На початку серпня Deutsche Welle опублікувало колонку німецького вченого-ракетника Роберта Шмукера про те, що ракетна програма Північної Кореї може існувати лише за рахунок російських та радянських ракетних двигунів та компонентів. При цьому Шмукер не став звинувачувати офіційну Москву у навмисному постачанні технологій Пхеньяну.

За п'ять днів інший експерт, Майкл Еллеман, пише в New York Times про можливий зв’язок ракет КНДР з українськими ракетними двигунами. Українські ЗМІ детально писали про те, що сталося згодом: Київ заперечив свою причетність, а аналітики знайшли у Еллемана російські сімейні зв'язки...

Минув місяць. Нещодавно КНДР провела термоядерне випробування, а північнокорейські балістичні ракети пролетіли над Японією.

"Далі буде більше" – обіцяє Пхеньян.

А проблема зарубіжної ролі в ракетно-ядерній програмі КНДР не сходить з порядку денного.

Інтенсивність ракетної програми Пхеньяна нині вища, ніж будь-коли. Від початку року маємо вже понад десяток ракетних випробувань, кожне – сильніше за попереднє.

Найімовірніше, каталізатором такого раптового прискорення стали ракетні двигуни та компоненти, ввезені в Північну Корею ззовні. Звичайно, є шанс, що частина з них потрапила до КНДР за допомогою російських чи українських нелегальних торговців зброєю, але не можна виключати, що принаймні деякі (якщо не всі!) імпортовані компоненти ракет опинилися там із допомогою державних гравців.

З якою метою інша держава може допомагати Пхеньяну побудувати балістичні ракети та атомні бомби?

Почнемо з України.

Немає такого зиску, який міг би отримати український уряд, допомагаючи Північній Кореї.

Зовсім навпаки: для держави, яка прагне майбутнього членства в ЄС та НАТО, таке рішення – щойно про нього хтось дізнається – означало би самогубство.

Тим більше, якщо згадати про те, що Україна 23 року тому відмовилася від всього свого ядерного арсеналу та поклалася на "гарантії безпеки", які виявилися хибними. Навіть після зради з боку США та Великої Британії під час російської окупації Криму та відкритої агресії РФ на Сході, для Києва не з’являється ані краплі сенсу в такому нападі на Захід.

Та для Росії – все інакше. РФ справді має зиск із кризи на Корейському півострові.

Росія має наземний кордон з КНДР, тому постачання ракетних двигунів можна було б легко замаскувати. Антизахідні та антиамериканські позиції Росії є гучними та неприхованими, антиамериканізм і антиєвропеїзм відіграють центральну роль в офіційній російській внутрішній політиці (нехай навіть їхньою метою є приховання корупції та економічного занепаду власної країни).

Нинішній успіх ракетної та ядерної програм КНДР грає на руку росіянам.

Останні події не тільки ускладнюють життя Вашингтону, але й відволікають увагу американців від дій Росії в інших країнах, в тому числі в самих Сполучених Штатах. Зважаючи на це, підпільна підтримка північнокорейської ракетної і, можливо, також ядерної програми могла б мати сенс для авторів кремлівських стратегій.

"Подразнення" США, ймовірно, не є головною причиною можливої ​​підтримки Пхеньяна з боку Москви. Вплив на Вашингтон може бути лише побічним ефектом в іншій стратегічній, життєво важливій для РФ грі.

Незважаючи на офіційну антизахідну риторику, чимало росіян вважають, що Захід не становить для Росії реальної загрози. Все, що потрібно Європі від Москви – це нафта та газ, і росіяни самі хочуть їх продавати. ЄС на сьогодні є для них найбільшим і найнадійнішим клієнтом та ключовим джерелом доходів держави. Із США ще простіше – для економіки Сполучених Штатів російська економіка є настільки малою і незначною, що, спрощено кажучи, мало хто помітив би зникнення Росії із земної кулі.

Та на відміну від США чи Європи, є країна, якій потрібні російські вода, земля, мінерали та інших природні ресурси.

Ця країна – Китай.

Китай, який є ключовим сусідом Північної Кореї та її захисником.

Китай, який свого часу контролював значну частину території нинішньої Росії, доки його не змусили "під гарматами" підписати договори 1858 та 1860 років, віддавши під контроль Москви нинішній Далекий Схід РФ (і чимало росіян стережуться, що тепер Піднебесна прагне повернути втрачене).

Китай, який перетворився на економічну і військову наддержаву, яка переважає Росію у всьому, окрім двох показників – площі території та кількості ядерних боєголовок. Країна з величезним населенням, яка, зіштовхнувшись із прогресуючими кліматичними змінами, все більше і більше потребує сибірської води та сільськогосподарських земель.

На схід від озера Байкал лежить територія, майже така ж за площею, як Сполучені Штати, однак із населенням лише 6,5 мільйона людей. Сотні мільйонів китайців дивляться через кордон у цю величезну порожнечу. Коли Китай вирішить перетнути цей кордон, Москва не матиме способу, як його зупинити.

Принаймні, у разі, якщо Китай лишатиметься так само сильним, як і сьогодні.

Чи може Китай стати набагато слабшим – занадто слабким, щоб кидати виклик росіянам? Так, може бути.

Шлях до послаблення Китаю може лежати через серйозну ядерну катастрофу в Північній Кореї, або ж дуже специфічну "аварію".

Не забуваємо, що термоядерна зброя має ще додатковий вражаючий фактор, який став дуже важливим у XXI сторіччі.

Так, вибух термоядерної боєголовки на балістичній ракеті під час чергових "випробувань", на висоті декілька сотень кілометрів, сформує електромагнітний імпульс, здатний (за достатньої потужності) зруйнувати електричну інфраструктуру та електронні пристрої на площі в мільйони квадратних кілометрів під епіцентром!

Тривала втрата електроенергії матиме руйнівні економічні наслідки для всіх розвинених країн, розташованих за сотні кілометрів від місця вибуху – для Японії, Південної Кореї чи Китаю. У гіршому випадку це може призвести навіть до економічного, соціального та політичного хаосу. Тому саме Китай може бути головною ціллю та жертвою тих, хто вирішив "допомогти" ракетно-ядерній програмі КНДР.

Достатньо лише надати Кім Чен Ину необхідні технології.

Скажете, це все звучить дуже спекулятивно? Дійсно, це так.

Але останнім часом було чимало припущень, які здавалися божевільними, але згодом підтвердилися – наприклад, про те, що російське втручання в американські вибори здатне посадити у Білий дім таку особу, як нинішній президент США.

Тому погоджуся – це лишатиметься спекуляціями. Доти, доки вони не будуть доведені.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора