Конфлікт між Україною та Угорщиною, який триває уже понад місяць, не тільки не вщухає, а набуває все більшої гостроти та серйозності. Новий рівень протистояння - анонсований угорськими радикалами з партії "Йоббік" мітинг "Самовизначення для Закарпаття".

Це доказ того, що конфлікт виходить на нові рівні. Обидві сторони демонструють взаємну непоступливість, водночас не поспішаючи бодай сісти за стіл переговорів. У підсумку є дуже великий ризик, що програють усі.

Про це "Європейська правда" вже неодноразово розповідала у своїх публікація, зокрема у двох останніх.

Але є в цьому конфлікті й третя сторона, чия участь у ньому не така очевидна і, на щастя, зовсім не вирішальна. Однак цей ракурс також варто розуміти, аби бачити повну картину.

Річ у тім, що саме Кремль насамперед не просто зацікавлений у такому сценарії українсько-угорського конфлікту, який має завести Київ і Будапешт у глухий кут взаємопоборювання.

Москва ретельно готувала обидві сторони до конфліктного сценарію.

І анонсована на п’ятницю 13 жовтня акція під українським посольством у Будапешті – лише зайве цьому підтвердження.

Головний агент впливу Москви

Акцію організовує партія "Йоббік" під гаслом "Самовизначення для Закарпаття". Під ідентичним гаслом ця ж партія провела в Будапешті аналогічний мітинг 27 березня 2014 року – в розпал трагічних подій в Криму, на Донбасі та агресії Росії.

Більше того, навіть ім’я головного ініціатора в обох випадках те саме: як і три року тому, це Томаш Гауді-Нодь. Саме його нещодавно разом із депутатом Європарламенту від "Йоббік" Крістіною Морваі не пустили до України на закарпатському КПП "Лужанка".

Саме Томаш Гауді-Нодь у квітні 2014 року виступав на сесії ПАРЄ у футболці з написом "Крим законно належить Росії. Закарпаття законно належить Угорщині".

"Йоббік" ніколи не приховував своїх посягань на Закарпаття, не раз вимагав у офіційної влади Угорщини озвучити територіальні претензії на цей регіон. Угорському МЗС довелося навіть офіційно від цих заяв та акцій відхреститися.

А ще партія "Йоббік" ніколи не приховувала не просто своєї проросійської позиції, а тісних зв’язків з Москвою, частих візитів туди, співпраці.

На її партійця, також депутата Європарламенту Бейлу Ковача, який був офіційний спостерігачем на псевдореферендумі в Криму і назвав його законним, навіть справу відкрили в Угорщині – за шпигунство на користь Росії. Слідство триває і досі.

Слід зауважити, що "Йоббік" не є союзником уряду Віктора Орбана. Навпаки,

сьогодні це чи не головна опозиційна партія та конкурент партії влади "Фідес" на майбутніх виборах, які відбудуться у квітні 2018-го.

Обидві політичні сили не тільки змагаються в одній праворадикальній ніші, між ними є неабияке протистояння на рівні лідерів – Віктора Орбана та Габора Вони. В останні місяці, окрім "війни білбордів" та взаємних звинувачень, дійшло навіть до відвертих образ "нижче пояса".

"Фідес" та "Йоббік" конкурують і за симпатії та гроші Москви. Обом партіям за це постійно дорікають політичні конкуренти всередині країни, а прем’єру Угорщини – ще й вся демократична Європа.

І якщо на це Орбану в принципі начхати, то ось стати "головним агентом Кремля" в очах більшості угорців – дуже ризиковано, бо ставлення до Росії всередині Угорщини, м’яко кажучи, неоднозначне.

Саме тому команда Віктора Орбана вкрай ретельно працює з цією темою, аби угорське суспільство "правильно розуміло" загравання з Кремлем – "виключно як вимушені кроки переважно в енергетичній сфері заради національних інтересів Угорщини". Звідси і проект АЕС "Пакш-2", в який Росія інвестує 10 млрд євро.

До речі, справу за шпигунство на користь Росії проти Бейли Ковача з "Йоббік" завели саме в рамках цього "інвестиційного проекту", і це дуже вміла гра команди Орбана. Чого не скажеш про присвоєння Путіну звання почесного доктора Дебреценським університетом.

Також у "Фідес" не втомлюються нагадувати, з чого почалася кар’єра їхнього лідера у великій політиці – емоційної промови 16 червня 1989 року, коли тоді ще маловідомий молодий політик публічно вимагав провести демократичні вибори та вивести з Угорщини радянські війська. Її Віктор Орбан виголосив на церемонії перепоховання Імре Надя (двічі прем’єр повоєнної Угорщини) та інших жертв угорської революції 1956 року.

Пам’ять про події, коли радянські танки придушували революцію в Будапешті, є дуже сильною антиросійською емоцією в угорському суспільстві.

І команда Орбана вміло це використовує.

У будь-якому разі, попри регулярні зустрічі прем’єра Угорщини та Владіміра Путіна, не "Фідес", а саме "Йоббік" є насправді головним російським агентом впливу в Угорщині. Принаймні поки що, бо це в інтересах Віктора Орбана, і він це дуже добре розуміє.

Саме тому Будапешт хоча і вимагає перегляду Угоди про асоціацію України з ЄС, але, несподівано, не блокуватиме продовження санкцій проти Росії.

Звичайно, у війні проти України Москва грає і з командою Віктора Орбана, намагаючись нав’язувати власні сценарії, і в неї це виходить, але інакше, ніж у випадку з "Йоббік".

Російський слід на Закарпатті

Останні два роки Кремль системно маніпулює амбіціями Будапешта у питанні захисту закордонних угорців в Україні та їхнього права на автономію, яку урядова команда настирливо просуває (ця ідея детально описана в окремій публікації "Що ховається за ідеєю автономії угорців?").

Мета банальна: показати, що Україна тріщить по швах і "громадянська війна" можлива не тільки на Донбасі, а під кордоном з ЄС, мовляв, Закарпаття нічим не відрізняється від Донецька чи Луганська, тільки там не росіяни, а угорці. Що Будапешт не просто має серйозні територіальні претензії, а сама ж область хоче автономії.

Відтак, якщо ще до 2015 року для дестабілізації ситуації в Закарпатті Кремль експлуатував переважно тему "русинства" та через російські та проросійські ЗМІ в Україні проголошував "русинські автономії", то останні роки – саме угорські.

Це робиться масово і регулярно, причому за допомогою таких українських медіа, як 112, "Подробности", "Коментарі" та "Кореспондент".

Паралельно й надалі паплюжаться пам’ятники, хрести та інша символіка, або українська, або угорська. По черзі.

За останній рік кількість маніпуляцій навколо саме "угорського питання" відчутно зросла. Це пов’язано із загостренням відносин між Києвом і Будапештом навколо перших законопроектів про мову, які Україна активно обговорювала на початку 2017 року.

За цим процесом ретельно стежила також Угорщина – і вже тоді висловлювала власне занепокоєння. Стежила і Росія, нарощуючи провокації на мовному й національному ґрунті всюди, включно із Закарпаттям.

Пік був досягнутий у травні, коли одночасно в кількох районах Закарпаття, де мешкають угорці (Берегівський та Виноградівський райони), були встановлені чималі конструкції (стели) з написами угорською мовою: "Вас вітають угорці", "Земля угорської мови".

Паралельно у ЗМІ повідомляли не тільки про ці стели, а й про те, що СБУ заарештувала керівництво Берегівського району за сепаратизм, про нові вимоги угорської громади проголосити автономію Закарпаття і так далі. На жаль, традиційно ці фейки тоді транслював не тільки російський ТАСС, а й українські медіа.

Історія з цими угорськими стелами – кричуща, відкритих питань – купа, в тому числі до наших спецорганів, місцевих посадовців. Але найгірше в ній те, що закарпатські угорці та Будапешт тоді не повірили СБУ, яка звітувала про російський слід.

Натомість вбачали у цій провокації слід Києва, який у такий спосіб намагається "дискредитувати" угорську нацменшину та її вимоги. Офіційних заяв не було, але представники команди Орбана різного рівня говорили відкрито, що не вірять у версію СБУ, мовляв, ФСБ працює значно професійніше, і вкотре закликали українську владу припинити подібні ігри.

Це був черговий момент руйнування довіри в діалозі між Києвом і Будапештом. Один з багатьох за останній час непростих відносин.

Через такі системні провокації на Закарпатті готувався грунт в угорській нацменшині, а відтак і в оточенні Орбана, під новий мовний закон. У підсумку вийшло, що під освітній, хоча суперечки точаться навколо мовної статті, а отже, план Росії спрацював.

Саме звідси йдуть апокаліптичні заяви угорської сторони про закриття угорських шкіл та тотальну українізацію. Чи навіть абсурдні розповіді про те, що заборонять молитися в церкві угорською. Сьогодні це дуже популярна "страшилка" серед закарпатських реформатів та римо-католиків.

Відтак, уже більше місяця угорська сторона насправді реагує не просто на український освітній закон чи його 7-му статтю, а також на суміш українських рішень та намірів, які в маніпуляціях Москви обов’язково будуть ухвалені проти угорської та інших нацменшин.

Аналогічно й українська сторона: у підготовці закону про освіту Київ був у тому числі під впливом російських наративів про угорський сепаратизм, територіальні претензії Будапешта, проводилися паралелі між Закарпаттям і Донбасом та Кримом. Досі вимальовується така картина.

Це і називається інформаційна/гібридна війна.

Звичайно, списувати все на Росію – легковажно та безвідповідально, бо між Україною та Угорщиною є ще чимало факторів для непорозумінь. Але роль Москви вагома, її дуже важливо розуміти, аби максимально вичистити дискурс українсько-угорських відносин від гібридного впливу.

Вихід з глухого кута

Градус протистояння між Києвом і Будапештом сьогодні занадто високий, аби конфлікт вирішили одні переговори чи зустрічі. Але вони вкрай необхідні, бо їхня відсутність – лише поглиблює прірву між країнами, і саме це є сценарієм Москви.

Україна зайняла вичікувальну та стриману позицію, налаштувавшись на гру в довгу. Тому на тлі різких та емоційних заяв Київ десь виглядає впевненішим у собі.

Але наша слабка сторона – це юридичні формулювання в законі, які можуть "забракувати" в Європі, та інструменти тиску, які має Будапешт як член ЄС. Ще одна проблема – ще більше ускладнення двосторонніх відносин з Будапештом і Бухарестом у перспективі, а також угорською та румунською нацменшинами, підтримку яких Київ стрімко втрачає.

Водночас, погрози Угорщини ініціювати перегляд Угоди про асоціацію Україна-ЄС є не стільки сценарієм Кремля, а хай і специфічним, але черговим запрошенням до перемовин. Але на іншому – вищому рівні.

Саме тому міністр МЗС Петер Сійярто так відверто ігнорує українського колегу (мовляв, час вже минув), і раптово прилітає до Ужгорода, аби передати послання.

Звичайно, що це послання Петру Порошенку - від Віктора Орбана.

Звісно, погрозами щодо Угоди про асоціацію Україна-ЄС в Орбана піднімають ставки, в тому числі під дебати у ПАРЄ та засідання Ради ЄС. Але що примітно:

прем’єр Угорщини досі не зробив жодної різкої заяви щодо конфлікту навколо закону про освіту. Лише що засмучений. А отже, готовий до діалогу.

Тобто Будапешт, насправді, не лише прагне залагодити конфлікт, причому оперативно, а й явно не проти, аби це зробив особисто їхній лідер Віктор Орбан, який готується втретє поспіль очолити угорський уряд. Додаткові бали йому не завадять.

Фактор виборів дійсно тисне на угорського лідера, бо кожну його поразку той же "Йоббік" використає, аби відхопити ще частину праворадикального електорату.

Саме тому для Орбана дуже важливо, аби цей діалог з Києвом був не лише про освітній закон, а про всі чутливі теми двосторонніх відносин, яких накопичилося вже чимало. Бодай тому, аби до квітня 2018 року у відносинах з Києвом, якщо він і не матиме відчутного прогресу, то принаймні не отримає підстав для нищівної критики з боку політичних конкурентів, як це сталося із законом про освіту.

Список цих тем приблизно такий: подвійне громадянство, закон про мову, децентралізація та створення об'єднаних територіальних громад (ОТГ), Притисянський виборчий округ. Законопроекти на перші дві теми в парламенті - серед першочергових.

Насправді ж ухвалення закону про освіту, навіть з такою 7-ю статтею, для Будапешта не було сенсацією і не є трагедією. Більше того, в цій статті закону є пункт 4, який насправді залишає угорцям освіту рідною мовою на тому ж рівні, що й до ухвалення закону.

Будапешт спробує це відстояти у переговорах з Києвом, і проблему поразки буде знято.

Інший вихід – спихнути всю провину за український закон про освіту на Венеціанську комісії, звинувативши її в упередженості та роботі на Сороса, як це Будапешт вже робив нещодавно в питанні власного закону про вищу освіту.

Петро Порошенко особисто не менше зацікавлений у такій розмові, ніж Віктор Орбан. Розмова на найвищому рівні з Будапештом не тільки про освітній закон, а й на інші згадані теми – це можливість:

– дещо знизити градус напруги у відносинах з Будапештом та нацменшинами, проявивши себе як ефективний переговірник,

– закрити угорський дипломатичний фронт, зосередившись на багатьох інших, набагато складніших – Мінськ, Рада Європи, санкції,

– уникнути інших подібних конфліктів, на яких спекулює насамперед Москва та її агенти впливу.

Автор: Дмитро Тужанський,

політичний оглядач,

для "Європейської правди"