Навколо законопроекту №4890 про так звану "спецконфіскацію" вже виникло чимало міфів.

Авторам цих міфів хотілося б порадити спочатку ознайомитися із самим текстом законопроекту та з пояснювальною запискою до нього, а також із судовою практикою Європейського суду з прав людини (ЕСПЛ). 

Отже, до міфів:

Міф 1. Конфіскація активів Януковича та його соратників буде визнана незаконною та успішно оскаржена в ЄСПЛ, адже покарання не мають зворотної сили. Відповідно, всі активи, конфісковані у Януковичів за цим законом, будуть повернуті державою з відсотками за 2-3 роки".

Насправді у законодавстві багатьох іноземних держав, а тому числі європейських, та в рішеннях ЄСПЛ відповідний правовий інститут не розглядається як покарання. Це захід, який застосовується до майна у випадках, передбачених законом.

Застосовуючи такий вид стягнення, його правову природу визначають як майновий захід безпеки. Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово розглядались справи, в ході яких заявник оскаржував застосування до нього превентивних майнових заходів впливу національними судами, результатом розгляду яких ставало підтвердження права держав-відповідачів на застосування відповідних заходів.

Щоб переконатися, варто подивитися на рішення у справах "М проти Італії (ухвала)" (M v. Italy (dec.), "Оторіно проти Італії (ухвала)" (Autorino v. Italy (dec.), "Аркурі проти Італії (ухвала)" (Arcuri v. Italy (dec.), "Рієла та інші проти Італії" (Riela and others v. Italy (dec.), "Батлер проти Сполученого Королівства (ухвала)" (Butler v. United Kingdom (dec.), "Уолш проти Сполученого Королівства (ухвала)" (Walsh v. United Kingdom (dec.) та "Гогітідзе та інші проти Грузії" (Gogitidze and Others v. Georgia).

Міф 2. Щодо ретроспективної дії положень законопроекту.

Застосування стягнення необґрунтованих активів у провадженнях, які були розпочаті до набрання чинності відповідним законом, не суперечить існуючим обмеженням стосовно надання законам зворотної сили, оскільки за своєю суттю не служить мірою покарання, а є наслідком придбання правопорушником або іншими особами активів в результаті скоєних протизаконних дій.

Оскільки стягнення необґрунтованих активів не обумовлено винесенням обвинувального вироку у відповідній кримінальній справі, і у особи не виникало законних прав на володіння такими активами, надання зворотної сили законодавству про стягнення необґрунтованих активів не порушує основних правових принципів і конституційних норм.

Фактично, ця процедура є процедурою повернення безпідставно набутого майна. Тобто в особи ніколи не існувало законних підстав ним володіти.

В рамках апеляції у справі Dassa Foundation v. Liechtenstein ЄСПЛ дійшов висновку, що процедура конфіскації поза кримінального провадження "порівнянна з цивільно-правовою процедурою повернення безпідставного збагачення", а отже, надання зворотної сили закону про конфіскацію "не є "покаранням" в тому значенні, яке визначено для цього поняття... Конвенцією".

У висновку Ради Європи на законопроект №4057 (п. 23) сказано, що ЄСПЛ не розглядатиме ретроспективне застосування дозволу на вилучення майна, пов'язаного із незаконною діяльністю або придбаного внаслідок такої діяльності, як порушення статті 1 Протоколу № 1.

Аналогічні висновки містяться і у справі "Гогітідзе та ін. проти Грузії" (Gogitidze and Others v. Georgia).

Міф 3. Щодо загрози праву власності третіх осіб.

Насправді механізм накладання санкцій на третіх пов’язаних осіб далеко не новий. В українському законодавстві він існує в межах нормативно-правових конструкцій:

- спеціальної конфіскації (п. 6-1 ч.9 ст. 100 КПК України);

- позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування (ст.233-1 ЦПК України).

Крім того, можливість застосування заходів впливу до третіх осіб передбачається законами України "Про запобігання корупції", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та іншими законодавчими актами.

Визначення третіх пов’язаних осіб, встановлені наведеними вище законодавчими актами, є суттєво ширшим те менш конкретизованим, ніж те, яке запропоноване нашим законопроектом №4890 від 05.07.2016 року, але це чомусь не турбує наших правозахисників з Фейсбуку.

Міф 4. Закон чітко не виписує, що конкретно має довести прокурор, щоб показати "необгрунтованість активів".

Насправді в основу законопроекту №4890 покладено спростовну презумпцію про те, що всі активи особи, уповноваженої на виконання функцій держави (а саме на цих суб’єктів поширюється дія законопроекту), накопичені з невідомих джерел в період перебування на державній службі розцінюється як отримання доходів від корупції і такі активи підлягають конфіскації в разі, якщо такий державний службовець не зможе довести, що активи були отримані ним законним шляхом.

В такому разі немає значення, чи було встановлено винуватість такої особи у вчиненні конкретного злочину. Як зазначається в інтерв’ю експерта Ради Європи Довидаса Віткаускаса, 

аналогічні презумпції діють у Нідерландах, Великій Британії, Швейцарії, Таїланді та інших державах і вже довели свою ефективність.

Усі обставини, які мають бути встановлені під час відповідного провадження (предмет доказування), визначені в статті 29710 законопроекту.

Міф 5. "Короткий" термін повідомлення трьох осіб про початок провадження про стягнення активів в дохід держави.

Спочатку критика лунала щодо належного забезпечення повідомлення таких осіб. Це питання вирішено - тепер у законопроект закладено необхідність повідомлення через друковані ЗМІ та на визначених сайтах.

Щодо термінів: ми передбачили, що підозрюваного або третю особу спочатку повідомляють про направлення до суду клопотання прокурора (ч.5 ст. 297-7), потім суд своєю ухвалою призначає розгляд клопотання в судовому засіданні не раніше 20 та не пізніше 30 днів з дня надходження клопотання (ч.4 ст.297-8), про що знову ж таки повідомляють третіх осіб або підозрюваного.

Тобто, навпаки, бачимо, що цих осіб повідомляють про судове засідання, даючи при цьому достатньо часу на підготовку до засідання. Далі ця особа може заявляти відповідні клопотання. Ніхто її права не обмежує.

Крім того, додатково встановлено можливість оскарження ухвали суду про стягнення в дохід держави необґрунтованих активів протягом року з дня такого стягнення (ст.297-13). Тому механізми захисту є.

Міф 6. Судовий розгляд справи в "закритому" режимі.

Насправді законопроектом не передбачається закритість засідань суду, на яких розглядатиметься відповідне клопотання прокурора.

В ньому є загальноприйнята норма про те, що підозрюваний, його захисник, третя особа, її представник зобов’язані не розголошувати без письмового дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали їм відомі у зв’язку з їх участю у провадженні про стягнення в дохід держави необґрунтованих активів і які становлять охоронювану законом таємницю.

Це загальне правило, яке діє на етапі досудового розслідування, щоб не порушити таємницю слідства та, відповідно, не зашкодити слідству у кримінальній справі.

Адже провадження про стягнення необґрунтованих активів буде здійснюватися на етапі, коли ще кримінальне провадження не буде закінченим.

Звертаю увагу на те, що обов’язок нерозголошення відомостей стосується відомостей саме кримінального провадження, а не провадження про стягнення в дохід держави.

Йдеться про два різних провадження!!! Перше – щодо особи, друге – щодо майна.

Тому не зрозуміло, як обмежуються можливості захисту, тим більше, що частиною першою статті 2979 встановлено, що підозрюваний, його захисник, третя особа, її представник мають право надавати усні або письмові пояснення, право збирати і подавати докази, заявляти та забезпечувати прибуття в судове засідання осіб для дачі свідчень, доводити законність походження активів, бути чітко і своєчасно повідомленими про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз’яснення, знайомитися з матеріалами, що стосуються провадження про стягнення в дохід держави необґрунтованих активів, заявляти клопотання, оскаржувати судові рішення.

Міф 7. Щодо кола суб’єктів.

Коло осіб, на які поширюється закон є обмеженим.

Це, по-перше, особи, які підозрюються у вчиненні деяких видів корупційних злочинів (тут суб’єктний склад і так уже обмежено чинним законодавством) та переховуються від органів досудового розслідування та суду, оголошені у розшук, в тому числі міждержавний та/або міжнародний, та перебувають в ньому понад 6 місяців.

По-друге, це треті особи, пов’язані із зазначеним в попередньому реченні підозрюваними. При цьому третіми особами, пов’язаними із підозрюваними, є:

а) близькі особи підозрюваного у визначенні закону України "Про запобігання корупції", які є власниками активів, що згідно з вимогами цієї статті мають ознаки необґрунтованих;

б) фізичні та юридичні особи, які є власниками активів, які мають ознаки необґрунтованих, якщо вони набули такі активи від підозрюваного або за його сприяння, яке мало вирішальне значення для набуття цих активів, або якщо вирішальний вплив на здійснення повноважень з володіння, користування або розпорядження такими активами прямо чи опосередковано здійснює підозрюваний;

в) юридичні особи, щодо яких підозрюваний прямо чи опосередковано здійснює вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи, зокрема завдяки праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління юридичної особи; заміщенню посади у наглядовому чи виконавчому органі юридичної особи; укладенню угоди.

Отже, читайте законопроект, робіть висновки, але не вигадуйте міфів і не перетворюйте законопроект, метою якого є повернення злочинних активів Януковича і його оточення, на "страшилку" для звичайних громадян!

Автор: Іван Вінник, 

народний депутат України

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають виключно точку зору автора