29 січня переважною більшістю голосів парламент Румунії затвердив склад нового уряду на чолі з прем’єр-міністром Віорікою Денчіле. Проте політична інтрига в Румунії із цим призначенням аж ніяк не послабилась.

Чергові урядові ротації не дали відповіді на гострі суперечності між правлячою коаліцією із соціал-демократів (PSD) та ALDE, з одного боку, та опозицією у складі Націонал-лібералів (PNL) та Союзу порятунку Румунії (USR) з іншого.

Триває політичний конфлікт між президентом Румунії Клаусом Йоханнісом та урядовцями від правлячої коаліції. Загострюються суперечності між Бухарестом та Брюсселем щодо законодавчих ініціатив коаліції, якими послаблюється відповідальність за корупцію.

Понад те, триває амбітна політична гра лідера PSD Лівіу Драгні, і допоки йому вистачатиме сил і натхнення, ситуація в Румунії буде далекою від стабільної.

Тож чи має Румунія надію вийти з усіх цих суперечок сильнішою, чи навпаки, скотиться до статусу нестабільної держави на маргінесі Європи?

Затяжна прем'єріада

Початком ескалації нестабільності у Румунії стали парламентські вибори наприкінці 2016 року. Тоді перемогла PSD (понад 45% голосів виборців), яка інтенсивно експлуатувала в ході кампанії наративи, притаманні сусідній з Румунією Угорщині, а також Польщі Качинського.

Представники PSD критикували технократичний уряд "попередника"-технократа та у минулому євробюрократа Дачана Чолоша. Йому закидали "керованість з Брюсселя" та зв’язки із Соросом, якого, як і в "новій угорській традиції", змальовували уособленням вселенського зла.

Коли ж на хвилі таких маніпуляцій PSD здобула перемогу, лідер партії Лівіу Драгня почав відверто демонструвати прем’єрські амбіції.

Формальні підстави для цього були. Його партія здобула переконливу перемогу, а у коаліції з ALDE соціал-демократи мають мажоритарну частку.

Однак усе виявилось не так просто – сам Драгня у 2012 році під час референдуму, який соціал-демократи організували, аби застосувати імпічмент до тодішнього президента Траяна Бесеску, вдався до підтасовки результатів, був за це засуджений і отримав умовне покарання, що стало нездоланним бар’єром на шляху до прем’єрства.

В таких умовах Драгня вдався до спроби проштовхнути на прем’єрство свою ставленицю, Севіль Шайде. На перший погляд, кандидатура виглядала прогресивно. Шайде могла стати першою жінкою-прем’єром, до того ж представляла б мусульманську меншину. Проте й тут не склалось. Її призначення гучно провалилось з огляду на те, що її чоловік (до речі, Лівіу Драгня був свідком на весіллі), сирієць за походженням, виявився прихильником режиму Башара Асада, відтак, президент Румунії Клаус Йоханніс відхилив її кандидатуру.

Наступним кроком PSD стало призначення прем’єром Соріна Гріндяну. Він, на відміну від самого лідера PSD Драгні, ніколи не був фігурантом корупційних скандалів, мав доволі позитивну репутацію, видавався ефективним менеджером.

Проте Драгня прагнув більше, ніж отримати "керованого" прем’єра. Він прагнув більшого – очищення, бодай формального, своєї репутації.

Задля цього лідер соціал-демократів "натиснув" на уряд, і той виступив з ініціативою "амністії для корупціонерів". 18 січня минулого року Міністерство юстиції Румунії опублікувало план такої амністії, яка, серед іншого, відкрила б Лівіу Драгні шлях до "прем’єрського крісла".

Проте Драгні знову не пощастило. Повстало румунське суспільство.

Протести сягнули рівня Антикомуністичної революції 1989 року (ЄвроПравда рік тому писала про це репортаж). Під тиском вулиці, політичних опонентів, а також міжнародної спільноти уряд Соріна Гріндяну відкликав свої ініціативи. Незабаром коаліція відправила уряд Гріндяну у відставку.

Протести 2017 року

Наступним кроком стало призначення прем’єр-міністром Міхая Тудосе. Лівіу Драгня марно сподівався, що новий прем’єр буде більш ефективним і більше дослухатиметься до побажань партійного керівництва.

Паралельно PSD перенесла дебати щодо антикорупційного законодавства до парламенту і в грудні домоглася ухвалення законодавчих ініціатив, згідно з якими в майбутньому унеможливлюються розслідування антикорупційних органiв щодо чиновників адміністрацій. Так само нововведення передбачають розширення повноважень Міністерства юстиції щодо контролю за діяльністю прокурорів, а уряд отримує повноваження протидіяти прокурорам.

Однак ситуація знову пішла незапланованим шляхом. Ще восени призначений лише влітку новий прем’єр став домагатися контролю над урядом та провадити власну кадрову політику, відмінну від побажань партійного лідера, а в грудні Тудосе пішов на відвертий конфлікт із близькою до Драгні міністром внутрішніх справ Кармен Дан.

І тоді Драгня знову скористався апробованим методом. 16 січня партія зібралася на чергові збори правління з тим, щоб висловити Тудосе недовіру. Проте цей прем’єр, на відміну від попередника, не став чекати на голосування в парламенті й сам подав у відставку. 

Цього разу розвиток подій супроводжувався протестами як проти законодавчих обмежень антикорупційної діяльності, так і проти безладу в коаліції. Представники коаліції навіть закликали президента розглянути можливість дострокових виборів.

Однак і це не зупинило Лівіу Драгню від того, щоб, користуючись із контролю над більшістю в парламенті, домогтися нового перезавантаження уряду. I 29 січня прем’єр-міністром стала близька до Драгні Віоріка Денчіле.

Найскандальніший з урядів

Примітно, що, призначаючи Віоріку Денчіле, Драгня відверто зізнався, що попередні два уряди стали для нього розчаруванням. Складається враження, що третьою спробою Драгня намагається сформувати найбільш лояльний для себе уряд.

Примітно, що на відміну від попередніх урядів, керівництво соціал-демократів мало намагалося дотримуватися правил пристойності у відборі кандидатур. Скажімо, доволі скандальним видається призначення міністром освіти Валентина Попа (екс-ректора Університету Сучави), якого опозиція звинувачує у банальній безграмотності, а також критикує за поблажливе ставлення до плагіату.

На знак протесту проти такого призначення у відставку подав ректор Бухарестського університету Мірче Думітру. У відповідній заяві він зазначив, що не хоче, аби його ім’я бодай якимсь чином асоціювалося з політикою новопризначеного міністра, який "страждає від драматичних епізодів дитячої боротьби з базовою граматикою румунської мови".

Зберегла свої позиції і скандальна міністр внутрішніх справ Кармен Дан, яку попередній прем’єр Міхай Тудосе прямим текстом називав "брехухою". В такий спосіб Лівіу Драгня, наче продемонстрував:

ті, хто суперечить – втрачають посади, а ті, хто зберігають лояльність – лишаються міністрами, попри скандали і негативну громадську думку.

Що ж до самої прем’єрки Віоріки Денчіле, то їй закидають повну керованість з боку Лівіу Драгні.

Під час попередніх консультацій щодо її призначення лідер Демократичного союзу угорців Румунії Келемен Гунор навіть дозволив собі іронічний коментар на адресу Віоріки Денчіле: мовляв, йому до вподоби, що Денчіле відповідала на всі питання, не озираючись на лідера соціал-демократів Драгню.

Віоріка Денчіле та Лівіу Драгня

Проте незрозуміло, чи пощастить Віоріці Денчіле задовольнити вимоги лідера партії, адже тепер їй протистоять не лише опозиція та президент – увімкнулися міжнародні та інституційні механізми, які потенційно можуть підважити і мрії Драгні про прем’єрство, і мрії про керований уряд, і спроби загальмувати та знівелювати антикорупційне законодавство.

"Битва за Румунію"

Стримувати ініціативи нового уряду буде президент Румунії Клаус Йоханніс. Він погодився внести на розгляд парламенту кандидатуру Денчіле, однак під час посвяти нового Кабміну зауважив, що урядовці мають почути голос народу, який регулярно виходить на мирні протести проти політики соціал-демократів. Він також закликав призупинити спроби законодавчо виправдати корупцію. Це, на думку Йоханніса – "червона лінія", яку не можна перетинати.

Суворими були коментарі президента і щодо економічної політики "есдеків". Румунія мала рекордні показники економічного зростання у минулому році та відповідні прогнози на нинішній. Проте, як вважає Клаус Йоханніс, так сталось не завдяки, а всупереч фіскальній політиці уряду та змін до фіскального кодексу, що мали місце минулого року.

Підключилась до критики правлячої коаліції і ГРЕКО (Група держав із боротьби з корупцією, створена Радою Європи). У її звіті, оприлюдненому 18 січня 2018 року, Румунії закидають незадовільні темпи реформ та боротьби з корупцією.

Додала олії у вогонь і Єврокомісія. 24 січня президент ЄК Жан-Клод Юнкер та віце-президент Франс Тіммерманс висловили свої застереження щодо законодавчих ініціатив у Румунії, які обмежують незалежність судової системи та послаблюють боротьбу з корупцією. У відповідній заяві Єврокомісії наголошено на неприпустимості уповільнення темпів боротьби з корупцією та послаблення судової гілки влади.

Більш того, згортання реформ та боротьби з корупцією зменшує шанси Румунії приєднатися до Шенгенської зони.

Крім того, єврокомісар з регіонального розвитку Коріна Крецу зауважила, що через затримки із втіленням транспортних проектів та відкриттям регіональних лікарень Румунія в 2018 може втратити доступ до мільярдів європейських фондів. 

31 січня своє слово сказав і Конституційний суд Румунії - частину положень реформи сфери юстиції Румунії вже визнано неконституційною, а решту реформ у цiй галузі члени суду планують розглянути 13 лютого. 

Зрозуміло, що на тлі того, як інші держави регіону – Польща, Угорщина, Туреччина - різними темпами "сповзають" у авторитаризм, а Україна потерпає від російської агресії, Брюссель не можуть не непокоїти румунські події.

Якщо опозиції та громадянському суспільству за допомоги міжнародних партнерів вдасться переломити тренд до згортання антикорупційних ініціатив, то це покращить шанси і в сусідніх державах, а зміни в Румунії будуть предметом натхнення для громадянського суспільства в регіоні.

Якщо ж позиція Лівіу Драгні візьме гору, то це стане розчаруванням для активістів і черговим свідченням безсилля європейських інституцій.

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"