25 вересня в Іракському Курдистані відбулася подія, що може спричинити нове коло напруження в і без того нестабільному близькосхідному регіоні.

Населення курдської автономії самовизначилось у напрямку незалежності, взявши участь у референдумі. За попередніми даними, 93% учасників ствердно відповіли на питання "Чи хотіли б ви, щоб регіон Курдистан та курдські райони за межами регіональної адміністрації стали незалежною державою?" Участь у плебісциті взяли 3,3 млн іракських курдів, що склало понад 70% виборців.

У голосуванні взяли участь не тільки провінції, що входять до складу автономії (Ербіль, Дохук та Сулейманія), а й курдські райони за її межами (в провінціях Кіркук, Найнава, Салах-ад-Дін).

Референдум відбувся попри заборону іракської центральної влади. За тиждень до голосування Верховний суд Іраку санкціонував призупинення його проведення, а прем’єр-міністр країни Хайдер аль-Абаді пригрозив можливим військовим втручанням, назвавши рішення влади Курдистану антиконституційним.

У своєму рішенні про проведення плебісциту курдська влада апелює до положень Конституції Іраку, де проблеми спірних територій тісно переплетені з правом курдської автономії на відокремлення.

Стаття 140 основного закону передбачає зобов’язання центральної влади провести референдум на спірних територіях щодо їх бажання приєднатися до автономії. Протягом 12 років цей пункт не було виконано, що курди вважають порушенням Конституції. Тим більше, що Конституція дає курдам право на від’єднання у разі порушення положень основного закону.

Попри це, в ООН не підтримали цей референдум, висловивши занепокоєння через потенційну небезпеку дестабілізації ситуації в регіоні. А лідери регіональних держав, зокрема Туреччини та Ірану, заперечують результати курдського волевиявлення. Анкара, до того ж, погрожує економічною блокадою іракським курдам.  

Що таке "курдська проблема"?

Курди є однією з найчисельніших етнічних груп Близького Сходу, яка, попри це, не має своєї державності. Загальна кількість курдського населення в світі сягає понад 30 млн людей.

Переважна їх більшість компактно розселена на територіях Туреччини (14,7 млн), Ірану (8,1 млн), Іраку (5,5 млн) та Сирії (1,8 млн).

Являючи собою національні меншини у 4 близькосхідних країнах, протягом майже століття курди вимушені боротися з утиском своїх прав. Курдські меншини стикалися з етнічними чистками (сумнозвісна іракська програма часів Саддама Хусейна "Анфаль" 1987-1989, внаслідок якої зникли 180 тисяч курдів), репресіями та намаганням примусової асиміляції (раніше в Іраку, Сирії та досі в Туреччині та Ірані).

Курдський мітинг у німецькому Кельні

В кожній з вищезазначених країн курдське населення має свої політичні партії чи організації, що, як мінімум борються за забезпечення своїх національних прав, а як максимум, намагаються домогтися автономії в складі своїх держав чи незалежності.

Останнім часом найбільш складним залишалось становище курдів в Туреччині та Ірані. У 2015 році припинило діяти припинення вогню між владою Туреччини та політичним представником курдського народу – Робітничою партією Курдистану. Турецькі урядові війська проводять регулярні операції проти організації. Проте варто зазначити, що методи боротьби турецьких курдів здебільшого мали терористичний характер.

Діючий владний режим в Ірані здійснює значний тиск на своє курдське населення, не дозволяючи заявляти про свої права.

Дещо змінилось становище курдів у Сирії. Вакуум влади через громадянську війну та боротьбу з "Ісламською державою" дозволив сирійським курдам заявити про самоуправління на територіях свого розселення.

Особливості "іракського кейсу"

Ірак – це єдина країна, де права курдів після падіння режиму Саддама Хусейна були максимально забезпечені.

Іракські курди мають широку автономію з власними органами влади (Регіональний уряд Курдистану та Національна асамблея), збройні сили (загони Пешмерга), з правом здійснювати свою зовнішню політику та встановлювати свої мита на торгівлю нафтою.

Такі права здобувалися крок за кроком, а кожне просування вперед було пов’язано з кривавим історичним контекстом.

Так, право на власні органи влади іракські курди здобули у 1992 році за сприяння міжнародної коаліції після операції "Буря в пустелі", чому передували масові репресії іракським урядом тисяч курдів. Попри це, утиски національної меншини продовжувалися.

Офіційне закріплення прав курдів та створення реальної автономії пов’язані з прийняттям нової Конституції Іраку у 2005 році за сприянням США. Того ж року першим президентом пост-саддамівського Іраку став курд Джаляль Талабані, який проголосив, що при дотриманні широкої автономії Іракського Курдистану населення не вимагатиме незалежності та сприятиме відновленню й розвитку єдиного Іраку.

Новий шанс на розширення своїх прав курдське населення Іраку отримало на фоні війни з "Ісламською державою", що захопила значну частину країни. Успіхи курдських військових загонів у звільненні Іраку від ІДІЛ, зміцнення відносин з країнами Заходу на фоні цієї боротьби та технічна допомога з їхнього боку значно підсилили позиції іракських курдів.

Більш того, в результаті звільнення курдські війська контролюють низку територій, що раніше не входили до складу автономії. Це дозволило курдській владі встати на шлях реалізації своїх амбіцій.

Проте чи є рішення влади Іракського Курдистану про проведення референдуму дійсним прагненням незалежності? Або це лише бажання використати його результати як вагомий аргумент для переговорів з центральною владою у питанні розширення автономії? 

Результати референдуму не мають обов’язкової юридичної сили. Президент Іракського Курдистану Масуд Барзані сам наголосив, що не передбачається негайного виходу зі складу Іраку, та заявив про готовність до переговорів з Багдадом задля запобігання загостренню конфлікту з центральною владою.

Можливість таких переговорів у Багдаді поки що відкидають…

Головною причиною проведення референдуму можна вважати бажання зміцнити позиції курдської влади у намаганні розширити кордони автономії (залишались спірні території) та самостійно контролювати нафтову промисловість, оскільки саме на території Іракського Курдистану знаходяться значні поклади нафти.

Кризові прояви у відносинах Ербіля з Багдадом почалися ще у 2014 році через невдоволення курдської сторони розподілом фінансових потоків в результаті торгівлі нафтою. Ще одним каменем спотикання є проблема провінції Кіркук, де розташовані найбагатші родовища нафти в країні. На території провінції представлене курдське, арабське та тюркське населення, що відносить її до категорії спірних територій.

Формально Кіркук не входить до складу курдської автономії, проте її влада бажає включити цю провінцію у свій склад. Тим більше, що після звільнення від ІДІЛ провінція фактично знаходиться під військовим контролем курдів.

Ініціатива провести референдум також мала на меті посилення власних політичних позицій президента Іракського Курдистану. Повноваження Масуда Барзані було вичерпано ще у 2013 році. Через війну в країні їх подовжили на два роки, проте і цей термін прострочено. Наступні вибори заплановано на листопад.

Програли всі, окрім ІДІЛ

Бажання Іракського Курдистану відокремитись від Іраку створює низку потенційних загроз для палаючого Близького Сходу.

Особливе занепокоєння та жорстка критика лунають з боку Ірану та Туреччини, що виглядає цілком природньо, зважаючи на актуальність курдської проблеми для цих держав. Уряди країн занепокоєні тим, що курдські меншини на їхніх територіях посилять власні прагнення до автономії.

Збройні сили обох країн провели військові навчання на кордоні з іракською курдською автономією напередодні референдуму. Туреччина та Іран, разом з іракським урядом, домовились про координацію дій у застосуванні контрзаходів у разі потреби. Іран, в свою чергу, закрив кордон з Іракським Курдистаном.

23 вересня парламент Туреччини затвердив розширення мандату на військове втручання, що дозволить використання збройних сил не лише на кордоні, а й на території Іраку та Сирії.

Попри те, що Туреччина має тісні економічні зв’язки з курдською автономією через торгівлю нафтою, влада країни пригрозила запровадити ембарго на її транспортування через власну територію, що фактично заблокує курдську торгівлю. Крім того, Туреччина заявила про готовність провести військову операцію проти іракських курдів за аналогією з операцією "Щит Євфрату" (проти сирійських курдів у 2016 році). Такий розвиток подій створює загрозу виникнення нового збройного конфлікту на Близькому Сході.

Значними є внутрішні загрози для Іраку. Проведення референдуму без згоди центральної влади та заява прем’єр-міністра країни щодо можливості застосування сили ставлять під питання подальше мирне співіснування двох найбільших етносів країни: курдів та арабів. Ірак, який тільки став на шлях внутрішньої стабілізації та має успіхи у боротьбі з ІДІЛ, знов стоїть на порозі громадянської та конфесійної війни.

Потенційна загроза появи нових конфліктів на Близькому Сході грає на руку лише ІДІЛ, який останніми місяцями відчув низку болючих поразок.

Ризик конфлікту серед її противників дає надію головній терористичній організації сучасності.

Автор: Анастасія Герасимчук,

асистент UA:Ukrainian Analytica,

афілійований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"