим сюжетом у польському дискурсі. Політики ПіС, в тому числі Беата Шидло, розповідають полякам про "мільйон українських біженців", чим дезінформують суспільство і накручують правих радикалів, чиї позиції зміцнилися за рахунок міграційної кризи ЄС.

У східній політиці ПіС досягнув успіхів хіба що у відносинах з Білоруссю. Замість ізоляції Лукашенка Варшава обрала обережну спробу співіснування. В умовах глобальної нестабільності Качинський вирішив мати під боком якщо не ще одного союзника, то, принаймні, не ворога.

Тепер через Білорусь йде експорт польських сільськогосподарських товарів, які Росія, в рамках анти санкцій, відмовилася купувати напряму. Білоруські фірми охоче беруть польські кредити, а органи самоврядування підшукують польських інвесторів.

Качинський – другий Путін?

Критики Качинського у Польщі люблять порівнювати лідера ПіС з Володимиром Путіним. Любов до "духовним скреп", союз із Церквою, війна з "іноземними агентами", ототожнення інтересів держави і партії.

У метафори Качинський—Путін, безумовно, є публіцистичний потенціал, але вона відображає радше емоційне сприйняття опозицією політики ПіС, ніж її суть.

Качинський – не корупціонер, а саме на системі хабарництва і "відкатів" тримається путінський режим у Росії.

У Польщі під керівництвом ПіС не переслідують за критику влади. Опозиціонерів не садять до в’язниці. Журналістів можуть вигнати з громадських ЗМІ, але прокуратура "випадково" не приїжджає з перевіркою до опозиційних медіа типу "Gazeta Wyborcza" або TVN.

Польська демократія за останній рік дещо постраждала, але це все ще зіпсована демократія, а не покращений авторитаризм.

Перехід з клубу Віктора Орбана в клуб Володимира Путіна для Качинського відбудеться, тільки якщо за два роки ПіС непрозоро проведе вибори в місцеві органи влади, все ж таки вирішить приструнчити критиків з комерційних ЗМІ або почне кримінальне переслідування нинішнього голови Європейської ради Дональда Туска.

Його, нарівні з Путіним, Качинський звинувачує в загибелі брата 2010 року. Ймовірність реалізації кожного з цих сценаріїв протягом наступних трьох років можна оцінити як досить високу.

Як показали події останнього року, демократичні традиції в польському суспільстві не настільки сильні, як полякам хотілося би про себе думати.

З іншого боку, у світі, де президентом США став Дональд Трамп, а шанси в'їхати в Єлисейський палац має Марін Ле Пен, Качинський за кілька років цілком може видатися старосвітським лібералом.

От тільки незрозуміло, чи переживе такий поворот подій його електорат.

Автор: Олена Бабакова,

журналіст (Польща)