Цього тижня українську дипломатію сколихнув "балканський скандал".

В середу видання Balkan Insight опублікувало інтерв’ю посла України в Сербії Олександра Александровича. Посол у цій розмові був вкрай відвертим, але – варто визнати – щирим.

Він звинуватив сербську владу в тому, що вона нічого не робить для припинення потоку найманців, які воюють на боці сепаратистів на Донбасі, а також пояснив, що підтримка російської позиції шкодить передусім самій Сербії (детальніше читайте в новині "Росія використовує Сербію, щоб знищити Європу – посол України").

Та наступного дня українському дипломату відповіло МЗС Сербії. Там звинуватили Александровича у порушенні Віденської конвенції і пригрозили покарати його, а також звернулися до Києва з проханням "змінити поведінку" посла. А лідер проросійської опозиції Сербії напряму закликав вислати з країни українського дипломата.

МЗС України наразі не коментує ситуацію, яка поволі переростає у дипломатичний скандал.

"Європейська правда" готова надати слово всім сторонам суперечки. Та наразі – публікуємо колонку відомого експерта та "відставного" дипломата Богдана Яременка.

* * * * *

Я добре знаю пана Александровича. Людина він з характером йоршистим, але професіонал і патріот, який усе життя провів на дипломатичній роботі. Це важливо розуміти для того, щоб дати правильні дефініції ситуації.

Адже мова може йти зовсім не про "скандал з нашим послом", а про значно складнішу матерію – серйозне загострення відносин України з Сербією.

Скандал з нашим послом – це коли посол на власний розсуд щось заявляв чи робив і оскандалився. І хоча робота в Белграді з точки зору ставлення місцевих еліт до України, а ще більше – до Росії, далеко не найприємніша, мені важко повірити, що в посла Александровича здали нерви і він від свого імені і за власною ініціативою наговорив дійсно гострих звинувачень на адресу Сербії.

Швидше за все, все ж таки йдеться про ситуацію значно складнішу.

Україна і Сербія мають "дещо різне" ставлення до подій на Сході нашої країни, до війни і до ролі РФ у ній.

Формально Сербія засуджує російську агресію і окупацію Криму. На практиці – відмовляється будь-що робити для демонстрації відданості цим принципам. Ну, ми це часами спостерігаємо також з Туреччиною.

Очевидно, проблема сербських найманців чи добровольців – гостра і важлива (їхній правильний правовий статус – це питання, важливе лише для суду, а для нас, громадян України, важливо лише те, що якісь сербські виродки з виродками російськими і за масовки виродків українських намагаються вбивати українців). Але з якихось причин офіційна Сербія намагається не реагувати на неї або реагує в спосіб, що видається Україні недостатнім.

У цих обставинах Україна змушена думати, як привернути увагу сербської сторони до того, що є важливим для нас. Звичайно, загострення публічної риторики як перший крок на шляху до порозуміння з кимось видається ідіотичним вибором. Але якщо звертались спокійно і розважливо і раз, і другий? Якщо говорили, писали, читали масові повідомлення в ЗМІ, а реакції немає?

Природно, що на якомусь етапі ситуація підказує доцільність екстраординарних кроків.

Це – логіка. А далі починається мистецтво.

Адже, вигадуючи ці екстраординарні кроки, Україна мала би чітко розуміти бажаний для неї результат, передбачала реакцію тієї сторони, до якої звертається, можливі наслідки тощо.

Серби зреагували ще більш гостро, ніж говорив наш посол.

Зрозуміло, що серби за останні десятиліття пройшли через багато таких подій, які сприймаються ними як національне приниження. І на це накладається необхідність постійно бути в позиції меншого у діалозі з ЄС та НАТО... І якщо європейцям серби готові поки все пробачити, то, судячи з усього, коли фразу американського топ-дипломата про сидіння Сербії на двох стільцях публічно повторює український дипломат – це вже опиняється за межами того, що вони готові стерпіти.

Чи розуміли українські дипломати межу допустимого? Чи вважали конфлікт з погіршенням відносин допустимим і бажаним? Я не знаю. Теоретично може бути, що розуміли – якщо раптом в МЗС України було прийнято рішення, що сербські найманці на Донбасі є настільки серйозною проблемою, яка варта погіршення відносин з усією Сербією.

Але на нас такий спосіб мислення не схожий.

Тому допускаю, що просто не прорахували.

Конфлікт з Сербією нічого нам не дає, включно з можливістю якось приборкати потік сербських мішеней для українських снайперів.

Але це вже не скандал з нашим послом. Це вже зовсім інша політична ситуація.

Як говорив один знаменитий дипломат: є речі, гірші за злочин – помилки.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора