Відносини України та Ізраїлю умовно можна охарактеризувати як "далекі близькі".

Між двома країнами існує ціла низка пов’язуючих ланок – релігійних, етнічних, історичних, тощо. Напевно, у світі немає іншої країни, в історії якої стільки представників політичної еліти мали українське походження – в Ізраїлі це президенти і прем’єр-міністри Іцхак Бен-Цві, Ефраїм Катцир, Моше Шарет, Леві Ешкол, Гольда Меїр, нинішній спікер Кнесету Юлій Едельштейн.

Внаслідок кількох хвиль еміграції українського єврейства після розпаду Радянського Союзу між Україною та Ізраїлем зберігаються тісні міжлюдські контакти.

Україна також є місцем зародження хасидського руху та місцем паломництва послідовників равина Нахмана, похованого в Умані. Своєю чергою, Ізраїль також був і залишається місцем паломництва українських християн.

З 2012 року, коли між двома країнами був скасований візовий режим, туристичний потік щороку зростає, а містом, до якого з аеропорту "Бориспіль" виконується найбільше рейсів, є саме Тель-Авів.

А за останні три роки Ізраїль почали сприймати як "трансформаційну модель" – країну, яка стала успішною попри триваючу війну.

Як відомо, Ізраїль від свого створення і донині перебуває у стані перманентного збройного конфлікту, однак зміг досягти розквіту, а також забезпечити власну безпекову самодостатність.

Ізраїль увійшов до топ-10 країн, які назвали українці в рамках загальнонаціонального опитування, відповідаючи на запитання, зовнішня політика якої країни має стати прикладом для України.

Але двосторонній порядок денний має і "зворотній бік".  В тому числі історичний. Це – спадщина єврейських погромів, а пізніше – Голокост, з якими асоціюється Україна у колективній пам’яті ізраїльтян.

У політичній площині обидві країни прагнуть підтримки одна одної на міжнародній арені: Україна – у протидії російській агресії, Ізраїль – у власному протистоянні з Палестиною. При цьому переслідування власних національних інтересів, а також залежність від ширшого геополітичного контексту не завжди дозволяє країнам послідовно виступати союзниками, а подекуди породжує взаємну недовіру і погіршення відносин.

У відносинах з Ізраїлем узагалі не працює звична для України система координат, у якій орієнтиром є європейська інтеграція. Ізраїль, якого з Україною об’єднує Європейська політика сусідства, провадить щодо  ЄС політику, абсолютно відмінну від української.

Ізраїльські дипломати пояснюють: "Ми не говоримо, що Ізраїль – це Європа, і не хочемо бути в Європі. Однак ми працюємо так, щоб бути не гіршими від Європи".

Економіка та інвестиції: нерозкритий потенціал

Обсяг торгівлі товарами та послугами між нашими країнами у 2016 році склав $861,7 млн.

При цьому експорт з України до Ізраїлю суттєво перевищує імпорт, а його чільною складовою є товари сільськогосподарської галузі: зернові, насіння та плоди олійних рослин, продукція борошномельно-круп'яної промисловості, цукор та кондитерські вироби.

Україна з 2012 року веде переговори про зону вільної торгівлі з Ізраїлем.

Київ зацікавлений не тільки продавати Ізраїлю сільгосппродукцію, але й запозичувати ізраїльські технології, що належать до найефективніших у світі: в той час як ізраїльський фермер в середньому виробляє продукцію, достатню для харчування 95 осіб, в Україні цей показник – 15, вшестеро менше.

Щодо інвестицій, то ця ніша двосторонніх зв’язків є майже не заповненою. Ізраїльські інвестиції в Україну сягають $50 млн, що становить 0,1% від загального обсягу іноземних інвестицій в Україні. Українські інвестиції в Ізраїлі узагалі відсутні.

Українці мало присутні на ізраїльському ринку в якості трудових мігрантів, оскільки іноземцям в Ізраїлі надзвичайно складно отримати легальну роботу.

Винятки становлять державні квоти для певних національностей і певних спеціальностей – так, Україна зараховує до своїх дипломатичних успіхів те, що наприкінці 2016 року дві держави ратифікували угоду про працевлаштування українських будівельників із квотою на 20 тисяч осіб.

"Підтримувати мовчки"

У питанні зовнішньої політики наші відносини – значно яскравіші.

Ізраїль – особливий партнер України на близькосхідному напрямку. Варто лише зазначити, що динаміка двосторонніх відносин України з Ізраїлем є вищою, ніж з усіма іншими країнами Близького Сходу, Африки та навіть деякими країнами-членами ЄС.

Інтенсивність двосторонніх контактів сягнула апогею у 2016 році. Тоді Україну відвідали президент Ізраїлю Реувен Рівлін, спікер Кнесету Юлій Едельштейн (вперше за 20 років), а президент Петро Порошенко зустрівся з прем’єр-міністром та за сумісництвом міністром закордонних справ Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу в Єрусалимі.

Втім, Ізраїль утримується від публічного засудження російської агресії, а також від запровадження санкції проти РФ.

За словами ізраїльських співрозмовників, такі кроки, як засудження або введення санкцій проти Росії, можуть нести для Ізраїлю екзистенційні наслідки, на кшталт активної підтримки Москвою терористичних угруповань, як-от ХАМАС або Хезболла.

Російський фактор також впливає на військово-технічне співробітництво України та Ізраїлю.

Київ не раз висловлював зацікавленість у придбанні ізраїльського військового обладнання, зокрема безпілотних літальних апаратів (БПЛА) та засобів зв’язку.

Однак у 2014 році угода щодо придбання ізраїльських БПЛА, погоджена оборонними відомствами, була заблокована МЗС Ізраїлю – як повідомляли деякі ЗМІ, через небажання дратувати Росію.

