Ми в ЄС маємо чудову можливість розмірковувати, чого б нам більше хотілося – Європи однієї чи різних швидкостей. Ми висловлюємо претензії, коли національні уряди чи ЄС не роблять чогось, що ми вважаємо за потрібне.

Кожні чотири роки ми серйозно ставимося до наших демократичних прав, коли ходимо на вибори. Якщо нас справді щось дістало, ми голосуємо за новачка, який критикує головні політичні сили. Часто – за популіста.

А потім ми повертаємось до свого звичного життя. Можливо, виливаємо своє невдоволення на Facebook, в Twitter чи у блозі. Це можна назвати демократією бігового колеса – воно споживає пар з системи, але нічого сильно не змінюється.

Та в Європі є країни, які на мають такої розкоші.

Що вдалося та що не вдалося Україні

Україна є лише однією з колишніх комуністичних країн, яка мала не одну чи дві, а три масштабні революції – в 1990, 2004 та у 2013 роках. Чого люди навчилися після цих революцій? Що просто вийти на вулиці й домогтися політичних змін недостатньо.

Українці навчилися на власних помилках, що зміни повинні відбуватися і після революцій. Що має бути логічне продовження революції: покращення, модернізація, реформи, реальні зміни. 

Революція, яка зараз відбувається в Україні, проходить не на вулиці. Вона проходить в інтернеті, в соціальних мережах – реальна та цифрова, та, яку створює громадянське суспільство. Українці були і є свідками поразки централізованого управління країною за комунізму та демократії. Перший з тріском провалився, друга мала суперечливий успіх.

Радянські часи залишили країні у спадок недолугу сферу послуг – освіту, охорону здоров’я, державне управління, юстицію, поліцію. Корупція – в малих та великих масштабах – завжди була для людей інструментом того, щоб чогось домогтись.

Демократія зробила корупцію ще гіршою. Бо раніше комуністи мали привілеї і без корупції.

Після 1991 року сфера державних послуг так і не стала такою, що могла б надавати якісні послуги всім громадянам. Натомість елементи незаконного збагачення на кожному рівні були збережені – інститути та монополії, які отримували прибуток завдяки наближеності до влади.

Україні не вдавалося створити загальні інфраструктурні можливості для всіх. Саме тому нації й занепадають, стверджує Дарон Аджемоглу.

Після Євромайдану люди налаштовані змінювати це – і громадяни навіть більше, ніж уряд. Для мене, як для людини родом зі Словенії, де ми втомилися через те, що не бачимо реформ, було так радісно бачити багато молодих людей, які брали проблеми у свої руки, не стаючи при цьому політиками, а розбудовуючи державу.

Реанімація реформ

Прикладом такого підходу є "Реанімаційний пакет реформ" – рух, який фактично виконує роботу "міністерства реформ", яку я проводив у Словенії в 2007-2008 роках чи прем’єр-міністр нашої країни у 2010-му.

Українське громадянське суспільство просуває реформи та відстежує прогрес у цій сфері, спілкуючись з депутатами, міністрами.

Зразком демократичного державотворення є численні онлайн-сервіси, які розвиває громадянське суспільство. Деякі з них вже досягли рівня подібних сервісів, які створюються бюрократіями на Заході, чи навіть перевершили їх.

Це, наприклад, онлайн-сервіси, які роблять витрати з національного бюджету прозорими, або програми, які дозволяють громадянам вирішувати, як використати частину міського бюджету. Перші борються з корупцією, другі покращують рівень управління міськими спільнотами та гарантують, що державні гроші вкладаються туди, куди громадяни вважають за потрібне. 

Але ще важливіше, що такі онлайн-сервіси створюють відчуття приналежності до управління державою та покращують довіру в суспільстві. Тисячі тих, хто бере участь у створенні цих сервісів, та сотні тисяч, які активно користуються ними, формують стійку соціальну мережу, незалежну від контролю чи цензури. Це люди, які знову вийдуть на вулиці, якщо буде потреба захищати незалежність України та демократію. 

У певному розумінні,

Україна є великою живою лабораторією для демократії участі.

Більше того, це є прикладом того, як створювати державу в такий спосіб. Це те, що має бути після революції – люди беруть владу в свої руки, роблять справу заради своєї країни та розбудовують її.

Тиха революція

На мою думку, сама ідея, що люди, вільно співпрацюючи через інтернет, можуть принести результати там, де держава та бюрократія на це не здатні, є захоплюючою.

Це не чергова революція у Facebook чи Twitter. Це не про кліки, лайки чи ретвіти.

Це містить у собі серйозні елементи державотворення – демократичного державотворення онлайн, знизу вгору.

В разі успіху Україна стане прикладом того, що може зробити інтернет для демократії. З вірою в позитивний вплив технологій на суспільство та з вірою в Україну я сподіваюся на цей успіх.

Це також ставить Україну на карту світу не як країну, що має анексовану територію та проблеми зі своїм сусідом, але як хаб технологій для демократії участі та ноу-хау реформ, які просуває громадянське суспільство.

І ця технологія та інші пов’язані з нею соціальні ноу-хау є саме тим, завдяки чому ми зможемо забрати вітер з вітрил популістів.

Автор: Жіга Турк (Словенія),

міністр з розвитку (2007-2008 рр.),

міністр освіти, науки, культури і спорту (2012-2013 рр.),

голова делегації на переговорах щодо вступу Словенії до Організації економічного співробітництва та розвитку

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора