Енергетичні питання лежать в основі як українсько-російських, так і російсько-європейських відносин.

Газовий спір у 2009 році, що призвів до 13-денної перерви в експорті природного газу з Росії в країни ЄС, нарешті змусив європейських політиків почати публічно говорити про зменшення залежності Європи від російських поставок. Однак слід зауважити, що в цьому напрямку набагато більше було сказано, ніж зроблено.

Зараз це питання знову на поверхні, оскільки нова політика Росії переконує, що енергетика знову буде використана як "інструмент дипломатії".

Запитаймо себе: що дозволяє Росії використовувати постачання природного газу як інструмент шантажу ЄС та України?

Відповідь, що лежить на поверхні - Євросоюз залежить від російського газу, що становить чверть його газового балансу.

Якщо ширше поглянути на питання російського експорту енергії, то ми виявимо одне дивне явище. В той час, як вуглеводні (газ, нафта і нафтопродукти) становлять близько двох третин доходів від експорту Росії, природний газ є джерелом лише чверті доходів Росії від експорту енергоносіїв, тоді як нафта і нафтопродукти охоплюють три чверті.

Чому тоді ми не чуємо про те, що Росія використовує нафту і нафтопродукти в якості енергетичної зброї?

Відповідь на питання в тому, що у світі функціонує добре розвинений глобальний ринок нафти і нафтопродуктів, однак для природного газу нічого подібного немає.

Термін "ринок" використовується тут у дещо вузькому значенні - як здатність продавця продати товар іншому клієнту і здатність покупця у разі необхідності вибрати собі іншого контрагента.

Довгострокове врегулювання нинішньої ситуації на європейському ринку природного газу має передбачати створення інфраструктури, що сприяє кращій взаємозамінності між постачальниками природного газу для всіх споживачів на континенті.

Подібна структура вже існує в США, чий досвід дуже корисний для Європи.

Більш того, контракт, нещодавно підписаний "Нафтогазом" з норвезькою Statoil, свідчить про те, що навіть існуюча в Європі інфраструктура трубопроводів частково дозволяє змінювати контрагентів.

Створення ринку газу - довгострокове рішення, яке потребуватиме значних інвестицій в інфраструктуру і реструктуризації транспортних мереж.

У той же час певні кроки в боротьбі з російським енергетичним шантажем можна зробити вже зараз.

Частина проблем Європи, пов'язаних з природним газом, полягає в тому, що різні країни неоднаковою мірою залежать від поставок російського газу.

В цілому залежність Росії від Європейського союзу значно перевищує залежність ЄС від Росії, в тому числі в енергетичному секторі.

Для прикладу: якщо ЄС вирішить зупинити купівлю газу в РФ, їй буде важко перенаправити його на інші ринки. Лише окремі країни ЄС залежать від Росії більше, ніж Росія від них.

Відсутність єдиної позиції ЄС у відносинах з Росією в енергетичному секторі означає, що кожна європейська країна залишається сам на сам у переговорах з "Газпромом". Російський газовий монополіст бере гору в цих переговорах, особливо з країнами, які значною мірою залежать від поставок з Росії.

Просте рішення цієї проблеми передбачає створення єдиного представника, що веде переговори з "Газпромом".

Це дозволить зміцнити позиції Європи в переговорах з російським монополістом. Україна повинна прагнути брати участь у цих переговорах на боці Європи.

Додатково вплив "Газпрому" на Україну може послабити продаж всього газу, що проходить через територію нашої країни, одному суб'єкту на російсько-українському кордоні.

Хороша новина для Європи і України полягає в тому, що в Європейській енергетичній схемі незабаром з'явиться новий гравець - Сполучені Штати.

Поточний пік видобутку нафти і газу в цій країні перетворює США в експортера нафти. Швидше за все, американський газ з'явиться в Європі, щойно для цього буде готова відповідна інфраструктура - орієнтовно в 2016 році.

Ще один чинник, здатний змінити баланс в енергетичному секторі Європи - можливе збільшення поставок газу з країн Близького Сходу.

І нарешті, у країн Європи є запаси сланцевого газу, які можна і потрібно почати використовувати. Ми розуміємо, що це потребує розробки сланцевого газу в густонаселених районах, долаючи опір захисників довкілля. Однак це не повинно зупиняти активну роботу в цьому напрямку.

Всі ці фактори дозволяють оптимістично оцінювати перспективи зміни постачальників природного газу, як мінімум - в середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Досягти цього можливо за таких умов:

- ЄС і Україна повинні об'єднати свої сили для протистояння енергетичному шантажу з боку Росії;

- у короткостроковій перспективі ЄС і Україна мають призначити єдиного представника для переговорів з "Газпромом", і Європейська комісія повинна відігравати провідну роль у цьому процесі;

- бажаним рішенням була б продаж російського газу на російсько-українському кордоні;

- перспектива поставок скрапленого природного газу в Україну не дуже ймовірна, тому що Туреччина виступає проти використання Босфору для таких перевезень;

- у середньостроковій перспективі Європі слід активно проводити і заохочувати дослідження і розробку сланцевого газу. Це потребує досягнення компромісу з нинішніми захисниками навколишнього середовища на континенті;

- у довгостроковій перспективі ЄС і Україна повинні переглянути свою систему трубопроводів і створити структуру, подібну до тієї, яка існує в Сполучених Штатах. Кінцевою метою має бути переформатування інфраструктури подальшого створення єдиного європейського ринку природного газу. Це підвищить взаємозамінність постачальників енергії і обмежить можливість зловживань з боку "Газпрому";

- Україні слід активно використовувати ринкові механізми і стимули для заохочення розвитку енергозберігаючих технологій у всіх секторах економіки.

Реалізація такої політики захистить Європу від російських ультиматумів. Це стане можливим, щойно європейські споживачі зможуть швидко переключатися між постачальниками.

Стаття підготована редакційною колегією VoxUkraine:

Олена Бєлан - головний економіст Dragon Capital,

Дмитро Боярчук - директор CASE-Україна,

Юрій Городніченко - професор економіки Каліфорнійського університету,

Тимофій Мілованов - професор економіки Пітсбургського університету,

Дмитро Сологуб - начальник відділу аналізу і досліджень "Райффайзен Банку Аваль",

Володимир Білоткач - старший викладач економіки в бізнес-школі при Ньюкаслському університеті,

Олександр Жолудь - старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень,

Вероніка Мовчан - науковий директор ІЕІПК,

Олександр Талавера - доцент Школи менеджменту при Шеффілдському університеті.