До того ж,

при розгляді чотирьох з п'яти важливих для України питань в ООН 2014-2016 років Ізраїль не брав участі у голосуванні.

Навіть під час критичного для України голосування резолюції щодо територіальної цілісності України у березні 2014 року ізраїльський представник був відсутній – в Єрусалимі це пояснили тим, що того дня весь їхній МЗС страйкував. В Ізраїлі тоді наполягали, що це – втілення політики ізраїльського "нейтралітету", мовою якого "утриматися" означає "підтримати мовчки".

Однак в України чекали, що підтримати – означає голосувати "за".

Найгучніший скандал за 25 років

Щоправда, українська позиція часом була схожою, нейтральною. У питанні ізраїльсько-палестинського протистояння Київ намагався не солідаризуватися з жодною зі сторін конфлікту. Причиною цього були два протилежних "важелі": "особливе партнерство" з Ізраїлем, з одного боку, та великий арабський ринок, з іншого.

Водночас на політику України щодо близькосхідного конфлікту впливала позиція Європейського Союзу, з якою Україна намагалася координуватися.

Як наслідок, під час дискусій в ООН щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту Київ незмінно виступає із засудженням політики ізраїльських поселень як такої, що суперечить міжнародному праву, а Ізраїль на це незмінно бурхливо реагує.

Саме цим пояснюється дипломатичний скандал, який виник між Україною та Ізраїлем наприкінці 2016 року, на тлі розквіту дипломатичних відносини та напередодні запланованого візиту українського прем’єра до Єрусалиму.

Тоді, після голосування України у складі Радбезу ООН за резолюцію №2334 щодо ізраїльських поселень на палестинських окупованих територіях, Ізраіль у відповідь скасував візит українського прем’єр-міністра Володимира Гройсмана.

Попри оцінку усієї ситуації деякими коментаторами як "найбільший скандал за 25 років між Україною та Ізраїлем" та її високий медійний резонанс, вона є також уроком для розуміння ізраїльської дипломатії та подальшої розбудови відносин із цією державою.

Історичний діалог: від Голодомору до Голокосту

Точкою перетину взаємних інтересів двох держав є політика історичної пам’яті, причому за накалом пристрастей цей фокус двосторонніх відносин можна порівняти хіба що з польсько-українським діалогом.

Ключовою претензією Ізраїлю до України є питання причетності українців до Голокосту.

У свідомості ізраїльтян Україна і Голокост особливо пов’язані.

Під час Другої світової війни фашистами було винищено близько 1,5 млн українських євреїв, тобто кожну четверту (!) жертву Голокосту, здійснюваного в Європі.

Певні кроки в цьому напрямку вже відбулися – президент Порошенко під час візиту до Єрусалиму 23 грудня 2015 року вибачився за причетність окремих українців до Голокосту, і це не минуло непоміченим з боку Ізраїлю.

Однак українська державна політика пам’яті продовжує бути постійним подразником для відносин з Ізраїлем.  

Одним із перших кроків керівництва України, які не знайшли розуміння в Ізраїлі, було посмертне присвоєння звання Героя України командувачу УПА Роману Шухевичу у 2007 році. Як ляпас Ізраїль сприйняв також і ухвалення закону "Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті", який вшановує пам’ять ОУН та УПА, що їх – справедливо чи ні – Ізраїль вважає причетними до винищення євреїв під час Голокосту.

Часом українцям та ізраїльтянам буває складно зрозуміти позиції один одного.

Так, в Ізраїлі були шоковані відкриттям на території заповідника "Бабин Яр" пам’ятника українській поетесі Олені Телізі, членкині ОУН, розстріляній нацистами саме тут, у Бабиному Яру.

А для українців став несподіванкою виступ президента Рівліна у Верховній раді, в якому він звинуватив ОУН у винищенні євреїв у Бабиному Яру.

В українському МЗС воліють вважати це особистою позицією президента Ізраїлю, але водночас особи, причетні до підготовки промови Рівліна, запевняють, що

попередня версія заяви про українців та Бабин Яр містила ще гостріші формулювання.

З українського боку "каменем спотикання" у двосторонніх відносинах є відмінна інтерпретація подій Голодомору - так, Ізраїль не погоджується з визначення Голодомору як геноциду українського народу.

В Ізраїлі практично нічого не відомо про Голодомор – його не вивчають ані в школах, ані навіть на історичних факультетах ізраїльських університетів. Тому перш ніж навіть ставити питання про визнання Голодомору геноцидом, необхідно, щоб інформацію про це отримали не лише ізраїльські парламентарі, але й громадськість.

Робота України щодо питання Голодомору у двосторонніх стосунках майже не ведеться – активність відновилася тільки у 2016 році.

Зокрема, з ініціативи почесного консула Ізраїлю в Західному регіоні України Олега Вишнякова до програми ізраїльських парламентарів, що приїхали в Україну задля відзначення 75-ї річниці трагедії у Бабиному Яру, був включений візит до Меморіалу жертв Голодомору.

Він настільки вразив депутатів, що одна з учасниць делегації, віце-спікер Кнесету Нава Бокер, уперше в історії Ізраїлю внесла до порядку денного розгляду Кнесету пропозицію визнання Голодомору геноцидом.

Пізніше пропозиція була знята з порядку денного через побоювання, що на її підтримку не знайдеться достатньо голосів. Однак вже цей прецедент є свідченням того, що за наполегливої дипломатичної і просвітницької роботи можна досягти суттєвого зближення позицій.

Автор: Катерина Зарембо,

експерт Інституту світової політики

Публікацію підготовлено у рамках проекту Інституту світової політики "Аудит зовнішньої політики України", за підтримки "Ініціативи з розвитку аналітичних центрів України", яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні