Новим трендом 2016 року стало різке загострення стосунків Саудівської Аравії та Ірану. Від вирішення цього конфлікту значною мірою залежать економічні плани всіх держав світу.

Хоча сьогоднішній дипломатичний конфлікт Ер-Ріяда та Тегерана не є підставою для зростання цін на "чорне золото", якщо "холодна війна" в Перській затоці переросте у "гарячу" та захопить нафтопромислові райони, ціна на нафту зросте.

Суть конфлікту

2 січня поточного року Саудівська Аравія повідомила про страту 47 осіб, звинувачених у тероризмі, а також шиїтського лідера та проповідника Нім аль-Німра. Страта останнього збурила іранців, які вже наступного дня увірвались на територію посольства Саудівської Аравії в Тегерані, потрощили та підпалили його.

Аль-Німр як громадянин Саудівської Аравії був запеклим опонентом правлячої династії.

Власне, саудівські шиїти, які складають близько 15% населення королівства і переважно компактно проживають у багатому на нафту районі Катіф і ель-Хаса, скаржаться на дискримінацію. Зокрема, вони говорять, що не можуть обіймати високі посади на державній службі та у громадському секторі.

З початком "арабської весни" у 2011 році шейх аль-Німр організував демонстрацію проти саудівського втручання у Бахрейн, де король аль-Сауд прийшов на допомогу сунітському монарху аль-Халіфу.

Тоді аль-Німр виступав за прихід до влади у Бахрейні шиїтів, а також за відділення східної провінції Саудівської Аравії від королівства та приєднання його до шиїтського Бахрейну та створення у Перській затоці потужної шиїтської держави. Натомість Іран задекларував готовність захищати шиїтів поза межами своєї держави.

На сьогодні Ер-Ріяд розірвав дипломатичні відносини з Тегераном і організував регіональну коаліцію країн для його подальшої ізоляції. Бахрейн, ОАЕ, Катар, Кувейт, Судан розірвали або погіршили дипломатичні відносини з Ісламською Республікою.

Чому суперечності між країнами виникли саме зараз?

Насамперед, сьогодні спостерігається стійка світова тенденція до зниження цін на нафту. Деякі західні експерти прогнозують, що у 2016 році може бути короткострокове ситуативне зниження ціни "чорного золота" до $15-20/барель.

В першу чергу, така ситуація лякає Іран. Після нормалізації відносин між Тегераном та Заходом із загальної суми заморожених активів у $150 млрд Іран отримає $55 млрд упродовж певного періоду.

Втім, це досить скромна сума для того, щоб наростити обсяги нафтовидобутку. Тому Іран, по-перше, зацікавлений у "заморожуванні" поточних цін на вуглеводні та, по-друге, має на меті залучення зарубіжних інвестицій в країну.

Отже, посилення конфліктності в регіоні не є стратегічною метою уряду Роухані.

З іншого боку, Саудівське королівство нещодавно повідомило про рекордний дефіцит бюджету - близько $98 млрд. За інформацією Саудівського валютного агентства, золотовалютні резерви країни скоротились до $648 млрд в кінці жовтня 2015 року порівняно з $742 млрд роком раніше.

Якщо ситуація залишиться незмінною, Королівство може вичерпати свої резервні запаси упродовж 5 років.

Враховуючи ці обставини, уряд Салмана аль-Сауда не фокусується на "заморожуванні" цін на ринку нафти, а спрямовує зусилля на скорочення соціальної програми, збільшення видатків, диверсифікацію економіки, зменшення субсидування та приватизацію в окремих галузях економіки.

Ер-Ріяд демонструє готовність використовувати економічні інструменти для вирішення бюджетних проблем. Зокрема, нещодавно було заявлено про можливість приватизації через IPO державної компанії Saudi Aramco з метою залучення додаткових інвестицій в економіку держави.

Втім, навіть у разі падіння світових цін на "чорне золото" до $10-15/барель нафтові проекти Саудівського королівства все одно залишатимуться рентабельними, адже собівартість видобутку нафти коливається від $1 до $5/барель.

Крім того, Саудівська Аравія занепокоєна лояльністю західних країн до іранської ядерної програми та розглядає ядерні амбіції Тегерана як пряму загрозу всім країнам регіону Перської затоки.

Ер-Ріяд висловлює сумнів, що світовій спільноті вдасться на 100% взяти під контроль роботу іранських ядерних центрів. Також на порядку денному стоїть питання про те, хто стане гарантом ядерної безпеки регіону.

Чи може "холодна війна" між Ер-Ріядом та Тегераном
перерости в "гарячий конфлікт"?

Нині спостерігається зростання конфліктності у близькосхідному регіоні за кількома напрямками:

- вже діють п'ять масштабних збройних конфліктів: ізраїльсько-палестинський, громадянські війни в Лівії, Сирії та Іраку, а також експансія терористичного угрупування "Ісламська держава";

- відбувається загострення суперечностей на релігійному рівні через протистояння сунітів та шиїтів;

- зниження цін на нафту призвело до формування двох конкуруючих груп в ОПЕК: з одного боку - Саудівська Аравія та інші монархії Перської затоки, які зберігають або навіть нарощують нинішній видобуток нафти, а з іншого - Іран, Росія та Венесуела, бюджети яких наповнюються за рахунок нафтоприбутків, зацікавлені у "заморожуванні" поточної ситуації;

- і нарешті, на сьогодні в регіоні точиться ірансько-саудівське суперництво за статус геополітичного центру сили.

Пропонуємо розглянути три можливих сценарії розвитку подій у Перській затоці.

Сценарій "холодної війни"

Розірвавши відносини на дипломатичному рівні, Саудівська Аравія та Іран, можуть перейти на рівень "торговельних війн", припинення транспортного сполучення, також іранці можуть бути позбавлені можливості здійснювати щорічний хадж до Мекки (у 1988 року, після розриву дипвідносин між Тегераном та Ер-Ріядом, іранських паломників не пустили на хадж до Мекки).

Держави об’єднаються у проіранську та антиіранську коаліції, що негативно вплине на регіональне співробітництво та інвестиційну привабливість регіону.

Саудівська Аравія може наростити видобуток нафти та розширити географію експортних потоків, натомість Ірану буде складно після тривалого періоду санкцій увійти на ринок та "відвоювати" свою частку ринку. Тегеран буде диверсифікувати експортні потоки вуглеводнів, віддаючи перевагу газовим проектам, а не нафтовим.

Сценарій "гібридної війни"

Тегеран та Ер-Ріяд підтримуватимуть опозицію в країні супротивника з метою досягнення внутрішнього перевороту та зміни влади.

Так, вже сьогодні іранське духовенство називає Саудівську Аравію країною з "американським ісламом"

і висловлює готовність підтримувати 15-відсоткове шиїтське населення країни, а також надавати всіляку підтримку шиїтським громадам у Бахрейні (75%), Кувейті (30%), Катарі (20%), Дубаї (30%), Абу-Дабі (20%) тощо.

Натомість, Саудівське королівство може підтримувати іранських опозиціонерів "Зеленого руху", які організували та провели в Тегерані низку протестів у 2009-2011 роках.

У гібридній війні не варто виключати й можливості диверсійних та терористичних операцій на нафтовидобувних та переробних промислів з метою підірвати інфраструктуру супротивника.

В сумі такі контрдії вплинуть на зростання цін на ринку нафти. Варто відзначити, що масштабний внутрішній конфлікт у Саудівській Аравії або терористичні акти на нафтопромислах впливатимуть на зростання цін на ринку "чорного золота".

Сценарій тривалої саудівсько-іранської війни

Конфронтація між Ер-Ріядом та Тегераном може загостритись до рівня збройного протистояння та мати затяжний характер, наприклад, як під час ірансько-іракської війни 1980-1988 років.

Саудівсько-іранське військове протистояння може статись на території іракської держави, де саудіти традиційно підтримують сунітську общину, а іранці – шиїтську. Не виключено, що напруга може досягти рівня нанесення Іраном та Саудівською Аравією авіа- або ракетних ударів один одному.

Військовий конфлікт неминуче захопить й інші нафтовидобувні держави регіону - Катар, Кувейт, Бахрейн, а також паралізує проходження нафтових танкерів Перською затокою.

В підсумку ці події можуть призвести до стрімкого підвищення цін на "чорне золото". Американський дослідник Пол Селліван прогнозує, що в такій ситуації ціни на нафту можуть сягнути і відмітки у $300/бар.

"Рука Москви"

Перська затока, яка вважалася сферою життєво важливих інтересів США, завжди викликала у Москви політичний інтерес. Для Росії, яка понад усе прагне отримати статус "енергетичної наддержави", важливо укріпити свої позиції у світовій "енергетичній комірчині".

З початку саудівсько-іранського конфлікту Кремль запропонував посередництво у переговорному процесі, приміряючи на себе роль миротворця. Очевидно, що Кремль шукатиме шляхи зближення з урядом Роухані, й такими точками перетину можуть стати військово-технічне співробітництво та енергетичні проекти.

Якщо період низьких цін на нафту затягнеться на кілька років, то Ірану набагато вигідніше експортувати до Європи не нафту, а газ.

Представник Національної газової компанії Ірану Азізола Рамезані відзначив, що географічними пріоритетами експорту є Європа, Китай та Індія. Офіційний Тегеран вже сьогодні готовий обговорювати з європейськими колегами маршрути прокладання газогону до кордону з Європою, наприклад, Іран – Туреччина – Болгарія – Греція.

Таким чином, Тегеран є реальним альтернативним постачальником блакитного палива до Європи замість Москви.

Більше того, Іран готується потіснити Росію на європейському нафтовому ринку - свого часу, після введення санкцій проти Ірану, Білокам’яна швидко зайняла його нішу на європейському просторі. 

За подібних обставин для Москва важливо налагодити "мости дружби" з Тегераном, щоб контролювати його амбітні цілі та залишитись безальтернативним постачальником вуглеводнів до Європи.

Що робити Україні?

Сьогоднішнє різке падіння цін на нафту – це шанс для України оптимізувати свою економіку, перебудувати її для ефективного забезпечення сектора оборони та військового стримування Росії на Сході нашої держави.

На додачу, падіння цін на "чорне золото" може виступити додатковим мотиватором певного пакету реформ для зменшення енергоємності вітчизняного ВВП, приведення цього показника до європейських стандартів.

З іншого боку, у разі ескалації саудівсько-іранського конфлікту до збройного протистояння може спостерігатись дефіцит вуглеводнів у світовому вимірі та, відповідно, цінові стрибки на "чорне золото".

В такій ситуації вже зараз варто подбати не лише про стратегічні, але й про тактичні цілі. Зокрема, Україні вкрай важливо вжити превентивних заходів, створивши резервні фонди енергетичних ресурсів.

В першу чергу, важливо скористатися низькими цінами на нафту та накопичити її стратегічний резерв.

Автор: Наталія Слободян,

експерт з енергетичних питань,

Національний центр стратегічних досліджень

(Республіка Польща, Варшава)

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора