Президент Польщі Анджей Дуда вчинив опір підписанню закону про контроль над апаратом правосуддя, за допомогою вето він блокував плани уряду правих консерваторів. Цей крок вже викликав фактичний розкол у правлячій польській партії "Право і справедливість" (ПіС).

При цьому наполегливість ПіС у цих змінах вже викликала реакцію Євросоюзу, готового накласти санкції на Польщу. Останнє було цілком очікуваним – Брюссель не міг собі дозволити закрити очі на таке.

Однак навіщо ПіС на чолі з Ярославом Качинським йде на свідомий конфлікт, наполягаючи на рішучому обмеженні незалежності судів?

Для Ярослава Качинського, брата-близнюка президента Леха Качинського, який загинув у 2010 році в авіакатастрофі, своєрідним карт-бланшем стало те, що на початку липня зробив президент США Дональд Трамп. У своїй патетичній промові біля меморіалу жертвам Варшавського повстання той нагадав про польські чесноти: мужність повсталих, волю до самоствердження польської нації, а також непохитну віру поляків в Бога.

Більше того, Трамп навіть попросив у Польщі підтримки в боротьбі з ісламським тероризмом, що загрожує західній цивілізації. Польща, яка, за висловом Трампа, є "серцем Європи", як один з останніх відважних бійців стоїть на боці Америки в справі захисту західних цінностей.

Ці слова президента США стали не тільки бальзамом на душу Качинського і його друзів по ПіС.

Це відкритий сигнал до прискорення перебудови польської держави з американською підтримкою.

Так, принаймні, це було витлумачено правим націоналістичним урядом у Варшаві, який прагне знищити останнє кільце оборони демократії в "західному" розумінні цього слова.

Після призначення на посади в публічні засоби масової інформації вірних послідовників своєї лінії, після встановлення контролю над поліцією і армією залишилося тільки правосуддя. Виконавча влада в особі міністра юстиції зможе не тільки призначати суддів Верховного суду, у неї буде можливість ще й звільнити їх в будь-який момент.

Правда, для такого призначення поки що потрібне схвалення парламенту. Але оскільки для цього достатньо простої парламентської більшості, а також голосів ПіС і тих, хто її підтримує, це стало б простою формальністю.

Але навіть для колишнього члена ПіС Дуди це, врешті-решт, було вже занадто. "Закон про Верховний суд не посилює відчуття справедливості серед населення", – зазначив нещодавно президент. Судова система вимагає термінового реформування, заявив Дуда. Але одразу додав: "Однак це не повинно вести до появи страху перед диктатом уряду".

Політичний тиск виник насамперед у зв'язку з тим, що заплановані закони де-факто усунуть принцип поділу гілок влади як базову ознаку демократичних громадських систем.

Суди, які, зокрема, саме і виносять рішення про дійсність виборів, у такому випадку опиняться в повній залежності від уряду. Вони втратять свою самостійність.

Востаннє таке траплялося 28 років тому, незадовго до того, як ця країна першою у Східній Європі скинула окови комуністичної диктатури.

Існує багато причин для настільки радикальних дій ПіС.

Важливим елементом, або, принаймні, спусковим механізмом зміни їх швидкості є ймовірна американська підтримка. Прикладом тому служить сам Дональд Трамп, те, що він сказав у Варшаві і що залишив за дужками, а також презирливе ставлення до нього з боку ЗМІ і системи правосуддя США.

Втім, така ворожість має глибоке історичне коріння. Брати Качинські завжди вважали несправедливим те, що їхня участь у подоланні соціалізму в 1980-ті роки в суспільному сприйнятті залишалася в тіні переважно лівого крила профспілки "Солідарність".

Урожай революції зібрала не консервативно-клерикальна опозиція, а прихильники соціал-демократичної орієнтації, як Яцек Куронь, Адам Міхнік або Ришард Бугай. Адже на верфі ім. Леніна в Гданську за право на розширення свобод пліч-о-пліч з Лехом Валенсою боровся і наступний президент країни Лех Качиньський.

Тим часом Лех Валенса, в минулому – лідер профспілки "Солідарність", який бився з мужністю лева з державним репресивним апаратом, для прихильників ПіС перетворився на об'єкт ненависті. Коли Валенса, який сам займав з 1990 по 1995 рік посаду президента, з'явився під час промови Трампа у Варшаві, його на відкритій сцені освистала свита Качинського.

Насправді навряд чи в складі колишнього східного блоку можна знайти іншу країну, яка так само успішно впоралася б з переходом від планової економіки до ринкової, як це зробила Польща. На тлі гіперінфляції, високої зовнішньої заборгованості та нескінченних страйків організатори перетворень в країні на чолі з тодішнім міністром фінансів Лешеком Бальцеровичем наважилися піти на "шокову терапію".

Як наслідок, за одну ніч ціни знову отримали зв'язок з реальністю, згорнувся чорний ринок і знову з'явилися товари в магазинах. Різкі системні зміни практично за два роки зумовили зростання економіки і перетворили Польщу на економічного відмінника Європи.

Але ціна, яку довелося заплатити суспільству, виявилася теж високою: завдяки своїй перевазі в знаннях у виграші опинилася молодь і представники старої номенклатури, але

багато громадян цієї країни, особливо жителі сільських регіонів, досі вважають себе обділеними.

Заради справедливості слід зазначити: за даними Євростату, в жодній країні ЄС не існує такої різниці у доходах, як у Польщі.

Тому якою б правою і націоналістичною в політичному відношенні не була б ПіС, її економічні плани мають майже соціалістичний характер. Вона підвищує виплати на дітей, знижує вік виходу на пенсію, забезпечує безкоштовними ліками громадян старше 75 років, не скасовує трудові договори з соціальним страхуванням, підвищує податки для банків і викачує гроші з іноземних інвесторів.

Тому в політичному плані вона відмежовується як від Німеччини, так і від Росії, зокрема рішуче виступає проти політики Німеччини в питанні біженців. Тим самим партія ПіС, на її думку, надолужує те, що було упущено протягом перших 25 років після перелому. Вона відвойовує собі історичну перемогу – принаймні, вірить в це.

Качинський і його послідовники розглядають при цьому прихильників Дональда Туска, колишнього прем'єр-міністра Польщі, а нині голови Європейської ради, з "Громадянської платформи" не як політичних опонентів, а швидше як ворогів. У цьому, до речі, Качинський і Трамп досить схожі один на одного: обидва вважають опозиціонерів зрадниками, з якими треба боротися.

При цьому використовується старий політичний наратив про доброго рятівника, що захищає Польщу також і від її внутрішніх ворогів. Лише таким чином можна пояснити видавлювання базових демократичних принципів. Рятівнику доводиться будь-якими способами зміцнювати свою владу, щоб захистити Польщу від смерті.

Але до цієї картини можна додати ще дещо: під час першого правління Качинських з 2005 по 2007 рік саме суди блокували багато вже тоді радикальних за своїм характером їхніх задумів.

Ненависть до незалежності судової влади підігрівається ще з тих часів, і цілком зрозумілою стає та лють, з якою партія накинулася нині на суддів.

В лавах націоналістів-консерваторів вважають, що не можна більше допустити, щоб з ПіС знову сталося щось подібне, а тому правосуддя потрібно за будь-яку ціну зробити слухняним.

Що Євросоюз нарікає з приводу порушення прав і таврує за це Польщу, ПіС, за великим рахунком, все одно. Формально – тому, що солідарність з прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном дозволяє уникнути занадто різких наслідків завдяки його праву вето в ЄС. З іншого ж боку, дуже популярним стало протиставляти себе ЄС з домінуючим становищем у ньому Німеччини.

І все це – незважаючи на синьо-жовті таблички із зірочками ЄС по всій країні, які свідчать про масштабну фінансову допомогу ЄС у модернізації країни. ПіС тлумачить це на свій манер: німці прагнуть через ЄС і завдяки грошовим вливанням зайти в економіку Польщі і здійснювати політичну агітацію на користь свого відкритого суспільства – від одностатевих шлюбів до імміграції мусульман.

Опір такій уявній атаці на польську культуру дуже добре сприймається в сільській місцевості, або, як її ще називають, в Польщі "Б", зокрема, у східних і південно-східних регіонах країни. За результатами опитувань, ПіС стабільно набирає від 36% до 40% голосів на свою підтримку.

Тим самим партія має добрі шанси на те, щоб знову отримати мандат на управління країною через два роки.

Що ж це означає для ЄС?

Канонічну систему цінностей, яку вважали деякий час після падіння Берлінської стіни універсальною, роз'їдає ерозія в самому своєму центрі Європи.

Польща, яка колись з такою мужністю виборола свою свободу, опинилася під загрозою скотитися до авторитарних структур.

Сусідам доведеться шукати однозначну відповідь на такий розвиток подій, якою б гіркою вона не була. Ніщо інше Польщі не допоможе.

Автор: Маркус Цинер,

професор журналістики
Вищої школи масмедіа (Берлін)

Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора