Всі подробиці подій, що  розгортаються вже чотири доби поспіль на адмінкордоні материкової України та окупованого Криму, знає досить обмежене коло осіб – кількасот людей у військовому керівництві  РФ та в Кремлі.

Але навіть наявної публічної інформації достатньо для аналізу та висновків.

І, на щастя, ситуація не настільки трагічна, як йдеться у дописах багатьох блогерів.

Звичайно, цей текст також є суб’єктивним, та "Європейська правда" вирішила поділитися своїми спостереженнями та аналітикою. Справа читача – вирішувати, чи є аргументи переконливими.

Перш за все, не погоджуся із тими, хто бачить у сьогоднішніх подіях частину довгої гри та спланованої багатоходовки РФ щодо нападу на Україну. І ось чому.

За всіма ознаками нинішні дії РФ більше схожі на реактивні, аніж на проактивні.

Тобто  можна зі значною впевненістю стверджувати, ми не є свідками події, які планувалися Москвою  заздалегідь.

Найкращий доказ цього - тривале мовчання Росії та втрата нею часу, і разом з ним – найвагомішх козирів.

Щоби довести це, достатньо в деталях пригадати та проаналізувати історію новітнього конфлікту.

Отже, в ніч з 6 на 7 серпня росіяни нібито знешкодили українську ДРГ, тієї ж ночі на адмінкордоні з окупованим Кримом з боку РФ розпочалися незрозумілі військові маневри, був зупинений весь рух через кордон, жодних коментарів чи пояснень з боку РФ не було.

І лише 10 серпня ключові російські інформканали, включно з президентом Путіним, почали синхронно говорити про українську диверсіно-розвідувальну групу (ДРГ).

Це не може мати іншого пояснення, окрім одного:

насправді РФ шукала публічну версію події, не маючи її три дні тому.

Це повністю виключає російські офіційні пояснення про нібито "спецоперацію із затримання української ДРГ".

Швидше за все, сталося ЧП з російського боку (вже є версія про дезертирів); очевидно, воно включало загибель російських військових (і тепер дуже кортить "списати" втрати на Київ). Але це не було частиною плану з виправдання агресії.

Нині чимало колег та експертів наводять історичні аналогії. Згадують про "Гляйвицький інцидент" 1939 року, коли Німеччина інсценувала напад Польщі на себе, щоби "у відповідь" розпочати окупацію Польщі. Мовляв, Росія нині готує той самий сценарій.

Але ця аналогія не витримує критики.

Навіщо можуть знадобитися такі інсценування? Лише для того, щоби публічно виправдати свої дії, відвести звинувачення в агресії.

Перш за все – для виправдання контрнападу на світовій арені. Фашистська Німеччина, розпочинаючи Другу світову війну, "нападала на себе" саме для цього.

Після 31 серпня 1939 року німці витратили купу зусиль, щоби приспати протести інших країн, щоби довести до світу міф про те, що агресори – не вони, а поляки.

Та Росія вже втратила можливість йти цим шляхом. Перш за все – через чотириденну затримку.

Нині немає жодних шансів, що світ повірить в казку про "українську ДРГ" та про "обстріли Криму з України". Зеро, нуль. І не варто недооцінювати російську дипломатичну службу – там чудово це розуміють.

Немає навіть найменших ознак того, що росіяни готують докази для Заходу, нехай навіть фальсифіковані. Де відео "випадкових свідків", де дописи в соцмережах, датовані 7-8 серпня? Їх немає. Без цих та інших доказів Кремлю ніхто не повірить – навіть якщо не брати до уваги тотальну недовіру до слів Путіна, яка є нині за Заході.

Є ще один напрямок пропаганди – донести казку про "українського агресора" до власних громадян, мешканців РФ, щоби виправдати агресію в їх очах. А для європейців придумати щось інше, згодом.

Ця версія також не видається логічною.

Росіян не варто додатково переконувати в тому, що "укры - это фашисты" і що Україну треба силоміць "примусити до миру". Пропаганда вже давно донесла цю тезу до пересічних росіян. Грунт готовий, такі коштовні та складні спецоперації для його обробки вже просто не є потрібними.

Звісно, жоден аналітик не здатен зазирнути в думки до Путіна.

Виключати, що він справді готує масштабний напад на Україну, також не варто.

Але ця підготовка, якщо й має місце, не пов’язана з останніми кримськими подіями.

Набагато більше значення тут мають регулярні обстріли на Донбасі та внутрішньополітичні чвари в Україні, які щедро підживлюються з Кремля.

Тож можна з впевненістю стверджувати, що кримське загострення – це історія, створена суто для внутрішнього споживання. Історія прикриття реальних проблем з російським військом.

А не історія того, як росіяни готували в Криму новий "Гляйвиций інцидент" та початок нової Світової війни.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора