Переможець із Трансільванії. Чого чекати від "німецького" президента Румунії?

Другий тур виборів президента Румунії, який відбувся минулої неділі, приніс сенсацію.

Всупереч прогнозам і соцопитуванням, перемогу здобув кандидат від опозиційної Націонал-ліберальної партії Клаус Йоханнес, який набрав 54,5% голосів. Його суперника, лідера владної Соціал-демократичної партії та чинного прем'єр-міністра Віктора Понту, підтримало на 9% менше виборців.

Електоральні перегони відзначилися безліччю несподіванок.

Насамперед – і саме на цьому акцентують світові ЗМІ – важко було повірити, що румуни оберуть представника етнічної меншини.

Новий румунський лідер, який керуватиме країною у найближчі п’ять років, належить до нечисленної громади трансільванських саксів – етнічних німців, які колонізували цей регіон у далекому XII столітті.

Більш того, перемозі у православній країні не завадило навіть його протестантське віросповідання.

Що чекає на Румунію з новим главою держави? Що він привнесе в українсько-румунські взаємини? Про це – трохи пізніше, а спочатку – кілька слів про вибори.

Адже вони дійсно виявилися неординарними.

У першому турі, в якому брало участь 14 кандидатів, лідер націонал-лібералів Йоханнес набрав лише 30,37%, тоді як соціал-демократ Понта – 40,44%.

А після того, як прем'єра публічно підтримали кілька учасників першого туру, що вибули з перегонів, його перемога здавалася вже вирішеним питанням. Результати численних передвиборчих соцопитувань лише зміцнювали цю думку.

Однак результат виборів довів, що у словосполученні "передвиборне соцопитування" ключовою найчастіше є приставка "перед-" у слові "передвиборний".

Річ у тім, що підсумки голосування 16 листопада багато в чому визначили не лише жителі Румунії, а й румунська діаспора.

На національному рівні різниця між кандидатами була не такою вже й значною. Переконливу перевагу націонал-лібералу забезпечили закордонні виборчі дільниці.

На 300 виборчих дільницях за кордоном (до речі, це рекордна кількість порівняно з попередніми президентськими кампаніями) прийшли 378 тис. громадян Румунії, які перебувають за кордоном.

З них майже 90% підтримали Йоханнеса.

При цьому багато румунів так і не змогли проголосувати – простоявши кілька годин у чергах, тисячі людей не встигли отримати бюлетені до закриття дільниць.

У багатьох європейських країнах, де румунська діаспора особливо численна, очікування в черзі перетворювалося на антиурядові мітинги.

В Італії і Франції місцева поліція, аби переконати румунів розійтися після закриття виборчих дільниць, була змушена застосовувати кийки та сльозогінний газ.

Але вплив діаспори на румунських виборах не обмежився лише голосуванням.

 Під час першого туру біля румунських диппредставництв були такі ж черги, таке ж невдоволення тих, хто не може віддати свій голос, і такі ж масові протести.

Більш того, після першого туру протести емігрантів "відгукнулися" і на румунській території – в Бухаресті відбулися масові демонстрації, а опозиція взяла "на озброєння" нове звинувачення на адресу влади – про те, що Понта свідомо ускладнює голосування за кордоном, щоб позбавити свого конкурента бонусів.

Ці звинувачення навіть змусили прем'єра відправити у відставку главу МЗС Румунії Тітуса Корлецяна, але, схоже, чаша терезів вже хитнулася, додавши опозиції кілька відсотків.

До речі, це вже не перші вибори, на яких переможця визначає румунська діаспора.

2009 року соціал-демократ Мірча Джеоане фактично переміг у внутрішньорумунському голосуванні, але активна підтримка румунськими мігрантами Траяна Бесеску дозволила йому з перевагою в кілька десятих відсотка продовжити свій президентський мандат ще на один термін.

Досить примітна й електоральна географія румунських виборів. Як і в Україні, у лідерів перегонів є чітко виражена територіальна підтримка.

Понту підтримали більшість південних і східних повітів, які голосують за лівих, а Йоханнеса – центральні і північно-західні, що традиційно підтримують правих

Але, на відміну від України, в Румунії нікому навіть не спадає на думку, виходячи з цього, спекулювати на темі "територіального розколу країни".

Якою буде політика нового президента – питання, в якому мало інтриги.

Виходячи з передвиборних обіцянок Йоханнеса, головні зусилля він спрямує на боротьбу з корупцією, підвищення ефективності освоєння європейських фондів та розвиток інфраструктури.

Друга його мета – входження Румунії в зону євро (від редакції: в Румунії, на відміну від України, не є поширеним міф про глибоку кризу єврозони – тут чудово знають, що єдину європейську валюту вводять все нові й нові держави, а про вихід з єврозони ніхто навіть не замислюється).

З обранням Йоханнеса можна бути впевненим, що країна зберігатиме прозахідний вектор.

Майбутній глава держави, як і його попередник Траян Бесеску, виступає за посилення співпраці з Брюсселем і США, за підвищення ролі Румунії в НАТО.

Багато уваги Йоханнес планує приділяти румунській діаспорі. Одна з його обіцянок – створити Консультаційну раду з представників зарубіжних румунських громад, які розроблятимуть і впроваджуватимуть програми з підтримки етнічних румунів, які проживають в інших країнах.

Це не в останню чергу стосується й України, де, за даними Бухареста, проживає до 200 тис. румунів, з яких близько 40 тис. мають румунські паспорти.

Взагалі тема румунської діаспори була однією з головних на цих виборах і часто брала гору над класичними дискусіями про внутрішню політику та "соціалку".

Особливо часто ця тема лунала в форматі гасел про необхідність відтворення "Великої Румунії", що включає "історичні румунські землі Північної Буковини та Бессарабії".

До подібної риторики вдавався, зокрема, Віктор Понта. Прем'єр під час кампанії обіцяв здійснити до 2018 року "друге велике об'єднання Румунії".

Такі гасла – не нові в румунській політиці, вони регулярно з'являються у внутрішньополітичній боротьбі і в правому, і в лівому таборі і добре сприймаються виборцем.

Часом найбільш радикальні політики висловлювали навіть територіальні претензії інших сусідніх з Румунією держав на адресу України.

Віктор Понта, втім, утримався від конкретики, яка дозволяла б звинуватити його в зазіханнях на українські території.

Йоханнес у подібних обіцянках був, мабуть, найскромнішим.

Коли на фінальних теледебатах лідер націонал-лібералів боязко заявив, що вважає важливим "захищати інтереси закордонних румунів", його перебив Віктор Понта, запитавши, чи був Йоханнес хоча б раз у Чернівцях чи у Кишиневі. З'ясувавши, що той не був, Понта звинуватив свого опонента в байдужості до своїх співвітчизників за кордоном.

Напевно, через своє етнічне походження Йоханнес дійсно не поділяє ентузіазму багатьох румунських політиків "відтворювати Велику Румунію".

І це, безумовно, добре.

Гасла, адресовані внутрішній аудиторії і спрямовані на мобілізацію електорату, з обережністю сприймаються в Києві.

Прозахідні й продемократичні погляди Йоханнеса, судячи із заголовків у ЗМІ, припали до душі європейській громадськості. Так, іспанська El Mundo назвала статтю про вибори "Румунія голосує проти корупції".

Прямо або побічно висловлювали свою підтримку "кандидату-німцеві" і правлячі кола ЄС. Найбільше мотивів підтримати Йоханнеса було у канцлера Німеччини Ангели Меркель, яка направила своєму співвітчизнику офіційний лист з побажаннями успіху на виборах.

Цей факт багато європейських ЗМІ розцінили як свідчення майбутнього стратегічного партнерства між Меркель і Йоханнесом і, відповідно, між Берліном і Бухарестом.

А італійське видання La Repubblica припустило, що новий президент Румунії "матиме більшу прихильність Брюсселя, ніж його попередник".

До своєї перемоги на президентських виборах Клаус Йоханнес 14 років займав пост мера міста Сібіу. Своєю працею він заслужив повагу і підтримку місцевого населення, переважна більшість якого чотири рази довіряли йому керівництво містом. За ці роки Сібіу став одним з локомотивів розвитку регіону, зайнявши лідируючі позиції за обсягом інвестицій, розвитку туристичної галузі і багатьом іншим показникам.

Чи зможе "трансільванський варяг" з таким самим успіхом керувати Румунією – покаже час.

У будь-якому разі, його попередник Траян Бесеску, поки вісім років очолював набагато більший Бухарест, теж вважався непоганим мером. Однак сьогодні він завершує свій президентський термін, перебуваючи в конфлікті з урядом і парламентом і маючи гнітюче низький рейтинг.

А сама Румунія так і не позбавилася іміджу найбіднішої і найкорумпованішої країни Євросоюзу.