Російський газовий концерн "Газпром" і російські чиновники в останні місяці постійно стверджували, що контракт з Україною щодо транзиту дійсний лише до 2019 року, та не буде продовжуватися.

Для досягнення своєї мети протягом останніх півроку РФ підписала два меморандуми про будівництво двох нових транзитних трубопроводів, які через 5 років мають забезпечити потік газу в обхід України. Йдеться про "Турецький потік" через Чорне море,  продовженням якого є  газопровід "Тесла" через Грецію, Македонію та Сербію до Угорщини.

Ще один газопровід  - Nord Stream 2, як і перший, має пройти по дну Балтійського моря до Німеччини.

Згідно російським планам, після 2020 року ці газопроводи мають постачати в Європу близько 50 млрд кубометрів газу щорічно.

Тим не менш досі "Газпром" не уклав з турецькими та європейськими партнерами жодної угоди, обов’язкової для їх будівництва і навіть не розпочав необхідні процедури авторизації. Навпаки глава "Газпрому" Олексій Міллер, який раніше стверджував, що український транзит нарешті буде виведено з гри, раптом заявив, що за вказівкою президента Володимира Путіна все ще веде з Україною переговори щодо цього питання.

Подальші серйозні дебати з цілей і стратегії "Газпрому" втратили сенс. Є потреба розглянути подальший розвиток європейського ринку газу та енергетики, незалежно від того, які маркетингові заяви можуть прийти з Москви.

Споживання газу в Європі в останні роки істотно зменшується. Видобуток також падає, але набагато повільніше.

По-перше, кілька конкретних цифр. Поставки російського газу до ЄС і Туреччини за 2014 рік впали з 161,5 до 147,2 млрд кубометрів.

Газпром в даний час використовує наступні експортні газопровод из приблизною потужністю:

- Через Україну в Європу, на Балкани і в Туреччину: 140 млрд кубометрів

- Ямал-Європа через Білорусь і Польщу до Німеччини: 33 млрд кубометрів

- "Північний потік" через Балтійське море до Німеччини: 55 млрд кубометрів.

- "Блакитний потік" по дну Чорного моря до Туреччини: 16 млрд кубометрів.

Разом це становить 244 млрд кубометрів на рік. З них близько 100 млрд припадають на газопроводи, що оминають Україну, а відтак і Словаччину. Таким чином, сьогодні "Газпром" технічно здатний забезпечити своїм європейським та турецьким клієнтам дві третини поставок газу в обхід України.

Але й наявну інфраструктуру "Газпром" не використовує повною мірою. Торік лишилася невикористаною третина спроможностей "Північного потоку" і десята частина "Блакитного потоку".

Як уже згадувалося, "Газпром" за потужної підтримки Кремля протягом останніх шести місяців підписав меморандуми на будівництво двох великих проектів:

- "Турецький потік" з Росії через Чорне море в Туреччину: 63 млрд кубометрів

- Північний потік-2" з Росії через Балтійське море до Німеччини: 55 млрд кубометрів.

У загальній складності йдеться про додаткові експортні потужності об'ємом майже 120 млрд кубометрів на рік.

Слід також мати на увазі, що хоча Путін і "Газпром" оголосили про припинення проекту "Південний потік", але ануляції міжурядового договору щодо цього проекту потужністю 65 млрд кубометрів на рік не було.

Технічно "Газпром" здатний протягом наступних 5 років побудувати потужності в обхід України на 220 млрд кубометрів. Однак фундаментальне питання – звідки Росія візьме на це гроші.

Не менш важливе питання, однак, як зберегти попит на російський газ у Європі.  І в цьому контексті дуже важлива конкурентоспроможна ціна на газ, особливо – на газ, доставлений за допомогою нових газопроводів.

За даними газової асоціації Eurogas, країни Євросоюзу, а також Швейцарія та Туреччина в минулому році спожили близько 460 млрд кубометрів газу. Приблизно третина цього газу булла з Росії.

Європейські країни в 2014 році показали значне, в середньому більше 11%, падіння загального обсягу споживання газу порівняно з 2013 роком.

Зокрема, у Словаччині при зростанні національного ВВП це падіння склало майже 14% - з 5 млрд кубометрів до 4,3 млрд кубометрів. І лише Туреччина за минулий рік збільшила споживання газу.

Причиною різкого зниження продажів європейські газові компанії називають винятково теплу зиму. Але зима за рік перед цим була дуже холодною. І навіть тоді, в 2013 році споживання газу було меншим ніж роком раніше.

Схоже, що в останні роки зниження споживання газу, яке багато хто пояснює кліматичними умовами, обумовлене більш інтенсивним використанням поновлюваних ресурсів і опаленням за допомогою вугілля та електрики, а особливо – заходами з економії та ефективності використання енергії в промисловості та обслуговувані.

Виходить, що дорогий газ стикається з дуже жорсткою конкуренцією.

Цікаво, що минулорічне зниження європейського споживання дорівнює понад 50 млрд кубаметрів, тобто майже стільки ж, скільки має забезпечувати "Північний потік-2".

Російські і європейські газові компанії продовжують говорити про очікуване різке зниження видобутку газу на старих родовищах на території ЄС. Зокрема в Нідерландах, також на шельфі Північного моря, зокрема в норвезькій його частині.

Отже виникають заяви, що Європа потребує додаткового газу.

Зниження видобутку газу в Європі дійсно має місце, але темпи цього зниження значно повільніші за скорочення споживання.

Як приклад можна навести Румунію, яка завдяки скороченню витрат і іншим заходам досягла стану самодостатності в газовій сфері, що дозволило їй повністю припинити закупівлю російського газу.

Крім того, є інші постачальники газу. Зокрема - в Каспійському регіоні і Північній Африці. Тим більше, здатність європейських терміналі приймати танкер из СПГ значно перевищує обсяги імпорту.

 А ще є реальна захоплююча перспектива відкриття нових родовищ на території самого ЄС, видобуток на яких можуть розпочати в найближчі роки. Хорошим прикладом є та ж Румунія та шельф Чорного моря, а також східна частина Середземного моря.

Якщо Україна виконає програму з точки зору економії і в той же час розвине вітчизняний видобуток, то за десять років вона не лише зможе самостійно забезпечити себе газом, але й зможе експортувати частину газу.

З нашого словацького досвіду ми знаємо, що заходи жорсткої економії  в домогосподарствах принесли реальну економію в десятки відсотків на рік.

Конкуренцію цим заходом складає використання місцевих поновлюваних джерел, що в багатьох випадках призводить до відмови у використання газу в опаленні в містах чи домогосподарствах. При цьому ціна такого тепла є значно нижчою ніж при виробництві газу. Це є найбільш розумною мірою, яка зараз застосовується Словаччиною.

Це один з стовпів нашої енергетичної безпеки – чим менше витрачаємо, тим менший попит на імпортні енергоресурси.  В поєднанні з диверсифікацією та лібералізацією ринку це збільшує конкуренцію, яка робить позитивний вплив на ціни.

Повертаючись до серії проектів газопроводів, якими нас росіяни нещодавно "ощасливили" з півночі і з півдня, виникають сумніви, що їх побудують.

Враховуючи вищенаведені факти і тенденції важко уявити, щоб їх побудували в оголошені строки і в оголошених обсягах. В Європі булл велика кількість подібних  проектів, які лишилися тільки на папері.

Стосовно нереалізованих планів лише одного "Газпрому" можна  згадати проект Ямал-Європа-2, вже загаданий "Південний потік", новий газопровід в Західній Україні Богородчани-Ужгород чи новий проект Прикаспійського газопроводу з Туркменістану до Росії.

З точки зору Словаччини і її газового оператора  Eustream пріоритетом залишається збереження  загального транспортного транзитного коридору з України.

Що можно протиставити російській грі газопроводівам? Відповіддю є політика Eastring, яка намагається з'єднати ринки і газотранспортні системи Північно-Західної та Центральної Європи з Балканами та Туреччиною.

Щен одна відповіль - технічна адаптація та модернізація української транзитної системи. У тому числі - прийняття необхідних законодавчих та технічних змін, які дозволять посля 2019 року пропонувати європейським трейдерам україно-словацький газотранспортний коридор як цікава та надійна можливість придбати сибірський газ прямо на російсько-українському кордоні.

Цієї можливост, до речі,  немає в чинній редакції контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом". Саме тому це проблема, яка повинна бути вирішена – шляхом переговорів або через арбітраж, обидва шляхи є стандартними і прозорими.

Головним викликом для України та її влади повинно бути реальнее зниження попиту на енергію домогосподарств і промисловості. Це має бути головним пріоритетом уряду та программ підтримки ЄС для України.

Немає сенсу в тому щоб замінювати імпорт російського газу на реверс з Європи, тому що це буде надто фінансово обтяжливо для України. З іншого боку Київ мав би усвідомити реальну ситуацію і припинити перекладати власні проблеми на плечі сусідів і Брюсселя, які минулого року і так відчутно йому допомогли в енергетичному секторі і в сфері зміцнення безпеки.

 Від уряду в Києві залежить, чи буде він продовжувати напружену роботу з реформування. Підвищення тарифів на енергоносії для населення чи налагодження реверсних потоків з ЄС має вирішальне значення, але не є достатнім.

Справа контрактів з "Газпромом" є дуже чутливим питанням, особливо у світлі анексії Криму і боїв на Донбасі.

Недалекоглядна торгова політика "Газпрому" і геополітичні ігри Кремля абсурдно послаблюють і руйнують ринок газу в Європі.

Але скажемо відверто - якщо газ зберігатиме позиції в європейському енергетичному секторі, і "Газпром", і Росія залишаться дуже важливим партнером.

З цієї точки зору підтримка транзиту сибірського газу через україно-словацький коридор була б найкращою альтернативою для всієї газової промисловості Європи.

Якщо Україна проведе свої реформи, в тому числі запровадить стандартні та прозорі правила у газовій промисловості, запровадить технічні заходи в галузі транзиту – на на папері, а на практиці – обхід "Газпромом" України буде безглуздим з економічної і логістичної точки зору.

Цілі зрозумілі, але наостанок хотілося б задати питання - чи все робиться для цього?

Минулого року в меморандомі про проект реверсу газу Вояни-Ужгород Єврокомісія та Eustream задекларували підтримку "Укртрансгазу" у зміні режиму транзиту газу через Україну. Тим не менш українська сторона жодного разу (!) не ініціювала з своїми російськими коллегами переговорів про це за участі європейської сторони.

Лист прем'єр-міністра Яценюка в Боюссель зі скаргами на  Eustream та Словаччину щодо транспортування газу через Вельке Капушани-Ужгород неприємно всіх здивував.

Для чого тоді Україні такі великі реверсні потужності? І кому на користь конфлікт між Україною та Словаччиною – країнами, які мають бути союзниками у "газовій війні"?

Автор:

Карел Хірман,

радник з енергетичних питань
прем'єр-міністра Словаччини у 2010–2012 роках Івети Радічової