Росія пішла на чергове загострення торговельного конфлікту з Україною.

Суть конфлікту – в нових обмеженнях на транзит українських товарів через територію РФ. Відповідний указ російського президента був оприлюднений у неділю 3 липня. Примітно, що сам документ підписаний 1 липня, більше того – ніщо не вказувало ані на його підготовку, ані на ухвалення.

Нагадаємо, що рішення про обмеження транзиту було ухвалено ще 1 січня у відповідь на старт дії Зони вільної торгівлі України і ЄС. Нинішній указ – розширення прийнятих півроку тому обмежень.

Зокрема,

якщо досі обмеження діяли лише щодо транзиту в Казахстан, то тепер вони поширюються і на транзит у Киргизстан.

Хоча обсяг торгівлі з Бішкеком невеликий, швидше за все, це лише демонстрація РФ своїх можливостей. Аналогічним чином можуть бути заблоковані потоки і в інші азійські країни.

Не менш важливо, що РФ ввела повну заборону транзиту для українських товарів, митні ставки на ввезення яких відмінні від нульових. Іншими словами – заборона на транзит (не лише в Казахстан і Киргизстан, але й в інші країни) введена щодо тих товарів, на які РФ із січня вже підвищувала свої ставки.

Важливий момент – в РФ допускають введення винятків у разі запиту з боку урядів Казахстану або Киргизстану.

І нарешті - заборона діє стосовно вантажів з третіх країн, чиї маршрути проходять по території України.

В українському уряді вже заявили, що рішення РФ порушує як усі норми СОТ, так і статутні документи Євразійського Союзу – рішення приймалося Росією одноосібно, оскільки явно суперечить інтересам середньоазійських держав.

Більш того, за словами першого віце-прем'єра, міністра економрозвитку Степана Кубіва, Україна може застосувати відповідні заходи, включно з черговим підвищенням мита на російські товари.

Відповідне рішення може бути прийнято на найближчому засіданні Кабміну. Або ж уряд візьме невелику паузу, оскільки це рішення повинно базуватися на достовірних оцінках потенційного збитку українських компаній.

Разом з тим, перед урядом, а кажучи ширше –

перед усією Україною, постала серйозна загроза, при цьому можливостей відреагувати на неї не так уже й багато.

По-перше, Україна може оскаржити рішення РФ у СОТ. Точніше, Україна безумовно оскаржить ці дії РФ у СОТ.

Відповідна скарга вже готується до подання за результатами введених у січні обмежень, а отже, може оперативно доповнитися новими прикладами.

Однак СОТ – це вкрай повільний механізм вирішення суперечок. Навіть у разі оперативного подання заяви, рішення по спору буде прийнято не раніше 2018 року, що абсолютно не влаштовує українських експортерів.

Інша справа, що цей крок не є обов'язковим, оскільки рішення СОТ або змусить РФ остаточно відмовитися від політики транзитних обмежень, або ж дозволить легалізувати відповідні кроки з боку України.

Другий інструмент – пошук альтернативи для українського транзиту.

На жаль, тут похвалитися поки що нема чим. Проект "Шовковий шлях", анонсований на початку року Мінтрансом, поки не показав себе надійним, а головне – конкурентоспроможним транспортним коридором.

Внаслідок більш високих тарифів на транзит товари, привезені цим шляхом, програють цінову конкуренцію на азійських ринках.

Третій шлях – використовувати невдоволення третіх країн, які також постраждалих від російської заборони. Насамперед йдеться про Казахстан та Киргизстан. Обидві країни є членами СОТ, а отже, можуть приєднатися до української заявки щодо торговельної суперечки з РФ.

Втім, ймовірність такого демаршу з боку середньоазійських країн вельми невелика. Зокрема, внаслідок вже згаданої норми про можливість винятків із заборони на прохання їхніх урядів.

Свого роду "синиця в руках" – або намагайтеся оскаржувати всю заборона, або просіть про винятки для найчутливіших позицій.

Втім, неофіційно в українському уряді упевнені, що реакція з боку як мінімум Казахстану буде.

Наприклад, тепер проект транспортного коридору в обхід РФ стане актуальним не лише для Києва, а й для Астани. Адже блокування українського імпорту робить Казахстан більш залежним від поставок з РФ, а також впливає на вартість імпорту.

Створення такого коридору не лише вирішить проблему логістики в Середню Азію, а й відкриє для українських компаній ринок Північного Китаю, куди поставки поки що майже не проводяться.

Однак поки цей план не реалізований, наявні економічні й правові можливості для України дійсно обмежені.

Залишаються політичні аргументи. В першу чергу – винесення проблеми на рівень "нормандської четвірки".

Варто спиратися на той факт, що одним із ключових пунктом Мінських угод є відмова РФ від економічного тиску на Україну.

І якщо січневі обмеження хоч формально, але намагалися відповідати декларованій турботі про внутрішньому ринку, то нові заборони позбавлені навіть натяку на легітимність.

Така безумовно ворожа політика РФ повинна стати важливим аргументом необхідності як мінімум подальшого продовження санкцій ЄС.

А для цього Україні потрібно бити у всі дзвони, залучаючи європейців до цієї торговельної війни, тикати носом в очевидність порушення, бути готовим до того, що в Парижі та Берліні будуть не готові одразу ж визнавати черговий провал Мінська, знову вказувати на порушення з боку Москви, і так далі...

Якісний інформаційний супровід має схилити членів СОТ до визнання виправданості дій України – навіть у тих випадках, коли правила організації формально порушуються.

Тут варто нагадати, що Україна вже раз програла інформаційну компанію – на початку нинішнього року. Тоді введені нами відповідні обмеження на російський транзит подавалися як порушення Україною норм СОТ і нездатність контролювати захист міжнародного транзиту.

Саме тому в уряді поки навіть неофіційно не кажуть про нові обмеження російського транзиту.

Однак й інші кроки, в першу чергу – нові підвищення мит для товарів з РФ, також не ідеальні з точки зору абстрактних норм СОТ.

А отже, до моменту їх введення (а сумнівів у рішучості влади відповісти на дії РФ майже немає) міжнародна думка має бути однозначно на боці України.

Слід пам'ятати – це абсолютно посильне завдання. Хоча б тому, що РФ все більш недолуго приховує свої реальні наміри.

А це означає, що у нас є всі шанси зрештою перемогти. Навіть попри не найсприятливіший початковий розподіл сил.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора