Розуміння відносин між Україною та Литвою неможливе без заглиблення в позбавлене російського впливу минуле, адже своїм корінням контакти між країнами сягають далекого XIV ст.

Успішні процеси державотворення в рамках Великого князівства Литовського заклали фундамент, який дозволяє розбудовувати сучасні відносини між державами на основі спільної історичної спадщини, що об’єднує, а не роз’єднує обидві сторони.

Водночас, ХХ століття збагатило історичний досвід новим спільним контекстом – створенням незалежних держав і втратою, з великим проміжком у часі, державності; боротьбою з СРСР; пережитими репресіями і терором; поновним виборюванням незалежності; трансформаційними змінами на шляху до ЄС.

Литовський десант

Не менш важливо, що литовські політики, урядовці та експерти безпосередньо заанґажувалися в процеси реформування України.

Після Революції Гідності успішний досвід переходу від радянської моделі до моделі ліберальної демократії став м’якою силою Литви в Україні.

Багато сподівань було пов’язано з призначенням на посаду міністра економічного розвитку та торгівлі литовського підприємця Айвараса Абромавічюса. Український та міжнародний бізнес схвально зустрів повідомлення про те, що колишній литовський міністр та єврокомісар Альгірдас Шемета обійняв посаду бізнес-омбудсмена в Україні.

Від лютого 2016 року Головою Консультативної місії Європейського Союзу (EUAM) є литовець Кястутіс Ланчінскас, який готував Литву до вступу в ЄС та згодом до приєднання до Шенгенської зони.

Колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс у 2015 році став радником президента України, увійшовши до складу Дорадчої міжнародної ради реформ. Радником Секретаря РНБО України Олександра Турчинова є підписант Акту про незалежність Литви, колишній міністр закордонних справ Пятрас Вайтєкунас.

Наскільки успішними стануть литовці-єврореформатори в Україні, можна буде говорити лише з часом, коли реформи дадуть свій результат.

Існує думка, що потенціал в успіху є, оскільки, працюючи в Україні, литовці мають вільні руки, їхні дії не обмежуються впливом внутрішньополітичного контексту, на який потрібно було зважати у Литві.

При цьому, користь від цього "десанту" має й Литва. Висловлюються припущення, що новий досвід згодом може бути використаний реформаторами вдома.

У разі успішної діяльності офісу бізнес-омбудсмена та результативної практичної імплементації нового антикорупційного законодавства литовці зможуть запозичувати цей досвід для вдосконалення боротьби з корупцією у своїй державі. Вважається, що українська законодавча база у сфері боротьби з корупцією є сьогодні однією з найпередовіших у світі.

Бізнес у ролі аутсайдера

Литовський бізнес, натомість, не поспішає виходити на український ринок, хоча уже присутні тут литовські фірми поки що не згортають свою діяльність. Окрім того, є така категорія бізнесу, яка пішла або була змушена піти з українського ринку в попередні роки.

Для того, щоб вони заново вклали свій капітал в Україні, має відбутися ефективна реформа правоохоронних органів, особливо ж прокуратури і судів.

Водночас, відомі випадки, коли великий литовський бізнес намагався увійти з новим проектом, але не отримував відповідного зацікавлення від української сторони. Так, одна з великих меблевих компаній, яка збиралася будувати фабрику у Чернігівській області, врешті інвестувала у Білорусь. Мінськ взагалі набагато успішніший у залученні литовських інвестицій, ніж Київ. 

Окремо варто згадати спільні проекти двох держав.

Один з них - транспортний маршрут "Viking" між портами Чорноморськ та Клайпеда, що реалізовується від 2003 року.

Головний маршрут Чорноморськ-Київ-Мінськ-Вільнюс-Клайпеда, що складає 1734 км має долатися за 54 години. Тож його привабливість, за задумом, полягає у швидкості та економності у порівнянні з іншими маршрутами перевезення вантажу з Азії до Скандинавських країн.

У часи китайського буму та зростання змагання за фонди КНР і залучення в реалізацію проекту "Нового шовкового шляху", "Viking" має усі шанси привабити інвесторів та клієнтів.

Однак для цього Україні потрібно завершити реформу митниці і гарантувати, що митні процедури не гальмуватимуть поставку вантажу. Перевірка потяга на литовсько-білоруському кордоні триває 30 хвилин.

Тому серед викликів цього проекту — просування і реклама самого маршруту та послуг, щоб збільшити навантаження, а також ліквідація усіх перепон під час проходження митного контролю в українських портах.

Києву слід зрозуміти, що "Viking" стане привабливим тільки тоді, коли потенційні клієнти не лякатимуться кількості кордонів та різних митних процедур, що їх треба пройти. Тому короткостроковою ціллю відповідних міністерств і відомств має стати реклама швидкісного перетину кордону не тільки на білорусько-литовській, а й на українських ділянках.

Зволікання можуть призвести до успішнішого розвитку альтернативних цьому маршрутів — залізницею через Росію та Білорусь до Литви і Скандинавії або ж автострадою через Туреччину-Польщу до Скандинавії.

Піонери у військовій підтримці

Литва входить до переліку країн, які найактивніше допомагають реформувати безпековий та оборонний сектори України.

Також Литва є єдиною державою, яка у 2016 році передала Україні летальну зброю — близько 150 тонн патронів. Таким чином, Вільнюс створив прецедент і дав приклад іншим країнам Альянсу продемонструвати свій рівень підтримки України.

Важливою складовою литовської політики щодо України в контексті зміцнення регіональної безпеки є послідовне сприяння поглибленій співпраці між Україною та НАТО.

Євроатлантичні аспірації Києва підтримує міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс та литовські дипломати на всіх міжнародних майданчиках. За словами міністра, Україна є одним із ключових партнерів НАТО. 

До кінця 2018 року посольство Литовської Республіки в Україні виконує функції контактного посольства НАТО в нашій державі. 

Це означає, що Київ зможе розраховувати на підтримку литовської сторони в період найбільших реформ, які відбуватимуться в МО відповідно до реалізації Стратегічного оборонного бюлетеня. Зокрема, можна очікувати, що посольство й надалі виступатиме ініціатором різних програм, спрямованих на покращення рівня обізнаності населення України про НАТО.

Військова співпраця з Литвою відкриває перед Україною перспективу тісної співпраці з країною НАТО без членства в Альянсі.

По-перше, завдяки підготовці українських інспекторів, насамперед, на базі навчального центру "Десна" (але також і в Яворові та у Хмельницькому). По-друге, шляхом запрошення на навчання до Литви.

По-третє, також передається досвід багатонаціональної співпраці між країнами-членами і тими, що є поза Альянсом, отриманий Литвою до 2004 року.

Найкращим прикладом співпраці в цьому форматі є тристороння миротворча бригада ЛитПолУкрБриг.

У його основу покладено досвід литовсько-польського батальйону (був включений до сил швидкого реагування ЄС у 2000 році) і також використано досвід польсько-українського батальйону (1998-2010 роки; спільний формат за участі також литовців використовувався під час участі в місії НАТО (KFOR) у Косово).

Якою б не була подальша доля бригади, важливо, що вона вже є моделлю залучення українських військовослужбовців до постійної співпраці з країнами НАТО в рамках спільного військового з’єднання.

Для офіцерів це означає практичне і ґрунтовне ознайомлення з штабними процедурами та порядком дій НАТО. В умовах переходу ЗСУ на стандарти НАТО цей досвід є неоціненним. 

Спочатку Майдан, а згодом АТО додали ще один новий компонент до співпраці між країнами — допомогу українським пораненим.

Уже понад сто поранених українців були відправлені з госпіталів у Дніпрі та Харкові на реабілітацію до Литви. У такий спосіб Вільнюс допомагає впоратись із браком належної кількості реабілітаційних центрів в Україні, пропонуючи послуги Військового реабілітаційного центру у місті Друскінінкай та інших медичних закладів.

Ще одна проблемна ділянка в українській системі — психологічна реабілітація — також відобразилася в литовських підходах до реабілітації та в пропозиціях допомоги.

Йдеться про передавання досвіду з психосоціальної реабілітації.

Певні кроки уже здійснено у співпраці з фахівцями з Дніпровської та Полтавської областей. Допомога здійснюється і по лінії ОБСЄ у співпраці з міністерством соціальної політики України. За словами посла Вайдотаса Верби, ОБСЄ допомагає розробити концепцію державної цільової програми з медичної, психологічної та соціальної реабілітації та адаптації учасників АТО на період до 2020 року.

Загалом же за 2014-2016 роки Литва надала Україні допомогу на суму 4,5 млн євро, з яких на гуманітарну допомогу було виділено понад 1,18 млн євро.

Проукраїнська більшість та фактор ризику

Литва належить до тих країн, в яких ставлення до України не залежить від змін політичних партій при владі. 

Президент Литовської Республіки Даля Грибаускайте далі веде політику максимальної приязні, небайдужості та заанґажованості щодо України, яку розпочали її попередники. Вона багато зробила для підтримки проєвропейського вектору України у 2013 році, особливо ж під час підготовки до проведення Вільнюського саміту.

Надалі президент Грибаускайте тримала руку на пульсі другого Майдану та всіляко добивалася підтримки України в ЄС.

Очікувано, вона була однією з топ-політиків ЄС, хто взяв участь у Марші гідності в Києві в річницю розстрілів на Майдані — 22 лютого 2015 року.

Сповненими символічного значення є її щорічні привітання українського народу з Днем незалежності, які звучать українською мовою. Важливими є послідовне і постійне відстоювання президентом позицій України на міжнародній арені та викривальна політика щодо дій Росії в Криму та на Сході України.

Зокрема, заяви президента Литви часто є навіть гострішими щодо Росії, ніж промови українського президента.

Крім того, Литва залишається однією з небагатьох країн, яка не зменшує, а навпаки щороку збільшує кількість виданих віз громадянам України.

Це відображено й у проведеному неурядовою організацією "Європа без бар’єрів" рейтингу консульств країн Шенгенської угоди. У ньому Литва визначена як одна з трьох найбільш дружніх щодо громадян України держав.

Водночас, українська влада не повинна обманювати себе і сприймати проукраїнську політику Вільнюса як прояв "політичного романтизму". Політика Литви більш ніж прагматична.

Тому Києву доречніше сприймати Вільнюс не в рамках формули "їм нема куди подітися, вони нам і так допоможуть", а як партнера.

Єдина категорія населення, яка менш позитивно налаштована щодо України, — це литовські громадяни польського походження.

Діяльність польської меншини (6,6% населення) в Литовській Республіці є викликом для литовсько-польських відносин та України.

З одного боку, польська меншина ретранслює меседжі російської пропаганди щодо українських подій. З іншого боку, їхня критика національної політики Литви є деструктивною і часто збільшує рівень напруги між Литвою та Польщею.

З огляду на те, що польська меншина представлена й у парламенті (за результатами останніх парламентських виборів отримала 8 місць), а також в Європарламенті (партія Виборча акція поляків Литви на вибори йшла в спільному списку з Союзом росіян Литви), то нехтувати антиукраїнськими заявами литовських поляків Україні не слід, але й перебільшувати їхнє значення також не потрібно.

Однак при цьому варто враховувати, що політична партія Виборча акція поляків Литви має налагоджену співпрацю з Союзом росіян Литви. Її лідер та євродепутат Вальдемар Томашевський відомий антиукраїнськими та проросійськими виступами.

Зважаючи на те, що Польща завжди гостро реагує на повідомлення про дискримінацію польської меншини (не тільки в Литві), то Росія може маніпулювати Варшавою, підсилюючи за допомогою полонії та кресових середовищ рівень напруги в польсько-литовських, але й також у польсько-українських відносинах.

Результат такої тактики очевидний — послабити регіональну співпрацю між державами.

Автор: Олена Бетлій,

голова Центру польських і европейських студій Києво-Могилянської академії,

зовнішній експерт Інституту світової політики

Публікація підготовлена в рамках проекту Інституту світової політики "Аудит зовнішньої політики України". Цей проект виконується за підтримки "Чорноморського фонду для регіональної співпраці" Німецького фонду Маршалла (GMF).

Погляди, висловлені в публікації, відображають особисту позицію автора та не обов’язково відображають погляди Інституту світової політики (ІСП) та Німецького фонду Маршалла (GMF).