"Європейська правда" продовжує серію публікацій про міграційну кризу в ЄС. Ми вже публікували аналітику про можливі наслідки нинішніх подій, та розбиралися - чи є небезпека "обвалу" Шенгенської зони (див. статтю Шенгенська угода стає жертвою "арабської весни". Чи відновить ЄС внутрішні кордони?), а також про вплив кризи на безвізові перспективи України (Українська міграційна загроза: чи варто ЄС чекати небезпеки зі Сходу?)

Наша наступна стаття - від автора, що опинився в одному з епіцентрів кризи. Вона досить дискусійна та не схожа на "мейнстрім" статей про мігрантів з Близького Сходу. Але ця думка - попри її емоційну забарвленість - так само існує в суспільстві. 

І ми переконані - з часом ця позиція лунатиме в ЄС частіше.

* * * * *

Гадаю, дуже багато людей мене засудять за цю статтю. Особливо на хвилі загального співчуття до арабських мігрантів.

Можливо, я б і сама була серед "критиків", якби не події, що розпочалися саме 31 серпня – саме тоді, коли я мала відвідати Відень у родинних справах. Мені було зручніше прилетіти до Будапешта, а потім потягом доїхати до Відня, і я точно не сподівалась на якісь "сюрпризи" в Угорщині, яку відвідую вже вкотре.

Та коли я прибула до залізничного вокзалу Келеті, я його не впізнала.

Ця прекрасна будівля виявилася оточеною величезними купами сміття та групами брудних людей, які, не соромлячись, справляли свої біологічні потреби просто на площі.

Зайти до вокзалу виявилося непросто – ці люди не лише галасували, а й намагались відібрати валізи.

Всередині вокзал теж виявився окупованим арабськими мігрантами.

ЗМІ критикували угорську владу, яка не поставила достатньо туалетів на площі перед вокзалом і, таким, чином, "заохочувала" до антисанітарії. Фото HVG.hu

Я мала електронну бронь на квитки "Будапешт-Відень-Будапешт", та електроні каси, в яких її можна викупити, виявилися вимкнені. Як потім з'ясувалося, це зробили навмисно, щоб мігранти не змогли придбати міжнародні квитки. 

Звичайні каси, де квитки продаються в півтора рази дорожче, були не лише закриті (касири блокували двері зсередини), але й оточені натовпом мігрантів, яких ледве стримувала поліція.

Врятував поліцейський, якого зрештою вдалося знайти "в зоні доступу". Далі його цитата:

"Для білих відкрита інша каса, потаємна. Там немає вивіски, щоб мігранти не знайшли, але ви впізнаєте її по колу поліції, це буде те місце!"

Разом з двома хлопцями з Польщі, які – так само в шоці – шукали можливості дістатися до Братислави, ми вирушили пробиватись до таємної каси. І таки знайшли її. В куточку залу – велике скупчення поліції, по периметру – купа мігрантів. Всередині кола – натовп людей європейської зовнішності з валізами у черзі до малесенької кімнатки.

Одна година в черзі – і квитки нарешті у мене.

До відправлення ще лишався час, і я нарешті мала можливість роздивитися, що відбувається навколо. Величезна кількість угорських репортерів та операторів з камерами намагалися зробити якісь "гарячі" кадри, вихопивши з натовпу дуже брудних людей когось, хто хоч якось говорить або німецькою, або англійською.

Англомовних та німецькомовних серед мігрантів виявилося дуже мало, тому вони курсували від однієї камери до іншої, розповідаючи про свою знедоленість та вимагаючи підтримки.

Всі ж інші тисячі нелегалів не розуміли жодної мови, окрім арабської.

Здавалося, що я – в якомусь страшному фільмі, що цього не може бути. Та це був лише початок.

Прибув мій потяг, що мав вирушити об 11.10, і я вирішила, що зараз зможу трохи відпочити.

До вагона сіли п'ять людей з квитками.

А далі почалося щось страшне: ми почули крики, і до вагона в неймовірній кількості почали "ломитися" араби... Вони займали вільні місця, сідали на підлозі, окупували туалетну кімнату, навіть дах вагона.

Поліція не могла нікого стримати, угорські репортери бігали в натовпі, фільмуючи бійки серед мігрантів.

Зрештою, потяг рушив...

Це було жахливо. Температура під 40 градусів і величезне скупчення людей, які тиждень не милися.

Поряд зі мною опинилася молода сирійка з трьома дітьми. Дівчата 5 й 6 років та маленький хлопчик-немовля. Попереду неї сів її чоловік.

Батьки сіли, а їхні маленькі дочки стояли у проході. Пізніше "любляча мама" влаштувала своє немовля на підлозі між моїми черевиками...

Вже не перший рік триває сирійська війна.

На мій погляд, коли ці жінки народжували, вони усвідомлювали, що умов для виховання дітей немає, та не хотіли про це думати...

* * * * *

За пару годин наш потяг зупинився. Вимкнули кондиціонування й стало ще важче... Просидівши годину, ми (маю на увазі п'ятьох людей не арабської зовнішності) почали пробиватися до виходу.

Ми зрозуміли, що потяг далі не піде, і наш єдиний шанс вижити – пересісти на регіональну електричку, що довезе нас до містечка, звідки буде прямий потяг до Відня.

Зрештою, змінивши три потяги і витративши півдня замість двох годин, я доїхала до Відня, але була щаслива, що це скінчилося.

Мені довго не давало спокою те, що я побачила: як мати відбирає у дитини їжу, як люди не соромляться "ходити під себе", як ніхто з них не має поваги до іншої нації, але всі вимагають кращого життя і навіть не планують жодної подяки до тих, хто їх приймає...

Фото HVG.hu

Я знаю, що багатьох "вразила" новина про померлого сирійського хлопчика, про його батька, який обіймає свою дитинку зі сльозами...

Але я бачила інших – які ходили ногами по дітях, які відбирали харчі, які били своїх жінок...

То толерантна Європа має прийняти їх?

Переконана – ці мігранти ніколи не будуть лояльними до своєї нової країни. Тільки невеличка кількість з них підтримає європейські цінності!

Водночас сирійці вимагають доступу до країн з найвищим рівнем життя.

Вони не лишаються в Греції, Словаччині, Угорщині. Вони прагнуть до Німеччини, Швеції, Австрії... А чого це раптом?

Чому в той самий час українці мають терпіти принизливу процедуру отримання візи та кожного разу більш суворі умови для реєстрації?

Чому Європа не відкриває кордони для нас – для людей, які соціалізуються, які працюватимуть, які мають освіту, які вивчать мову, які все ж є християнами. Це інша ментальність!

Чому європейські ЗМІ мовчать про те, скільки кожного дня гине українських хлопців, які захищають свою країну, але безупинно говорять про цих біженців. Переважна більшість мігрантів – здорові чоловіки 20-45 років, які не захищають свою державу, а їдуть зі своєю релігію й мовою до іншої країни!

Чому ці люди не їдуть до Марокко, Алжиру, Саудівської Аравії, Тунісу, Еміратів, де та сама релігія, мова? Бо там треба буде працювати, там не платитимуть велику соціальну допомогу за купу дітей!

* * * * *

Дуже багато питань було в мене, але на мене ще чекала зворотня дорога. І вона виявилася ще складнішою й довшою, адже коли потяги не йдуть з Будапешта до Відня, то немає і зворотніх.

...А на вокзалі Келеті я знову побачила натовп мігрантів, які вигукували, побачивши нас, що прибула Європа, але як – вони не могли зрозуміти...

Ситуація на площі стала ще гіршою, ніж я бачила перед від’їздом. Мігранти вже мали велику кількість наметів, їх стало ще більше і поводились вони ще нахабніше. Їхні діти вимагали грошей, не їжу, бо "толерантні" європейці навезли купи харчів.

Під ногами валялись яблука, хліб. Це їм було не потрібно. Арабські дітлахи тягнули європейців за руки і валізи, вигукуючи одне слово – "мані"...

Площа-смітник, де цих людей нічого не цікавило й прибирати вони не збирались. Навіщо їм Угорщина, коли на них чекають багатші країни?

Та особливо мене непокоїть, що за 10 років саме ці новоприбулі "німці" та "австрійці" впливатимуть на рішення своєї країни: а чи приймати Україну в НАТО і ЄС?

Вони мешкатимуть в Європі, а де будемо ми – я не знаю...

Автор: Аїда Болівар,

кандидат психологічних наук

Відень-Будапешт, для "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора.