Аграмунт втомився, Аграмунт йде.

Така новина, поширена в п'ятницю, збурила українських політиків – передусім тих, хто дотичний до роботи Парламентської асамблеї Ради Європи. За день до початку осінньої сесії ПАРЄ скандальний президент асамблеї Педро Аграмунт написав заяву про відставку нібито "за станом здоров’я".

Депутати вітали один одного з перемогою, адже Україна домагалася цього майже рік, а останні дві сесії майже виключно були присвячені зняттю Аграмунта.

Між тим, добровільна відставка політика – не найкращий варіант для України.

Те, що Аграмунт більше не буде президентом – звісно ж, добре, однак його заява зламала плани більшості делегацій і ще може мати неприємні наслідки для нас. Чому так – ми пояснимо нижче.

Та нині ПАРЄ очолить новий голова. Варто розуміти, що проукраїнський політик на цій посаді навряд чи з'явиться; у 2017 році президентом асамблеї може стати представниця Кіпру, а в січні її замінить депутат-соціаліст з Італії.

Детальніше про зміну керівництва ПАРЄ читайте в статті "Європейської правди".

Нездорова відставка

"Сьогодні, виходячи з особистих мотивів, я вирішив більше не очолювати Парламентську асамблею Ради Європи", – такий твіт з’явився на сторінці Педро Аграмунта в п’ятницю пообіді.

У письмовій заяві, спрямованій в Страсбург того ж дня, він уточнив, що робить це "за порадою доктора".

Між тим, є достатньо підстав для припущення, що ця заява містить неправду. "Стан здоров’я" Аграмунта не завадив йому лишитися на посаді члена ПАРЄ та керівника іспанської делегації в асамблеї.

Так, Україна тривалий час намагалася "збити" проросійського президента, примусивши його піти з посади, але нині його заяву складно назвати нашою безперечною перемогою. Адже наступного робочого дня, у понеділок, Аграмунта мали звільнити проти його волі, наклавши на політика додаткові санкції.

Натомість "добровільна" відставка просто дозволила йому уникнути політичного покарання.

Аграмунт зберіг за собою титул і екс-президента, і почесного члена ПАРЄ (згодом, після відставки), і додатковий голос у ключових комітетах ПАРЄ (доки він лишатиметься депутатом).

Останнє – найважливіше.

Йдеться про три комітети: моніторинговий, регламентний і політичний.

Ці органи (а особливо – моніторинговий комітет!) ухвалюють проекти ключових рішень асамблеї. За практикою, з "українських питань" позиція членів МК та інших органів нерідко розподіляється навпіл, а тому кожен голос – справді важливий для нас. За регламентом ПАРЄ, колишні президенти асамблеї зберігають місце у складі МК і не підпадають під ротацію членів цього комітету, якщо тільки їх не відправили у відставку за процедурою недовіри.

Саме тому було важливо звільнити Аграмунта примусово, а не добровільно – в цьому разі його автоматично "викидали" зі складу моніторингового, а згодом і регламентного комітетів.

Тим більше, що голосів для недовіри було вдосталь. Але не склалося.

Як звільняли Аграмунта

Коротко нагадаємо історію конфлікту.

Відкрите протистояння Педро Аграмунта та українських депутатів розпочалося рік тому, коли з’ясувалося, що іспанський сенатор після обрання на посаду президента ПАРЄ почав активно працювати над поверненням РФ до сесійної зали. Після кількох поїздок до Москви він запропонував змінити регламент асамблеї таким чином, щоби гарантувати росіянам успішне зняття з них усіх санкцій.

Тоді представниця української делегації Ірина Геращенко вперше заявила, що Україна ініціює дострокову відставку президента асамблеї. Ця битва закінчилася нічиєю – Аграмунт зберіг посаду, але й санкції з росіян не зняли.

Та на початку 2017 року сталося неочікуване: президент ПАРЄ несподівано та без узгодження як з асамблеєю, так і з власним парламентом полетів до Сирії у складі російської делегації. Зустріч та спільне фото з Башаром Асадом, пересування країною на російському військовому літаку, відсутність слів засудження на адресу Асада – цього виявилося більш ніж достатньо, щоби обурити членів ПАРЄ. А після того, як Аграмунт по-хамськи повівся з колегами на відкритті весняної сесії, до прохання про його відставку долучилися також інші депутати. Були навіть узгоджені деталі його "добровільного" звільнення, але іспанець не виконав домовленість.

Через Аграмунта ПАРЄ опинилася в глибокій кризі.

По суті, всі інші питання відійшли на другий план, асамблея лише витрачала сили на пошук шляху покарання свого президента. Влітку про добровільну відставку вже не йшлося. Асамблея розробила спецмеханізм відставки головуючого (див. публікацію "Аграмунта по осені знімають: всі деталі та сценарії скандалу з проросійським президентом ПАРЄ").

Під заявою про недовіру підписалися 158 членів асамблеї – досі жоден проект в історії ПАРЄ не набирав такої кількості підписів.

Тепер це залишилося історією.

Хоча, звісно, вона мала і позитивні наслідки.

По-перше, Аграмунт власним прикладі довів, що відкрита дружба з росіянами стає токсичною для політика європейського рівня.

І по-друге, відтепер ПАРЄ має в розпорядженні важливий запобіжник – процедуру відкликання президентів або віце-президентів, які "забруднилися" неприйнятною співпрацею з РФ.

Хто наступний?

В разі недовіри Аграмунту в.о. президента ПАРЄ на цю сесію автоматично мав стати перший віце-президент Роджер Гейл. Британець завжди був доволі прихильним до України, тому нашу делегацію цей варіант також влаштовував.

Добровільна відставка скандального іспанського політика змінила розклади: тепер відбудуться повноцінні вибори президента асамблеї на одну сесію. Причому вибір обмежений: цього року посада президента ПАРЄ "закріплена" за групою Європейської народної партії, до якої Гейл не належить.

Свої кандидатури висунули два політики: литовець Емануеліс Зінгеріс, який працює в ПАРЄ ще з початку 1990-х, та кіпріотка Стелла Кіріакідес, яка є доволі молодим політиком за мірками асамблеї – вона працює в Страсбурзі з 2012 року.

За всіма правилами логіки, Зінгеріс мав би отримати перемогу як більш досвідчений політик... але не все так просто.

Ні для кого не є секретом, що він – відкрито антиросійський, а отже, депутати можуть "зарізати" його кандидатуру.

Натомість Стелла Кіріакідес не має публічної позиції з українського чи російського питання. Так, взагалі не має!

З 2014 року українсько-російський конфлікт з десяток разів розглядався на сесіях ПАРЄ, з цього приводу точилися гарячі дискусії і, здавалося б, усі мали визначити і продемонструвати позицію.

Та "Європейська правда" марно намагалася зрозуміти позицію Стелли. Кіпріотка (яка, до речі, є головою національної делегації) жодного разу не голосувала ані за, ані проти наших резолюцій! Так само вона показово ігнорувала всі голосування щодо санкцій проти РФ – вона просто не приходила в залу на розгляд цих питань. Складно передбачити, яку позицію вона обере в разу призначення головою асамблеї.

Водночас на закритому засіданні групи, фрагменти якого вдалося почути кореспонденту ЄП, вона оголосила, що налаштована "йти до кінця" і буде боротися за крісло керівника асамблеї. І варто наголосити, що вона має великі шанси на підтримку в залі. По-перше, її перевагою є стать (в ПАРЄ дуже важливим фактором є гендерний баланс). По-друге, дехто не готовий голосувати за Зінгеріса лише задля того, щоби "не накаляти відносини з Кремлем".

Нині в групі ЄНП шукають вихід з цієї ситуації і вирішують, як представляти своїх двох кандидатів. Але хай там як, новий президент стає "халіфом на годину": вже в січні має бути обраний новий президент асамблеї.

Тут інтриги немає: наступного року ПАРЄ очолить італієць Мікеле Ніколетті.

Справа в тому, що асамблея, окрім офіційного регламенту, має також "неписані правила" – політичні традиції. Одна з таких традицій – ротація посади президента між політичними групами. У 2018-2019 роках настає черга соціалістів, а вони вже офіційно визначили свого кандидата.

І тут варто підкреслити, що ці два роки будуть ключовими для Ради Європи. Саме в цей період може визначитися майбутнє організації, в тому числі – питання членства Росії, яка вже припинила сплату членських внесків (детальніше про це – в статті "Крок до вигнання: Росія шантажує Раду Європи новою кризою"). 

Крім того, у 2019 році запланований історичний саміт Ради Європи, де доведеться визначати обриси та пріоритети організація. Як долучити Росію до роботи саміту? Чи проводити його, якщо Путін відмовиться їхати на зустріч лідерів? І, зрештою, чи не стане цей саміт місцем, на якому буде запущене офіційне розлучення з РФ? Чи навпаки – його спробують зробити місцем "прощення та примирення"?

Всі ці запитання залишаються відкритими. І відповіді на них доведеться шукати за участі Мікеле Ніколетті.

На щастя, він не є проросійським. Історія його голосувань свідчить: Ніколетті щоразу підтримував проукраїнські резолюції та правки до них, а також щороку голосував за підтвердженні санкцій проти РФ.

Але не варто наперед святкувати перемогу.

Італійцям властиві сентименти на адресу РФ, і Ніколетті традиційно виступав за збереження діалогу з Москвою. А джерела ЄП свідчать: нині майбутній президент ПАРЄ за підтримки генсека Ягланда шукає шляхи повернення росіян до Страсбурга.

А отже, можна з певністю стверджувати: на нас чекають непрості два роки у Раді Європи. Але водночас не варто розраховувати на появу "нового Аграмунта" на чолі парламентської асамблеї.

Автор: Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди",
зі Страсбурга