Дещиця: звільнити не можна замінити
Днями в Україні має з’явитися повноважний міністр закордонних справ.
Шанси на те, що нинішній керівник МЗС Андрій Дещиця збереже посаду та позбавиться приставки в.о., вважалися невисокими ще минулого тижня, а після подій за його участю перед російським посольством – впали нижче нульової позначки.
Ключова кандидатура на посаду глави зовнішньополітичного відомства вже відома – ним, швидше за все, стане нинішній посол України в Німеччині Павло Клімкін. Деякі джерела запевняють, що подання на нього вже підписане.
Також важливо розуміти, що заміна міністра запустить ланцюгову реакцію по всій дипломатичній системі.
Однак скандал поблизу російської дипмісії може мати також зворотний ефект, затримавши призначення нового міністра – до цього ми ще повернемося в тексті.
На перший погляд, питання заміни міністра закордонних справ не є нагальним і не потребує термінового рішення з боку президента. Тобто міняти виконувача обов’язків на повноцінного главу МЗС, звісно, треба (нинішній "транзитний" статус накладає певні обмеження на роботу МЗС). Але під сумнівом, принаймні до кінця минулого тижня, була потреба заміни Андрія Дещиці на когось іншого.
Нинішній в.о. міністра виявився вельми ефективним дипломатом. За його керівництва зовнішньополітична машина почала працювати як годиться, а дії Росії отримали опір на міжнародній арені. Нехай навіть не все, що планувалося, було здійснене.
Але новий президент приходить з новою командою. Прізвища Дещиці в цій команді не виявилося.
У списку було декілька претендентів. Ще до першого туру президентських виборів найчастіше згадували Валерія Чалого, зовнішньополітичного радника кандидата Порошенка. Але він, швидше за все, продовжить радити президентові й очолить зовнішньополітичний блок на Банковій. Як не дивно, обговорювали також кандидатуру Олександра Чалого, керівника зовнішньополітичного блоку адміністрації президента Ющенка.
Лунала також думка про те, щоби призначити міністром посла України при ООН Юрія Сєргєєва. Він працює в Нью-Йорку вже більше ніж сім років – неприпустимо довгий термін для дипломатичного відрядження. Але його повернення породжує нову проблему: кого призначити новим послом? В ситуації, коли розгляд українських питань в ООН став ледь не щоденним, новому керівникові місії доведеться витрачати дорогоцінний час, щоб увійти в ритм Організації Об’єднаних Націй.
Та навіть це не стало головною перепоною – адже рано чи пізно Сєргєєва все одно довелось би відкликати.
Але Порошенко зробив інший вибір.
Вже підписано подання в Раду на призначення міністром Павла Клімкіна, заявив днями ЄвроПравді один із дипломатів. Усі інші джерела підтверджують: Клімкін є найбільш імовірним претендентом, призначення очікується днями. Однак ця інформація датована кінцем робочого тижня. Субота змінила надто багато.
Хітом минулих вихідних стала фраза "Путін-х**ло" у виконанні в.о. міністра закордонних справ Андрія Дещиці. Його відвертий та емоційний діалог з мітингувальниками на Повітрофлотському проспекті був відзнятий на відео.
Там, під стінами посольства РФ, його слова були сприйняті із захватом. Але те, що є нормальним і навіть природним для футбольних фанатів і просто патріотів, не завжди є дозволеним для дипломата. Особливо – для міністра закордонних справ. І тим більше – за президентства Петра Порошенка, який не виключає можливості повернутися до перемовин з Росією.
Отже, віднині Дещиця став неприйнятним переговірником для Москви.
На перший погляд, це мало би лише прискорити процес заміни міністра, але в історії є і зворотний бік. Протягом неділі ледь не всі очільники російської дипломатії офіційно звернулися до Порошенка з вимогою замінити керівника МЗС через його суботні висловлювання.
Тож тепер подання кандидатури Клімкіна в Раду виглядатиме так, ніби президент виконує бажання Кремля. І байдуже, що це подання було підписане ще до суботніх подій.
Жодного сумніву, в цьому разі згадають біографію Клімкіна. Нинішній посол України в Німеччині (і, ймовірно, майбутній міністр) народився у російському місці Курськ, згодом вчився у МФТІ. Для тих, хто знається на українській дипломатії, цей факт не є вироком, адже попри "російське коріння" Клімкін є переконаним євроінтегратором і здавна розмовляє виключно українською.
Але публічна сторона від того не зникає.
Порошенку знову доведеться робити непростий вибір – проводити ротацію так, як планувалося, і стикнутися з невідворотними звинувачуваннями суспільства у "підіграванні Путіну"? Чи ламати свої плани і шукати компромісну кандидатуру, лишивши Дещицю на чолі міністерства ще на деякий час?
До слова, після відставки Андрій Дещиця недовго лишатиметься без роботи. Вже досягнуто домовленості, що він їде послом до однієї з європейських країн. Найчастіше в цьому контексті називають Лондон (де наразі, з 2010 року, працює послом Володимир Хандогій).
Але, імовірно, це буде інша, ближча до Києва столиця. Наразі відсутній посол України у Польщі. Тож Дещиці, який вільно володіє польською та 15 років тому вже працював у Варшаві, прогнозують нове дипломатичне відрядження до цього міста. Звісно, для цього призначення буде потрібно більше часу, аніж для заміни міністра – процедура направлення посла є тривалішою.
Та на цьому ротація українського дипкорпусу аж ніяк не завершиться. Відставки або переміщення на іншу посаду чекатимуть чимало ключових українських дипломатів. Адже багато хто з них отримали свої посади у 2010 році, відразу після приходу до влади Віктора Януковича. Дехто з них повернеться заступником міністра, а заступники, навпаки, роз’їдуться по світу.
Найбільш важливою в цьому контексті є доля посла України при ЄС Костянтина Єлісєєва.
Фаховість даного дипломата не викликає жодних сумнівів – з року в рік він посідає перше місце в рейтингу українських послів від Інституту світової політики, значно випереджаючи всіх конкурентів.
Але термін його каденції добігає кінця, та й Порошенко навряд чи захоче лишати Єлісєєва на ключовій посаді.
Між тим не виключено, що новим главою дипмісії України при Євросоюзі стане людина, яка нині взагалі не працює в системі МЗС. Принаймні, в експертному середовищі вже звучать кілька прізвищ тих, що наразі працює в недержавному секторі.