Мінський формат. Розвідка самітом

Відучора інформаційний простір заповнений заявами щодо майбутньої "мінської зустрічі" за участю Петра Порошенка та Володимира Путіна, що запланована на 26 серпня.

Експерти переважно критикують владу за згоду на цей формат.

Представники влади – спростовують критику і кажуть ледь не про перемогу Києва.

Тим не менше, попри наявність критики, зустріч президентів України, Росії, Білорусі та Казахстану за участю представників ЄС у Мінську відбудеться. Дату визначено, всі сторони підтвердили згоду.

Подобається нам цей формат чи ні, але Порошенко, Путін, Лукашенко та Назарбаєв проведуть декілька годин разом.

Тож спробуємо проаналізувати всі "за" та "проти", відшукати додану вартість та ймовірні втрати від майбутньої зустрічі на найвищому рівні.

До речі, першої зустрічі в такому форматі.

Без пошуку документів

Головний мінус, на якому наголошують експерти - це сам факт переговорів з агресором. Переговорів, які, з погляду багатьох, апріорі приречені на неуспіх. Цю думку в статті для "Європейської правди" детально описав Вадим Трюхан.

Думка про гарантований "неуспіх" – слушна, адже зустріч майже напевно завершиться без підписання якихось документів.

Їх просто технічно не встигнуть підготувати.

Річ у тім, що глави держав майже ніколи не збираються, щоби напрацювати рішення з нуля.

До самітів сторони майже завжди підходять із заздалегідь підготовленим та погодженим проектом рішення. Або - з кількома альтернативними проектами, з яких президенти мають обрати один, політично найбільш прийнятний.

До Мінську таких погоджених проектів не буде. Недільна зустріч глав МЗС України, Росії, Німеччини та Франції це наочно довела.

Берлінський раунд перетворився на пшик. Шанси на те, що до Мінську вдасться провести ще одну, успішнішу зустріч Сергія Лаврова і Павла Клімкіна - нульові.

Але чи можна це порівняти з відсутністю документів за підсумками Вільнюсу? Зовсім ні!

Інформація, що надходить до "Європейської правди" від джерел, близьких до підготовки переговорів, свідчить, що Київ і не ставить собі за мету підписання будь-чого.

І, мабуть, правильно робить.

Всі ми пам’ятаємо фразу, яку приписують Отто фон Бісмарку - кажуть, ще у ХІХ сторіччі він констатував: "Договори з Росією не варті паперу, на якому написані". А якщо хтось забув про цю тезу, то Путін її наочно підтвердив, порушивши протягом останніх місяців десятки міжнародних угод.

То навіщо тоді?

Щоб відповісти на це запитання, треба проаналізувати формат зустрічі. Тобто – перелік тих, хто поїде до Мінську.

А там буде, нагадаємо, аж семеро "перших осіб" - Петро Порошенко, Володимир Путін, Олександр Лукашенко и Нурсултан Назарбаєв, а також відразу троє представників ЄС – керівник європейської дипломатії Кетрін Ештон, економічний комісар Карл де Гухт і енергетичний – Гюнтер Еттінгер.

Причому Еттінгер – це не лише брюссельський чиновник, а ще й комісар від Німеччини. Соратник Ангели Меркель, очевидно, працюватиме "джерелом" закритої інформації з переговорів для офіційного Берліну.

"Те, що вийшло - нехай і не найкращий можливий формат, але точно - не найгірший, - поділився з ЄвроПравдою дипломат, причетний до підготовки переговорів. - Ключовим було - не погоджуватися на двосторонку с Росією".

Цікава деталь – попри поширену думку, нинішній формат не був вимогою ЄС.

Швидше, навпаки – дипломатам з АП, МЗС, а також української місії при ЄС довелося витратити чимало зусиль, щоб Євросоюз погодився на таку зустріч.

Так, європейські лідери дуже хочуть продовження переговорів Путін-Порошенко, але вони не в захваті від ідеї брати на себе частину відповідальності за дуже імовірний провал таких перемовин.

Отже, повертаємося до формату.

Семеро людей – це багато. Навіть дуже багато. Дійти компромісу з такої кількості спірних питань у форматі сімки – майже неможливо. Тому, схоже, Київ навіть не ставить собі за мету пошук компромісу в Мінську.

То для чого ж тоді все це?

Поясненням може бути вислів високопосадовця, що спілкувався з ЄвроПравдою та захотів лишитися неназваним: "Відповіді Росії мають прозвучати при свідках. А тут свідків буде достатньо".

Які саме запитання підготував Порошенко для Путіна – наразі можна тільки здогадуватися.

Імовірно, що там – за присутності представників ЄС - будуть представлені нові докази того, що російські війська атакують Україну. Очевидно, саме про це питатиме Порошенко лідера РФ.

Лишається сподіватися, що цей план дійсно чіткий та відпрацьований, і що це не просто бравада президентської команди.

Торговельний формат

Цікавість мінського формату – не лише у "хитрому плані" українських дипломатів. Присутність Назарбаєва та Лукашенка може принести Києву додатковий зиск.

Як відомо, білоруси та казахи, м’яко кажучи, "не в захваті" від бажання Кремля одноосібно визначати політику Митного союзу.

Москва - за всіма економічними нормами - просто не мала права оголошувати торговельні санкції для ЄС. Ця функція належить євразійській економічній комісії (керівному органу Митного союзу). Там само, як і в Євросоюзі, члени якого делегували Брюсселю торговельні повноваження і тепер не можуть самостійно оголошувати економічні санкції.

Кремль ігнорує ці зобов’язання.

І буде гріх, якщо Україна не спробує скористатися цими протиріччями між членами Митного союзу

Як відомо, головною темою мінського раунду заявлені консультації про імплементацію Угоди про асоціацію.

Росія наполягає, що ця угода шкодить російському ринку, і тому експорт українських товарів до всього Митного союзу має бути заблоковано. ЄС і Україна доводять, що це не так.

Білорусь та Казахстан наразі стоять ближче до європейської позиції – їм невигідно закривати торгівлю і з Україною, і з ЄС. До слова, Білорусь сьогодні знову це підтвердила.

То нехай Мінськ та Астана скажуть про своє небажання за присутності всіх сторін!

То все ж таки це – перемога?

На жаль, ні.

"Європейська правда" не схильна розділяти оптимізм українських посадовців.

Успіх мінського раунду абсолютно не гарантований.

По-перше, не варто недооцінювати якість роботи російської дипломатії. Там також приготувалися до контратак, про суть яких ми не знаємо.

Вочевидь, вони проводять роз’яснювальні розмови з іншими країнами МС, схиляючи їх до підтримки російської лінії. І цілком імовірно, що Москва досягне в цьому успіху.

До того ж, однозначної підтримки України в торговельний війні наразі немає ні у Білорусі, ні у Казахстану. Адже вони хоч і незадоволені діями Росії, але намагаються нажитися на санкціях, нишком реекспортуючи до РФ європейські товари.

Але чи може імовірна поразка у Мінську погіршити становище України? Майже напевно – ні.

Росія і без того постійно маніпулює міжнародним правом. Те, що вона хотіла робити, вона вже робить.

Тому безуспішні переговори не дозволять досягти прогресу, але не зіштовхнуть нас у регрес.

Також хотілося б розвіяти побоювання про те, що Порошенко у Мінську відмовиться від асоціації. Це - нереальний варіант. Президент чудово розуміє, які протести чекатимуть на нього після повернення до Києва у цьому разі. І йому зовсім не цікаво створювати в столиці "другий фронт" чи навіть "другий Майдан". Певним гарантом тут є присутність ЄС - у разі, якщо в Мінську буде обговорюватися відтермінування ратифікації угоди, про це дуже швидко дізнаються всі. Лишити це в секреті не вийде.

І, насамкінець, про найгарячіше.

Не stop війні

Одне з ключових хибних очікувань від мінської зустрічі – що вона здатна зупинити війну.

На жаль, цього не буде. З низки мотивів.

Перша, очевидна проблема - в небажанні Путіна йти на деескалацію.

Друга проблема, знову ж таки, в форматі. Теоретично Київ та Брюссель могли би розраховувати домовитися з Путіним, запропонувавши йому якісь "плюшки" в обмін на вивід військ.

Мабуть, це навіть звучатиме на переговорах.

Але як може йтися про серйозні поступки в ситуації, коли у переговорній кімнаті є надто багато "зайвих" вух? Хто обговорюватиме "слизькі" теми в присутності Лукашенка? Питання риторичні.

Тому не варто переоцінювати мінський формат. Він не є панацеєю.

Але недооцінювати його також не варто. Певний потенціал тиску на Путіна у Мінську буде.

Швидше за все, у питанні війни "мінська зустріч" стане лише підготовкою до наступних раундів переговорів. Не виключені навіть нові переговори Путін-Порошенко ще в серпні, свідчать джерела.

До того ж, можлива "двосторонка" Путін-Порошенко на полях мінського "саміту". Вона якщо і буде, то не надто тривалою, але дозволить президентам обмінятися ідеями і взяти час, аби подумати.

Ну, і не забуваємо, що нам треба готуватися до вересневого саміту НАТО і лобіювати готовність європейських партнерів – тієї ж Німеччини – до рішучих дій на підтримку України. А "вуха Меркель" в особі комісара Еттінгера, нагадаємо, будуть присутні на закритих переговорах 26 серпня.