Січень 2006-го та січень 2009 років стали знаковими місяцями у відносинах України та Росії. Початок цих двох років ознаменувався газовими кризами.

Тепер ми можемо додати, що йшлося про застосування Росією невоєнного інструментарію у війнах нового покоління, підготовка до яких розпочинається непомітно для зовнішнього світу.

Обидві газові кризи, спровоковані та керовані Кремлем, мали на меті збільшити рівень енергетичної, а відтак – економічної та політичної залежності України від РФ, а також продемонструвати Європі необхідність реалізації проектів газогонів в обхід української території. Мовляв, Україна є ненадійною транзитною ланкою.

Тепер, у 2017 році, Кремль впритул підійшов до запуску третього газового конфлікту. 

Перші ознаки нового конфлікту

У 2014 році Росія значною мірою робила ставку на енергетичне ураження України через газову блокаду, створення дефіциту антрацитового вугілля та електроенергії.

У середині червня 2014-го на тлі інтенсифікації проекту "Новоросія" розпочалась газова блокада України. "Газпром" повністю припинив постачання газу до України, а коли у грудні зрештою відновив його під тиском Єврокомісії, то відразу, з І кварталу 2015 року, обмежив до мінімальних обсяги експорту газу до ЄС з метою запобігти реверсу газу в Україну.

Основний транзитний маршрут Уренгой – Помари – Ужгород також став об’єктом диверсійних дій. Передбачалось, що усе це в комплексі приведе Київ спочатку до енергетичної, а потім і військово-політичної капітуляції.

Радикальне скорочення споживання газу та успіх реверсних постачань на тлі падіння світових цін на вуглеводні, імпорт антрацитового вугілля з неросійських джерел, збільшення обсягів постачання ядерного палива від альтернативного постачальника знизили можливості використання енергетичного компоненту гібридної агресії РФ проти України.

Натомість на вістря атаки потрапила Об’єднана енергетична система України.

Перша масштабна спроба ввести ОЕС України в блекаут кібератаками мала місце 23 грудня 2015 року. Через рік, 17 грудня 2016 року, була повторна спроба.

На щастя, вони виявилися невдалими, хоч і завдали певної шкоди.

Навіть після обнулення Україною імпорту російського газу РФ не полишає спроб вдатися до використання енергетичного компоненту гібридної війни.

Новітній сценарій "Газпрому"

Починаючи з кінця літа 2016 року можна спостерігати приготування до провокування третьої газової кризи. 

Підтвердженням подібних намірів є пульсації робочого тиску в магістральних газопроводах на вході в Україну, по яких здійснюється транзит газу з РФ до ЄС. Очевидно, що розрахунок російської сторони полягав у тому, що "Укртрансгаз" буде з такими ж пульсаціями тиску передавати газ європейським споживачам на кордоні Україна – ЄС.

Звісно, це викликало б невдоволення компаній з ЄС та, як наслідок, наполягання "Газпрому" на необхідності "Північного потоку–2" внаслідок "зношеності та аварійності ГТС України" отримало б своє обґрунтування і досягнуло б своєї мети.

Ще одне пояснення – "Газпром" провів навчання до "зимових бойових дій".

Максимізувавши постачання газу до ЄС, передусім транзитом через Україну у ІV кварталі 2016 року, "Газпром" може мінімізувати його на якомусь етапі протягом І кварталу 2017 року, подібно до того, як він це робив у І кварталі 2015-го.

Мета полягає в тому, що у випадку додаткового відбору "Укртрансгазом" паливного газу з транзитного потоку для забезпечення відповідного технічним умовам робочого тиску в газопроводах "Газпром" звинуватить Україну у крадіжках транзитного газу, призначеного для споживачів у ЄС.

Закладається наступний пропагандистський алгоритм: Україна краде газ, бо не запасла його достатньо у підземних сховищах (ПСГ) і відмовилася закуповувати додаткові обсяги у "Газпрому". Таким чином, Росія не може далі здійснювати транзит через Україну, бо Україна здійснює відбір газу з транзитного потоку – і "Газпром" припиняє транзит через Україну.

У такий спосіб може бути спровокована третя газова криза, де усі потужності російської пропаганди будуть виставляти Україну винуватцем кризи, а "Газпром" – рятівником Європи.

Для цього Єврокомісії необхідно буде швидко погодити проект "Північний потік–2", оскільки, мовляв, бажає того ЄС чи ні, але новий газопровід доведеться будувати через ненадійність України як транзитної ланки.

Запаси у ПСГ – пропаганда та дійсність

Медіа-ілюстраціями пропагандистської підготовки в РФ до провокування газової кризи стали висловлювання про низький рівень заповнення українських підземних сховищ газу, внаслідок якого Київ нібито неминуче почне несанкціонований відбір російського газу. 

Спочатку такі тези озвучувалися профільними чиновниками, але з 14 грудня до пропагандистської кампанії долучився й російський президент. "Путін висловив занепокоєння спробами української сторони ухилитися від узгодження домовленостей щодо закупівель газу в нинішньому зимовому сезоні. Відзначається, що це створює загрозу транзиту газу до Європи", – йшлося у повідомленні Кремля після телефонної розмови з канцлером Німеччини Ангелою Меркель.

А вже 19 грудня особисто керівник "Газпрому" Олексій Міллер відверто заявив: "Газпром" бачить певні ризики для транзиту газу через Україну до Європи і в разі несанкціонованого відбору газу Україною може припинити поставки до ЄС".

Таким чином, наведені приклади масованої політико-пропагандистської активності свідчать про

підготовку Росією третього кризового сценарію якраз після прийняття ЄК неоднозначного рішення щодо газопроводу OPAL.

Насамперед – чи відповідають такі заяви дійсності?

У поточному сезоні ПСГ були заповнені на підставі оціночних показників споживання в Україні, обсягів транзиту та можливостей щодо імпорту газу. Це означає, що навіть у випадку аномально низьких температур Україна може пройти опалювальний сезон, хоч і з мінімальним рівнем комфортності наприкінці нього.

Медійні збурення щодо нібито недостатніх запасів у ПСГ зумовлені тим, що:

• опалювальний сезон почався дещо раніше, ніж у минулі роки, і може бути інтенсивнішим, зважаючи на прогнози суворішої зими 2016/17. У 2016-му закачування газу в ПСГ України було повністю припинене з 16 жовтня, при цьому загальний рівень запасів газу складає 14,7 млрд м³.
• обсяги газу в ПСГ у попередні роки були вищі, ніж 2016 року. У 2015 році закачування було завершено 31 жовтня на рівні 17,05 млрд м³. У 2014 році Україна повністю припинила закачувати газ 21 жовтня при рівні накопичених запасів 16,73 млрд м³.
• НАК "Нафтогаз України" у 2016 році закачав лише 6,4 млрд м³, що здається безпрецедентно низьким обсягом в абсолютному вираженні.

Усе це справді так, проте при цьому чомусь не згадується, що нині Україна має безпрецедентно низький рівень споживання газу, а також обсяги транзиту на рівні 55% від наявних потужностей. Також не береться до уваги, що в ПСГ залишилось 3,3 млрд м³ невикористаного газу після закінчення опалювального сезону 2015/16 років.

Попри це, відповіді представникам РФ лунали лише з українського боку.  

Реакція з боку Європейської комісії на російські заяви відсутня, що й потрібно РФ.

Зимові ризики та позиція ЄС

Головним фактором ризику є можливість збільшення "Газпромом" транзиту газу через систему Nord Stream – OPAL. Дозвіл на це 29 жовтня було отримано від Єврокомісії, втім згодом дію рішення ЄК було призупинено.

Що буде, якщо "Газпром" зможе збільшити транзит через Nord Stream? Українська ГТС об'єктивно технологічно може опинитися в режимі нестабільного функціонування.

Така ситуація буде подібною до минулого літа, коли "Газпром" не забезпечував належного тиску, а "Укртрансгаз" був вимушений компенсувати низький тиск на виході з російських труб своїм газом.

У випадку реалізації цього сценарію 

українська сторона має повністю зняти свою відповідальність за транзит та перекласти її на Європейську комісію.

Тим більше, що "Нафтогаз" не є третьою стороною у двосторонніх контрактах між "Газпромом" та його європейськими клієнтами.

Своїм рішенням щодо OPAL Єврокомісія, по суті, створює для "Газпрому" легальну передумову для маніпулювання напрямками та обсягами постачання газу до Європи, що здатне спричинити додаткові турбулентності на газовому ринку ЄС.

Втім, чи здатний ЄС оперативно відповісти на провокації "Газпрому"?

Як показують події 2009 року, Європейська комісія не здатна оперативно визначити ініціатора зловмисних дій. Власне, нездатність чи швидше небажання Брюсселя офіційно "винести вердикт" з приводу того, що сталося у січні 2009-го – Україна перервала транзит чи Росія припинила постачання, – й заохочує російську сторону до повторення кризового сценарію.

А він їй конче необхідний як останній аргумент, щоб переконати ЄК у необхідності надати згоду на "Північний потік–2". Україна, мовляв, ненадійна транзитна ланка.

Крім того, рішення Єврокомісії, а також ігнорування німецькою стороною вердикту Європейського суду від 23 грудня про його призупинення підриває реформу нафтогазового сектору України, зокрема, в частині анбандлінгу "Нафтогазу України".

Рішення від 28 жовтня 2016 р. знижує транзит через українську ГТС, а якщо в цьому контексті ЄК ще й погодить або "умиє руки" в питанні Nord Stream–2, то не стільки "Газпром", скільки Єврокомісія залишить ГТС України без транзиту.

Тобто ГТС, яка виділяється в окреме підприємство зі складу НАК "Нафтогаз України", буде збитковою апріорі. 

За цих обставин українська сторона має розглянути опцію про призупинення (не припинення!) такого роду анбандлінгу, який прогнозовано призведе до додаткових збитків для України. Потрібні термінові консультації з ЄК.

У підсумку, якщо ЄК ухвалить рішення про компенсацію Україні втрат від наданого "Газпрому" дозволу на максимізацію використання OPAL, то можна буде говорити про подальші кроки з реорганізації "Нафтогазу".

Деякі висновки та рекомендації

З урахуванням всього вищезазначеного можна зробити такі висновки.

Українські ГТС і ПСГ були й залишаються важливим елементом у забезпеченні безперебійного постачання газу до Європи. Незважаючи на багаторічні систематичні звинувачення з боку РФ у крадіжках чи зникненні газу на території України, не існує жодного юридично підтвердженого факту, попри численні намагання "Газпрому" представити це як доконаний факт.

Кожен опалювальний сезон протягом останніх десяти років використовувався для дискредитації України шляхом цілеспрямованої пропагандистської кампанії, яка підкріплювалася провокативними технічними маніпуляціями "Газпрому" та медійними спекуляціями Росії в ЄС.

Така пропаганда була одним із чинників, який посприяв реалізації "Північного потоку–1" і наразі далі використовується для просування його другої черги та нівелювання зусиль України з реформування національного газового ринку.

Найочевиднішим доказом надійності України як транзитної ланки в ЄС є збереження безперебійного транспортування газу навіть в умовах збройного конфлікту з Росією та безпрецедентних економічної та політичної криз 2014 року.

Україна здатна залишитися важливим партнером у газовому секторі, однак для цього необхідна подальша фінансова та політична підтримка ЄС.

У цьому контексті негативний вплив має рішення Європейської комісії щодо розширення доступу російської сторони до газопроводу OPAL, що цілком доречно розцінюється як порушення двосторонніх зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію, зокрема статті 274.

Натомість Росія далі використовує увесь доступний інструментарій політичних, економічних та інформаційних заходів, щоб завдати шкоди Україні, а саме технологічному режиму функціонування ГТС через скорочення обсягів та технічних параметрів транспортування газу; економічному потенціалу через скорочення доходів від транзиту; політичному діалогу з ЄС через поширення негативного сприйняття дій та/або бездіяльності Брюсселя.

З огляду на втрату підтримки ЄС у протистоянні російським обхідним газопроводам та загрозу суттєвого скорочення або припинення транзиту через територію України потрібно:

• наростити власний видобуток газу з метою мінімізації аж до обнулення імпорту газу як такого;
• максимально сприяти побудові українсько-польського газового інтерконектору для створення диверсифікованих можливостей імпорту природного газу;
• зробити пріоритетним фінансування та реалізацію заходів з енергоефективності та енергоощадності.

Необхідно вдосконалити та забезпечити особливу увагу кіберзахисту критично важливої енергетичної інфраструктури та ліній технологічного зв’язку.

Україна має активізувати зовнішньополітичну та інформаційну роботу, аби зменшити ризики розбалансування ГТС внаслідок скорочення транзиту та забезпечити її подальше стабільне функціонування. Для цього необхідно:

• консолідувати зусилля із зацікавленими партнерами щодо збереження та використання транзитних маршрутів територією України;
• з метою координації зусиль міністерств та відомств України ввести посаду уповноваженого уряду України з питань енергетичної безпеки з відповідними повноваженнями;
• протистояти у взаємодії із зацікавленими сторонами реалізації проектів Nord Stream II та "Турецький потік";
• активізувати зусилля зі створення Східноєвропейського газового хабу на базі окремих ПСГ України;
• мобілізувати міжнародний тиск на РФ щодо забезпечення вільного доступу до російської ГТС незалежним газовидобувним компаніям та транзиту газу з країн Центральної Азії до Європи.

Автори: Михайло Гончар, Сергій Жук, Андрій Чубик,

експерти центру глобалістики "Стратегія XXI"

Статтю підготовлена в рамках проекту "Аудит зовнішньої політики України. Індекс відносин", який виконує Інститут світової політики та Truman Agency