"Ну, то ви мені чесно скажіть - був справжній конкурс, чи зробили як завжди?" - у напівжартівливій формі звернувся до міністрів Арсеній Яценюк під час минулого засідання уряду, що відбулося 20 серпня.

Цими словами, як свідчать джерела "Європейської правди", прем'єр відкрив обговорення призначення "євроінтеграційних" заступників міністрів.

Спрогнозувати реакцію зали було неважко. Члени уряду запевнили боса - так, звісно ж, конкурс був. Чесний, неупереджений, без проштовхування "своїх", ну і так далі.

Однак частина присутніх чудово знала: "чесним і неупередженим" відбір заступників у їхніх міністерствах назвати складно. А "конкурсом" - взагалі неможливо.

Кампанія проти кулуарності

Ідея проведення відкритого конкурсу на посади заступників міністрів, що куруватимуть питання євроінтеграції, виникла ще на початку літа.

Її "тригером" стала кадрова політика міністра юстиції.

Трохи історії: 27 травня прем'єр Арсеній Яценюк оголосив про "проривне" рішення, яке покладе край "стандартним бюрократичними підходам" у сфері євроінтеграції.

Кабмін вирішив ввести посаду "євроінтеграційного" заступника міністра у всіх без винятку міністерствах. Того ж дня стало відомо прізвище першого із заступників - в Міністерстві юстиції, яке має ключову вагу в даній сфері.

Призначення дійсно виявилося "проривним" і нестандартним.

Цю посаду обійняв 29-річний помічник міністра Антон Янчук, який до того жодного дня не працював у царині євроінтеграції, а на держслужбі пробув менше місяця.

Експертна спільнота лишилася м'яко кажучи, здивованою таким "нестандартним ходом".

Отже, під тиском громадськості уряд оголосив, що відходить від закритого принципу заповнення посад.

Міністр Кабміну Остап Семерак пообіцяв провести конкурс на заповнення посад в усіх інших міністерствах. Прем'єр Яценюк тоді наголошував, що це дозволить привести до КМ фахівців з громадського сектору, з експертних кіл.

На сайті уряду навіть з'явилося оголошення про прийом документів у конкурсантів.

Щоправда, в документах не виявилося слова "конкурс", а йшлося про "відкритий відбір". Тоді ніхто не звернув на це уваги (бо, здавалося б, це схожі поняття). Лише зараз з'ясувалося, що юридично це повністю змінило картину.

"Компанія" - за кулуарність

"Вперше в Україні за ініціативою прем'єр-міністра Арсенія Яценюка було проведено відбір на публічній основі. Більш як 190 претендентів подали свої пропозиції, вони брали участь у конкурсі", - оголосив Остап Семерак на брифінгу в Кабміні 21 серпня, за підсумками проведення чи то конкурсу, чи то відбору.

Журналістам навіть показали "живцем" дев'ятьох "єврозаступників", яких напередодні призначили рішенням уряду.

Міністерств в Україні, щоправда, дещо більше ніж дев'ять. Однак джерела "Європейської правди" стверджують, що у деяких міністерствах з призначеннями не склалося, у двох - не було завершено процедуру.

Однак там, де призначення відбулися, заступниками подекуди стали не переможці конкурсу, а помічники чи друзі міністра.

Тож у підсумку не лишилося жодної відмінності від "кулуарного" призначення замглави Мінюсту.

Зараз у соціальних мережах та на профільних сайтах повно повідомлень про "фіктивність" конкурсів, проведених у різних міністерствах.

І можна стверджувати, що задача Яценюка про залучення людей з експертної спільноти наразі не виконана.

Попри те, що до участі в конкурсі зголосилося чимало експертів з більш ніж десятирічним досвідом у сфері євроінтеграції, жоден з них не пройшов "відбір" (хоча джерела свідчать, що в тих відомствах, де лишилися незаповнені вакансії, представники NGO мають непогані шанси).

Але деякі призначення взагалі можна назвати ганебними.

Так, заступником глави Міністерства внутрішніх справ з євроінтеграції став Тігран Авакян. У 2002-2004 роках він дійсно мав певний стосунок до ЄС (працював рядовим співробітником у профільному департаменті МЗС, після чого залишив держслужбу). Роботи у правоохоронних органах, до слова, у його "трудовій" немає.

Але ЄвроПравду не полишає переконання, що справжньою причиною призначення є інші епізоди його кар’єри. А саме - робота помічником народного депутата Авакова (нині - глави МВС), а також виконавчим директором Союзу армян України.

До слова, у міністра Авакова були й інші, значно релевантніші кандидати – приміром, керівник українського бюро Інтерполу Василь Неволя, або глава українського представництва Adobe Данило Ключніков (який має досвід роботи у правоохоронних органах).

Вони навіть пройшли всі етапи конкурсу і були рекомендовані для подання в КМ. Але зрештою найбільш "перспективних"… просто не запросили на співбесіду на засідання Кабміну, де здійснювалося остаточне оцінювання кандидатів.

Аваков просто не підписав відповідне подання, віддавши перевагу помічникові.

Це – не поодинокий приклад.

Міністр аграрної політики Ігор Швайка теж наплював на рішення комісії з відбору кандидатів попри те, що раніше сам поставив під ним підпис. Вже під час засідання уряду 13 серпня (коли проходили співбесіди кандидатів) він заявив колегам-міністрам та запрошеним кандидатам, що відкликає всі подання.

"Бо мого кандидата там немає", - пояснив він, проглянувши папери.

То для чого ж конкурс, якщо призначати потрібно "свого", а не тих, кого відібрала комісія?

Позитивний досвід

Навіть там, де подані кандидати були досить прийстойними, міністри не стримували бажання "підтасувати" результати конкурсу - щоб напевне гарантувати проходження "своєї" людини.

Так, міністр оборони Валерій Гелетей подав на Кабмін лише одного кандидата, свого чинного заступника Ігоря Кабаненка.

Це йде в розріз з вимогами "конкурсу", адже Яценюк вимагав виносити на засідання принаймні дві кандидатури. Але кого цікавлять правила?

Всі інші претенденти, які справді проходили конкурсну комісію і були рекомендовані до призначення, виконували лише роль статистів.

Цей перелік далеко не повний. Так само із проблемами проходила процедура відбору в Міненерго. Надходили дані про "заздалегідь визначеного переможця" в Мінкульті, хоча зрештою це місце обійняла досить фахова людина з апарату міністерства.

Імовірно, деякі міністри вважали, що процедура – оскільки вона проходить за закритими дверима – лишиться секретом для журналістів.

А публічно можна буде говорити про "перший в історії України відкритий конкурс на високі посади в уряді".

Та все таємне колись стає відомим.

 На щастя, можна констатувати, що в деяких випадках "єврозаступниками" стали дійсно фахові люди.

До прикладу, вже згаданий адмірал Кабаненко свого часу був радником-посланником у місії України при НАТО (тобто – керівником місії з питань військової співпраці)

Заступником міністра закордонних справ стала Лана Зеркаль, яка є одним з найкращих в країні фахівців щодо Угоди про асоціацію.

Схоже, що конкурс пройшов чесно у Міністерстві інфраструктури – тут заступником міністра стала фаховий дипломат Оксана Рейтер, яка до того працювала в МЗС начальником відділу юстиції департаменту ЄС.

Що робити?

Ситуація з "псевдоконкурсними" призначеннями, безумовно, ганебна.

"Європейська правда" з’ясувала, що в декількох випадках ситуацію може бути виправлено. Йдеться, зокрема, про Міністерство енергетики та вугільної промисловості, яке є одним з ключових у царині євроінтеграції.

Річ у тім, що на "попередніх слуханнях" в Кабміні, де міністри рейтинговим голосуванням визначали кращого із поданих кандидатів, був відсутній прем’єр. Тоді глава Міненерго Юрій Продан "проштовхнув" призначення Володимира Макухи своїм заступником.

А на засіданні уряду 20 серпня, де остаточно затверджували всіх заступників, Яценюк вже був присутній.

Він зняв кандидатуру Макухи з голосування з аргументацією, що "це – стара команда, а я вимагав від вас знайти нових людей".

Тепер залишається питання – чи організує Продан новий справжній конкурс, чи знову спробує проштовхнути когось із наближених.

Також, імовірно, є шанси на успіх у тих міністерствах, де особу нового заступника досі не визначено. За словами джерела у Кабміні, в МОЗ переможцем конкурсу все ж таки стає представник громадської організації. В Мінекології також значні шанси у представника неурядового сектора. А от у Мінфіні, схоже, профільного єврозаступника не буде зовсім, і це правильно, бо ЄС не має відношення до управління нашими фінансами.

Теоретично прем'єр міг би вимагати замінити людей і в інших відомствах - там, де конкурси пройшли ганебно. Однак є юридична перепона такій вимозі. Нагадаємо, що формально було оголошено не конкурс, а відбір кандидатів на посади. А це знімає з міністрів левову частину зобов’язань – вони дійсно мають право ігнорувати висновок конкурсної комісії.

"Юридично ніхто не може змусити міністра подати ту кандидатуру заступника, якого він не хоче бачити. За законом про Кабмін це - виключна компетенція міністра", - пояснює ЄвроПравді джерело в Кабміні.

Між тим важливо також розуміти, що далеко не в усіх випадках хибне призначення створює реальну проблему в царині євроінтеграції.

Співрозмовники ЄвроПравди в структурах ЄС кажуть, що не вони були ініціаторами схеми про призначення "єврозаступників" в усіх без винятку міністерствах.

Більше того – багато хто не розуміє, навіщо взагалі вони потрібні в деяких відомствах.

Приміром, Мінсоцполітики апріорі не повинно "євроінтегруватися" на такому високому рівні, адже ця сфера державного управління практично не регулюється Угодою про асоціацію.

Наразі в цьому міністерстві навіть немає окремого "європейського" департаменту – ці функції покладені на відділ, який курує також всі міжнародні зв’язки – від Японії до Бразилії. Там наразі працює "аж" четверо людей.

І тепер над ними буде додатково цілий заступник міністра.

Чи потрібно це? Навряд. Але Яценюк сказав – і всі зробили.