"Європейська правда" продовжує публикацію статті про перехід української економіки до технічних стандартів ЄС. Дивись першу частину тут.

Міф 4. Для переходу до європейських правил і стандартів потрібні сотні мільярдів у твердій валюті

Для початку філософськи зауважимо, що гроші потрібні завжди. І грошей, як відомо, ніколи забагато не буває. Але скільки грошей потрібно для переходу на європейські правила і стандарти?

Попередній уряд називав широкий діапазон цифр – від кількох десятків до кількох сотень мільярдів доларів США. Нещодавно знову почали звучати подібні оцінки. При цьому методологія, яка застосовувалася при таких розрахунках, ніколи не наводилася.

Через те, що розбіжність цифр була велика, слід припустити, що таких методологій було декілька. І, напевне, деякі з них, наприклад ті, де порядок цифр був вищим, включали ще й відкати та хабарі – а як же без них?!

Здається, що спроба оцінити, скільки ж вартуватиме Україні перехід на європейські правила і стандарти, є справою невдячною та безнадійною.

Більше того, виглядає так, що вона коріниться в радянській ментальності фінансування всіх капітальних видатків з державного бюджету. А там, у державному бюджеті, на думку деяких діячів, і себе можна не образити. От і маємо різні оцінки, залежно від методології та апетитів.

В реальності тема переходу на нові технології чи залишення старих є питанням виключно стратегії конкретного підприємства, втілення якої має фінансуватися або його власником, або за допомогою залучення нових інвестицій.

Наприклад, підприємство успішно експортує щось до країн Азії або має непоганий ринок збуту всередині України. Чи варто йому інвестувати в нові технології, аби отримати нові можливості на європейському ринку? Це має вирішуватися у кожному конкретному випадку: чи треба, якщо треба, то в якому обсязі чи частині тощо.

Виходячи з великої кількості підприємств та ще більшої кількості потенційних стратегій, чи можна щось достовірно порахувати? А ось інвестиції будуть потрібні, й нижче ми поговоримо про можливості поліпшення інвестиційного клімату для їх залучення.

Міф 5. В Україні доведеться переходити на європейський стандарт залізничної колії, а також вимірювати все дюймами, футами, ярдами та мілями

Необхідність перекладання усіх залізничних колій у разі асоціації з ЄС є чистої води міфом.

В самому Європейському Союзі застосовується аж п’ять різних колій.

Поряд із загальноєвропейською класичною вузькою колією використовуються також чотири широкі колії: іберійська (в Іспанії та Португалії), ірландська (в Ірландії та в Ольстері), а також дві російські: одна, ширша – у Фінляндії, а інша, вужча – у країнах Балтії.

Навіть для більш сучасних швидкісних поїздів у Фінляндії та Прибалтиці використовуються інші колії, ніж в решті країн ЄС. З наведеної інформації можна спрогнозувати, яка саме колія буде продовжувати застосовуватися в Україні.

Ще більш дивакуватими і міфологічними виглядають твердження деяких народних депутатів, що Україні буцімто доведеться перейти на застосування дюймів, футів, ярдів та інших жахливих одиниць вимірювання. Між тим ще з 2002 року Україна є асоційованим членом Метричної конвенції, яка була створена ще 1875 року з метою координування розвитку метричної системи, заснованої на десятковій системі вимірювань.

Із самого року створення підписантом Конвенції була Російська імперія, до складу якої на той час входила більша частина України. У 1899 році метричну систему було допущено до використання в Росії поряд з аршинами, ліктями, пудами тощо, а у 1917 тодішній Тимчасовий уряд Росії зробив її обов’язковою, що було підтверджено 1925 року вже урядом СРСР.

В усіх країнах ЄС обов’язково застосовується метрична система, а отже, в цьому для нас нічого не зміниться – ми й надалі будемо міряти метрами та зважувати кілограмами, як і раніше.

А ось бідолашним британцям доводиться поволі звикати до вже знайомих нам метрів та кілограмів та відходити від своїх ярдів та фунтів.  

Міф 6. В ЄС занадто складна система, в Митному союзі – простіша

Правильно було б сказати, що в Митному союзі (МС) система більш звична. Вона є нащадком системи радянських часів, коли перед випуском на ринок одну й ту саму продукцію перевіряли різні відомства та підпорядковані їм організації. В наші часи це стало джерелом корупції та непоганих доходів для окремих чиновників та підлеглих їм підприємств. Така сама система поки що зберігається і в Україні. Від цього потерпають і бізнес, і споживачі, які платять за це все зі своїх кишень.

В МС така дублююча система була з національного рівня зведена на рівень наднаціональний. Так, в МС на одну й ту ж саму продукцію приймаються технічні регламенти зі стандартами, а поряд з ними існують невідповідні їм Єдині санітарно-епідеміологічні та гігієнічні вимоги. На харчову продукцію в МС на додачу існують також і ветеринарні та карантинні вимоги.

Видають всі документи міністерства й відомства та підлеглі їм організації держав-членів МС, і начебто, отримавши такі документи, продукція може вільно обертатися на всьому ринку МС. Але ні – насправді не всі дублюючі регуляторні режими були переведені на наднаціональний рівень: деякі, наприклад у сфері охорони праці, залишаються на рівні національному.

Це дає можливість, у разі потреби, встромляти палки в колеса конкурентам з інших держав-членів МС, вимагаючи від них проходження додаткових процедур, передбачених національними документами.

Таким чином, чиновники з підлеглими організаціями зберігають джерела доходу і наявні важелі політичного чи корупційного впливу в разі політичної доцільності або ж просто бажання поживитися.

В ЄС система значно простіша.

Так, відповідність продукції директиві чи регламенту ЄС, якщо такі на неї існують, є достатньою передумовою для введення продукції в обіг у будь-якій державі-члені ЄС. У разі виникнення проблем справа легко доводиться у європейському суді – відповідний юридичний прецедент є ще з 1979 року.

Якщо ж держава-член ЄС хоче заборонити продукцію з іншої країни, на яку не існує вимог на рівні Євросоюзу, вона повинна довести Європейській комісії, що ця продукція є дійсно небезпечною – саме довести, а не просто стверджувати.  

Отже, насправді система ЄС є значно простішою та прозорішою за систему МС та й ще підкріплена незалежним судочинством.  

Міф 7. Україна втратить можливість експорту до МС

В категоріях XXI століття, де економічний добробут і торгівля є основоположними, таке твердження дійсно є міфом.

Якщо ж мислити категоріями XIX-XX століть, де прагнення до політичного домінування, автаркії та імпортозаміщення є наслідком реалізації застарілих політичних стратегій, то таке цілком може статися та вже, власне, відбувається. Однак, якщо дотримуватися всіх формальностей, то ризики можна спробувати істотно зменшити.

По-перше, українські виробники технічно, економічно та юридично можуть виробляти продукцію для ринків МС. Технічно – тому що мають відповідні технології. Економічно – тому що мають налагоджені зв’язки та клієнтів. Юридично – тому що можливість виготовлення на експорт продукції, що не відповідає встановленим в Україні вимогам, за умови дотримання вимог до процесу її виготовлення, зберігання та транспортування на території України, передбачена статтею 15 Господарського кодексу України.

По-друге, слід пам’ятати, що наразі в країнах МС відбувається перехід до нової системи, дещо відмінної від тієї, що існувала на теренах СНД. Тому при експорті продукції до країн МС треба дотримуватися всіх встановлених правил щодо відповідності експортованої продукції всім вимогам МС та його держав-членів, проходження усіх відповідних процедур, супроводження продукції усіма відповідними документами, включаючи сертифікати та декларації, при митному оформленні та в подальшому на ринках країн МС.

Як показує досвід, далеко не всі проблеми, що виникають при ввезенні продукції до, наприклад, Росії, виникають через політичні мотиви – частина їх зумовлена формальними невідповідностями з боку українських експортерів або просто недостатньою обізнаністю з новою системою російських митників.

Звісно, дотримання усіх формальностей та технічна спроможність, на жаль, не є запорукою проти політичних зловживань.

Навіть членство в МС не є панацеєю від політичних ігрищ.

У досвіді держав-членів МС зустрічаються випадки, коли Росія, приміром, може заборонити ввезення чогось з Білорусі, хоча не зрозуміло, як це узгоджується із зоною вільної торгівлі, що створюється на євразійському просторі.

Але й тут Україна має важіль, який слід грамотно використати, а саме механізми вирішення спорів через Світову організацію торгівлі, членом якої є Російська Федерація. Цього не треба боятися, а слід мати гарну команду, що представляла б Україну.

Нарешті, можна припустити, що Росії й СОТ не вказівка, ось тоді вже дійсно постають справжні проблеми, але тут варто розвідати можливості експорту через Білорусь, Казахстан та, в недалекому майбутньому, Вірменію – деякі з цих країн налаштовані в цілому більш дружньо до України. Проте цей варіант можна використовувати і не лише як останню надію.

Висновки

Перехід на технічні правила і стандарти Євросоюзу з метою реалізації майбутньої зони вільної торгівлі з ЄС супроводжується певними міфами.

Втім, деякі з них цілком можуть стати реальністю, якщо наші чиновники та виробники не змінять підходів до організації своєї роботи. Про завдання підприємців вже згадувалося вище. Нові можливості та виклики з’являються й перед бізнес-асоціаціями. Деякі виклики, що стоять перед системою державного управління України, потребують розгляду в окремому матеріалі. Так само як потребують окремого розгляду конкретні реформи в усіх сферах технічного регулювання України.

У будь-якому разі, так, як було, вже ніколи не буде. І навіть якби Україна приєдналася до МС, все одно довелося б змінюватися. Але видається, що позитивів від переходу на технічні правила і стандарти ЄС все ж більше. Спробуємо їх підсумувати.

• Імплементуючи Угоду про асоціацію з ЄС в частині технічних правил і стандартів, Україні доведеться серйозно реформувати свою систему технічного регулювання. Зокрема, треба впровадити технічні регламенти на основі законодавства ЄС та прийняти як національні відповідні європейські стандарти. Доведеться й скасувати різноманітні дублюючі норми та вимоги, які зараз існують в Україні на одну й ту саму продукцію. В принципі, цього можна й не робити, але слід пам’ятати, що тоді ці норми і вимоги поширюватимуться лише на національних виробників в Україні, адже в Європі для введення продукції в обіг на ринку достатньо відповідності законодавству ЄС. Відчуваєте різницю? Це означає, що Україна ставитиме своїх виробників у завідомо невигідні та обтяжливі умови. Власне, вона це й робила протягом усього періоду незалежності, зберігаючи дублюючі пострадянські регуляторні режими і придушуючи цим вітчизняного виробника. Тепер доведеться все це нарешті змінювати. Навзамін Україна отримає визнання своєї системи в ЄС та багатьох інших розвинених країнах світу.

• З реформою своєї системи технічного регулювання Україна запровадить правила гри, знайомі багатьом інвесторам. Простіша та прозоріша система повинна підвищити інвестиційну привабливість країни. Якщо ми ще позбавимось корупційної психології "долі в бізнесі", слід очікувати притоку інвестицій, створення нових робочих місць, збереження та розвитку нашого вічного, але вже на ладан дихаючого виробничого потенціалу та професійних кадрів, підвищення конкурентоспроможності української продукції. Не варто вигадувати велосипед, це нам так і не вдалося протягом більше двадцяти років – потрібно впроваджувати системи, що довели свою ефективність та конкурентність. І не варто боятися того, що частина цього відбудеться за рахунок іноземних інвестицій та технологій.

• Українська продукція отримає доступ до найбільшого та найбагатшого ринку світу. Більше того, через Європу Україна отримає легший доступ до ринків інших країн, як розвинених, так і тих, що розвиваються. Вікно можливостей, що відкривається, просто грандіозне, і було б неприпустимою помилкою цим не скористатися.

Отже, Україна стоїть на порозі великих перетворень, фактично перезавантаження значної частини своєї регуляторної системи. З переходом на європейські технічні правила і стандарти нове дихання отримає регуляторна реформа.

Втім, окрім покладених на папір норм і вимог, слід змінювати і свою ментальність. І це стосується не лише державних чиновників, а й підприємців.

Автор: Дмитро Луценко, експерт з юридичних питань Проекту ЄС з усунення технічних бар’єрів у торгівлі між Україною та ЄС

Стаття є незалежним експертним матеріалом, підготовленим у рамках інформаційної кампанії "Будуймо Європу в Україні", яка проводиться Представництвом ЄС в Україні. Погляди, висловлені в статті, можуть не збігатися з офіційною позицією Європейського Союзу.