Дві газові кризи у відносинах Росії та України у 2006 та 2009 роках, здавалося б, мали спонукати Брюссель і Київ напрацювати механізм попередження конфліктів у енергетичній сфері. Однак цього не трапилось.

Результат закономірний – Європа входить у третю газову кризу.

І хоча нині газ з РФ не отримує тільки Україна, деякі керівники у Брюсселі відчувають, що наступним кроком Москви – за сценарієм 2009 року – стане припинення постачання газу і до ЄС. Тим більше, що Росія цього наміру і не приховує.

Деякі – але не всі.

Чомусь у Брюсселі не звернули належної уваги на висловлювання російського президента Володимира Путіна, проголошене ним одразу після відвідин Нормандії 7 червня.

Тоді прозвучав практично ультиматум Європі: "Якщо хтось захоче вирішувати проблеми енергетичного постачання України на основі реверсних поставок, то він помиляється… Якщо ми побачимо, що хтось порушує наші контракти з постачання газу, ми скорочуватимемо обсяги, і фізичних обсягів газу на європейському ринку буде просто недостатньо".

Подібна заява мала б викликати негайну реакцію Брюсселя, аж до оголошення санкцій проти Росії, але там знову зробили вигляд, що її не почули.

Більш того, комісар з питань енергетики Гюнтер Еттінгер – свідомо чи несвідомо – практично заохотив кремлівських агресорів до ескалації на "газовому фронті", оскільки заявив, що "санкції проти газу і нафти повинні бути в самому кінці списку санкцій проти Росії".

У Європі почали хвилюватися тільки після того, як РФ з 16 червня припинила постачання газу до України.

Однак у глибині думок брюссельські бюрократи тішили себе сподіваннями, що така поведінка Росії стосується виключно України, адже остання заборгувала "Газпрому" величезну суму.

Проте наступний газовий ультиматум з Москви не забарився.

Він, як і було обіцяно, стосувався реверсного постачання газу до України з території сусідніх країн ЄС.

"У перспективі настане момент, коли ми вводитимемо обмеження поставок газу в напрямку тих прикордонних газовимірювальних станцій, де будуть зафіксовані реверсні поставки, з усіма наслідками для європейських компаній", – заявив 27 червня керівник "Газпрому" Олексій Міллер.

Ці слова вже не лишилися непоміченими у Брюсселі – там відразу пригадали нормандський "ультиматум Путіна". Європейська комісія у притаманній їй манері назвала погрози Міллера "абсолютно неприйнятними".

Схоже, у Брюсселі все ж відчули, що Росія просто шукає підставу для припинення постачання газу і до ЄС.

До речі, паралельно "Газпром" готує суспільну думку до того, що Україна, залишившись без російського палива, ось-ось почне "тирити" його з транзитного потоку. Звісно ж, за таких обставин "Газпром" змушений буде вдатися до припинення постачання газу й до Європи.

Україну ж буде звинувачено в усіх газових проблемах на лінії постачань Росія – Україна – ЄС. Так само, як це було у 2006 та 2009 роках.

Що робити за таких обставин? Чи можуть бути запропоновані механізми, які б дозволяли чітко ідентифікувати причини та винуватців газових криз? Чи наявна добра воля для вирішення проблем енергетичної безпеки через багатосторонню кооперацію? Спробую дати відповіді на ці та інші питання.

Ретроспективний аналіз

Всі ми добре пам'ятаємо масштабну газову кризу 2009 року і знаємо, хто зупинив постачання в ті дні.

Знають про це і брюссельські посадовці.

Однак офіційний Брюссель досі залишає без відповіді ключове питання: що ж мало місце у січні 2009 року – припинення постачання газу з боку РФ чи переривання транзиту з боку України?

З міркувань політкоректності (але на шкоду об’єктивності!) Єврокомісія уникала й досі уникає роз'яснень з цього приводу, задовольняючись констатацією факту: "У ніч з 6 на 7 січня усі поставки з Росії через Україну в ЄС були припинені. Постачання газу з Росії до Європи було відсутнє з 7 до 20 січня".

А оскільки ЄС відмовляється визнавати Росію винуватцем минулої кризи, це стимулює російську сторону до подальшого використання "газової зброї".

Між тим певне пояснення такої позиції Європи існує.

У 2009 році європейські компанії, уряди країн-споживачів російського газу та Європейська комісія не мали повної, об’єктивної та задокументованої картини руху газових потоків.

Ця картина мала би базуватися на даних інструментального контролю. Але проблема в тому, що транскордонної системи об’єктивного контролю руху газових потоків просто не існує.

Висновок простий: можна констатувати необхідність створення такої системи.

Її завдання – унеможливити виникнення газових криз у майбутньому. Або ж, як мінімум – створити багатосторонній механізм раннього попередження про них та режим прозорості, що дозволить усім зацікавленим сторонам отримувати об’єктивну інформацію.

Наразі без такої системи Європа має лише інтерпретацію фактів та подій різними учасниками, Іноді – свідомо спотворену.

Що маємо?

На сьогодні у Європі існує лише механізм раннього попередження (МРП) енергетичних криз, що був похапцем розроблений 2009 року на рівні Росія – Єврокомісія та запроваджений через підписання відповідного меморандуму.

Аналіз меморандуму свідчить про таке:

1. Не передбачено використання засобів об’єктивного контролю руху енергетичних потоків. Усю інформацію, яка циркулюватиме в рамках механізму в разі виникнення чи загрози виникнення надзвичайної ситуації, передбачається отримувати не з автоматизованих вимірювальних станцій, а від суб’єктів МРП – координаторів, уповноважених, тематичної групи, групи експертів, спеціальної групи моніторингу тощо.
2. Між тим інформація, що базується винятково на "людському факторі", не може вважатися однозначно достовірною, оскільки не може бути перевірена засобами об’єктивного контролю.
3. Пропонований МРП є досить громіздким та складно організованим. Меморандум не є міжнародним договором і не створює прав та обов’язків сторін, регульованих міжнародним правом. Це робить цінність Меморандуму та ефективність застосування МРП вельми сумнівною.

Можна відзначити, що Росія створила МРП, який влаштовує, перш за все, її саму. Фактично, це механізм маніпулювання.

Він не здатний попередити чи врегулювати газові кризи, аналогічні тим, що мали місце у 2006 та 2009 роках. Тож оптимальний варіант полягає у створенні у пан’європейському масштабі нового механізму прозорості руху газових потоків. Він має забезпечувати визначення місця виникнення проблем, вчасне попередження та врегулювання кризових явищ.

Необхідно також передбачити механізм ефективного тристороннього онлайн-діалогу на лінії "постачальник – транзитер – споживач".

Троє в одному човні

Ще під час українсько-іспанських переговорів у Мадриді на рівні міністрів закордонних справ, які відбулися 10-11 січня 2010 року, Петро Порошенко, що обіймав на той час посаду глави МЗС, порушив питання про створення механізму раннього попередження енергетичних криз у тристоронньому форматі Росія – Україна – Європейський Союз.

Іспанський міністр закордонних справ Мігель Моратінос (як представник держави, що головувала тоді в ЄС) поставився до пропозиції українського колеги із зацікавленням.

Під час свого візиту до Москви 12 січня 2010 року і переговорів з главою МЗС РФ Сергієм Лавровим Моратінос порушив дане питання. Лавров в цілому схвально сприйняв означену пропозицію. Слід відзначити, що російський міністр і раніше висловлювався в цілком конструктивного дусі щодо створення механізму на тристоронній основі.

Для попередження переривань у постачанні енергоресурсів в майбутньому та невикористання енергетичної інфраструктури як засобу ведення "енергетичних воєн" має бути ініційована система заходів довіри, схожа на ту, що діяла в 1970-80-ті роки у військовій сфері.

Забезпечення стабільності та безпеки в Європі, процес скорочення збройних сил та озброєнь відбулися завдяки створенню режиму довіри, який базувався на інформаційному обміні. В тому числі, на обміні досить чутливими даними (чисельність, структура збройних сил, типи і види ОіВТ, дислокація). Також була інстальована мережа зв’язку для оперативного обміну інформацією, пов’язаною з виконанням погоджених заходів довіри.

З досвіду імплементації Договору про звичайні збройні сили в Європі та контролю за дотриманням сторонами флангових обмежень відомо, що обмін інформацією і повідомленнями забезпечив підвищення рівня прозорості.

Так має бути і в енергетичній сфері, оскільки енергоресурси та інфраструктура їх доставки стають засобами ведення гібридних воєн. Це, власне, вже демонструє агресія РФ проти України.

Режим прозорості транскордонних газових потоків

Є підстави вважати, що ефективним механізмом посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті може стати проголошення та імплементація Режиму прозорості руху транскордонних газових потоків (РПТГП), що має охоплювати весь технологічний ланцюг – від видобутку до споживання енергоносіїв.

Прозорість ланцюжка "видобуток – транспортування – споживання", власне, і має створити режим довіри – схожий на той, що було створено у військовій сфері.

А взаємне надання доступу до телеметричної інформації щодо фізичних параметрів руху потоків енергоресурсів сприяло би збільшенню прозорості. На початковому етапі може бути інстальована онлайн-система моніторингу телеметричних даних, що надходили б з відповідних газовимірювальних станцій за взаємним погодженням сторін.

Щодоби параметри, які стосуються лише кількісних показників фізичного переміщення газових потоків, мали б надаватися, фіксуватися і порівнюватися сторонами.

В переліку не фігурують комерційні або фінансові показники, тобто комерційну таємницю цей підхід не порушує.

По суті,  йдеться про два параметри: робочий тиск та добовий обсяг перекачування газу. Вказані параметри мають бути доступними для усіх сторін технологічного ланцюжка "видобуток – транспортування – споживання".

І йдеться не лише про російський газ. Для прикладу, ця система має працювати на маршрутах:

- РФ – Україна – ЄС;

- Туркменістан – Казахстан – Росія – Україна – ЄС (у випадку транзиту центрально-азійського газу до Європи традиційним шляхом);

- Азербайджан – Грузія – Туреччина – ЄС (у разі реалізації проектів TANAP та TAP).

Зіставлення параметрів надаватиме можливість виявлення проблемної ділянки на усьому шляху переміщення газових потоків від свердловини до споживача та чітко встановити відповідального у випадку порушення газового трафіку.

Ще влітку 2009 року групою українських неурядових організацій (центр "НОМОС", центр "Стратегія ХХІ", Київський міжнародний енергетичний клуб "Q-Club") була ініційована пропозиція режиму прозорості у вигляді Європейської ініціативи газової транспарентності. Вона була адресована до Єврокомісії та до секретаріату Енергетичної хартії.

Офіс єврокомісара з енергетики Гюнтера Еттінгера спершу позитивно відреагував на пропозицію. Також нами були напрацьовані додаткові пропозиції в рамках проекту, реалізованого за підтримки Офісу зв’язку НАТО у 2010 році.

Однак з року в рік – тим часом, як газова криза 2009 року відходила в історію, – цікавість Європи спадала.

Зараз або ніколи. Спільно чи нарізно?

Нині, коли Європа вступає в третю газову кризу – слушний час почати практичну роботу щодо прозорості транскордонних газових потоків.

Фактично Україна вже розпочала спільно з Європейською комісією рух у напрямку підвищення прозорості газового сектору. Передусім, слід відзначити долучення НАК "Нафтогазу України" до системи відображення даних AGSI+ за стандартами Асоціації європейських операторів підземних газових сховищ (GSE). Україна першою з країн, що не є членами ЄС, приєдналася до цієї системи. (Ознайомитись з тим, що є в наших та ЄСівських ПСГ, можна тут: http://transparency.gie.eu.com)

Також "Нафтогаз" інформує європейську сторону про обсяги транзитних потоків російського газу територією України.

Це особливо важливо зараз, на фоні чергових просторікувань "Газпрому" щодо того, що Україна ось-ось розпочне крадіжки газу. Мовляв, якщо й не зараз, то восени – вже точно.

Але проблема для України полягає в тому, що в ЄС чимало тих, хто схильний вірити російській пропаганді.

Отже, вихід для нашої країни полягає у забезпеченні більшої прозорості руху газових потоків. Але це не повинно бути одностороннім рухом, ми маємо своїм прикладом змушувати і нашого партнера (ЄС), і ворога (Росію) діяти так само прозоро.

Треба віддати належне Секретаріату Договору енергетичної хартії (ДЕХ) в Брюсселі, що розпочав відповідні дискусії ще у березні 2014-го. Генеральний секретар ДЕХ Урбан Руснак добре знає, що таке газова криза, оскільки йому довелося бути в епіцентрі подій у січні 2009 року, коли він обіймав посаду посла Словацької Республіки в Україні.

На жаль, березневі дискусії в Брюсселі не надали достатнього поштовху для швидкого ініціювання Режиму прозорості.

Усе тоне в бюрократичних процедурах.

Слід звернути увагу на заяву Урбана Руснака від 16 червня у зв’язку з припиненням РФ постачання газу до України: "Від початку березня Енергетична хартія звертала увагу на ризик, що суперечки між Росією і Україною можуть вплинути на транзитні потоки до Європи. Створивши Контактну групу, я запропонував Енергетичну хартію як платформу для обміну інформацією та підвищення прозорості транзитних потоків. Я особливо шкодую, що моя ініціатива зі збору даних про газові потоки в режимі реального часу не була підтримана зацікавленими сторонами...  Секретаріат Енергетичної хартії готовий надати платформу для зацікавлених сторін, Російської Федерації, України і Європейського Союзу, з метою пошуку взаємоприйнятних рішень".

Відверта, вчасна і об’єктивна заява генсека Хартії щодо припинення постачання газу в Україну контрастує з офіційною реакцією Договору енергетичного співтовариства (ДЕС).

Її, як такої, практично немає, і це дивно, адже Росія не є членом ДЕС, щоб блокувати його діяльність. Тоді як Україна є членом ДЕС, більш того – наша країна зараз головує у співтоваристві.

Висновок один – нам необхідно діяти активно, не покладаючись на "добру волю" ДЕС, адже механізм енергетичної солідарності практично не діє.

Україна зробила ще один крок до прозорості. "Укртрансгаз" заявив про готовність надати офіційним європейським спостерігачам доступ до українських газовимірювальних станцій для проведення моніторингу за виконанням транзиту природного газу територією України.

Однак, яких спостерігачів і з яких організацій не надсилай, за таких підходів людський фактор лишається домінуючим. Прозорість можна забезпечити тільки шляхом створення системи об’єктивного (інструментального) контролю, де, образно кажучи, людські руки не будуть лежати на потоках даних.

Тому нами й було запропоновано ініціативу Режиму прозорості транскордонних газових потоків, що базується на онлайн-моніторингу фізичних параметрів їхнього руху. Запровадивши такий режим, можна буде в реальному часі визначити, де виникає проблема.

Якщо, наприклад, тиск впав у трубопроводі на території Росії, то це "Газпром" робить якісь маніпуляції з ГТС (а може, трапилась аварія), а не Україна краде газ. Якщо на екрані монітора оператор побачить падіння тиску тільки в Україні, то проблема – саме там.

Завдяки цьому режиму зникає простір для маніпуляцій та газпромівської пропаганди а-ля "тирять газ".

Чому Росія буде опиратися такому режиму прозорості – цілком зрозуміло, але чому ЄС недостатньо підтримує його – незрозуміло.

Імплементацію РПТГП можна розпочинати на добровільних засадах. Проголошення та імплементація режиму прозорості відповідала б принципам Європейської енергетичної хартії, ІІ Газової директиви ЄС (№2003/55/ЄС від 26.06.2003 р.), зокрема, закріпленому в цих документах принципу транспарентності функціонування газового ринку.

Пілотним міг би стати проект у форматі Україна–ЄС з перспективою підключення інших країн, що створювало б додатковий тиск і на Росію.

Тому ЄС, Україна та міжнародні організації, такі як Договір енергетичної хартії, мають вжити скоординованих зусиль, щоби "примусити до миру" кремлівську газократію, яка чимдуж розгортає газовий фронт гібридної війни.

І ця війна – не лише проти України, як дехто вважає в Європі.

Протистояти цьому можна тільки спільно, поодинці кожен приречений на поразку. Саме на останнє й розраховує "газовий володар" Кремля.

Автор: Михайло Гончар, президент центру "Стратегія ХХІ"

Стаття є незалежним експертним матеріалом, підготовленим у рамках інформаційної кампанії "Будуймо Європу в Україні", яка проводиться Представництвом ЄС в Україні. Погляди, висловлені в статті, можуть не збігатися з офіційною позицією Європейського Союзу.