"Європейська правда" продовжує експертну дискусію про те, коли можлива "спеціальна конфіскація", запропонована у резонансному законопроекті Тетяни Чорновол про "покарання Януковича".

* * * * *

Законопроект №3025 Тищенко-Чорновол-Волоха пропонує "революційний інструмент" конфіскації активів Януковичів під назвою "особливий режим спеціальної конфіскації".

Що це означає? Законопроект пропонує список осіб, майно яких можна конфіскувати без вироку суду за клопотанням генерального прокурора. Позиціонується інструмент як запровадження в Україні найкращого міжнародного досвіду в поверненні активів та єдиний можливий швидкий спосіб повернути державі награбоване.

Мета, звісно, виправдовує засоби і затуманює мозок всіх, хто жваво адвокатує прийняттю цього законопроекту, як останньої можливості повернути статки Януковичів.

Відкладемо популізм та звинувачення вбік та спробуємо розібратися, де собаку зарито.

Для цього варто просто зрозуміти основні правові поняття, якими зараз жваво маніпулюють.

По-перше, спеціальна конфіскація – це конфіскація майна, яке здобуте внаслідок злочинної діяльності та/або яке є предметом злочину (ст. 96 Кримінального кодексу).

Зараз спецконфіскацію можна застосовувати лише до кількох злочинів, якщо її застосування прямо передбачено в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу. Це значно обмежує справи, в яких можна конфісковувати доходи від злочинної діяльності.

Наявний правовий недолік зі спецконфіскацією вирішується урядовим законопроектом №2541а, який розширює застосування спецконфіскації на всі умисні склади злочинів.

Ще один урядовий законопроект №2540а вирішує проблему з арештом майна на ранніх етапах кримінального провадження та арешту майна третіх осіб, оскільки вносить зміни в статтях 170-174 КПК, деталізуючи, як заарештовувати майно для цілей спецконфіскації.

Простою мовою це означає, що в рамках кримінальної справи,

якщо є достатньо доказів, що майно походить від злочину чи є предметом злочину, то його можна заарештувати навіть якщо воно записане на третю особу (тещу, брата, свата),

причому це можна буде зробити без оголошення про підозру.

Ці два прості законопроекти усувають основний законодавчий бар’єр, який зараз існує для арешту та конфіскації злочинних активів.

По-друге, "особливий режим спецконфіскації", запропонований в законопроекті Тищенко-Чорновол-Волоха, є спробою запровадити в Україні non-conviction based forfeiture (NCB - конфіскацію без вироку суду).

Цей інструмент дійсно існує в багатьох країнах, особливо в юрисдикціях звичаєвого права, оскільки там діє незалежна судова гілка влади. Але навіть в таких країнах, як США та Велика Британія, інструмент NCB, який імплементується в рамках цивільного процесу (in rem procedures), використовується зазвичай паралельно з кримінальним провадженням.

Працює це так: в рамках кримінального провадження збираються докази, але їх недостатньо, щоб цілком довести вину людини за всіма складами злочину, тому здобуті слідчими важливі докази для доведення злочинного походження майна використовуються в рамках цивільного процесу.

Яскравий приклад - справа Лазаренка, якого в Каліфорнії засудили за злочин відмивання грошей і в рамках кримінального процесу конфіскували віллу, а в рамках цивільного процесу у Вашингтоні заарештували 250 мільйонів доларів на рахунках у п’яти країнах світу.

Цивільна справа щодо конфіскації цих 250 мільйонів триває вже більше 10 років, бо в США процедура конфіскації без вироку суду надає широкі юридичні інструменти захисту для власника майна.

NCB застосовується і в деяких європейських країнах. Найефективніше - в Італії, але щоб Європейський суд з прав людини не відмінив всі судові рішення, закон має гарантувати, що власник майна має всі гарантії і стандарти для захисту свого базового конституційного права.

ЄСПЛ, вочевидь, з легкістю відмінить рішення про конфіскацію майна, якщо закон просто подає перелік людей і каже, що все майно цих людей може бути конфісковано в особливому порядку без вироку суду.

Знову ж таки, італійці, навіть конфісковуючи без вироку активи мафії, спираються на кримінальний процес і на докази/рішення, здобуті в кримінальних провадженнях.

У підсумку: "у всіх забрати, бо вони погані" - це не конфіскація без вироку суду в розумінні міжнародного права та кращих міжнародних стандартів.

Щоб конфіскувати навіть без вироку суду, потрібно довести в суді злочинність походження майна. І зробити це без якісного, неупередженого кримінального провадження, яке показує прямий зв’язок майна зі злочином, нереально.

Ми нікуди не дінемося від необхідності для правоохоронних органів проводити розслідування корупційних злочинів Януковичів.

Іншого дієвого способу повернути активи "Сім’ї" державі в рамках міжнародних стандартів та правового поля просто не існує.

Не вірите - зверніться за експертизою до кращих міжнародних організацій, які роками займаються питанням повернення активів: Stolen Asset Recovery Initiative (ініціатива ООН та Світового банку), International Centre of Asset Recovery (Швейцарський експертний центр при Базельському інституті управління).

Можливість запровадження в Україні конфіскації без вироку суду в експертному середовищі обговорюється з перших днів втечі Януковича.

Але цей механізм працює ефективно лише в тих державах, де діє професійна некорумпована прокуратура та суди.

В українських реаліях конфіскація без вироку суду, навіть якщо буде виписана в законодавстві з усіма правовими гарантіями захисту власників майна, має всі шанси перетворитися на ще один інструмент боротьби з неугодними.

Вибіркове правосуддя та судочинство в цих справах процвітатимуть.

В руках корумпованого прокурора та корумпованого судді сучасний міжнародний правовий інструмент стане сучасною рейдерською схемою.

Саме тому запроваджувати в Україні конфіскацію без вироку суду можна виключно після проведення ефективної реформи прокуратури та судової системи.

Автор: Дар'я Каленюк,

юрист Центру протидії корупції

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора