У середу 5 листопада головною "європейською" новиною стали події в Грузії, які до болю нагадували типовий "український сценарій".

Менше ніж за добу в Тбілісі спалахнула урядова криза. Коаліція "Грузинська мрія", яка досягла помітного прогресу у сфері євроатлантичної інтеграції, несподівано розвалилася, втративши партію "Вільні демократи", що контролювала другу за чисельністю групу у парламенті.

Та головне – те, що серед "відставників" опинилися всі без винятку міністри, чиї імена асоціювалися із західним вектором – глава Міноборони (відповідав за зближення з НАТО), глава МЗС, а також держміністр у справах європейської та євроатлантичної інтеграції.

Звісно, всі почали говорити про те, а чи не зверне Тбілісі з європейського шляху...

* * * * *

Неприродний союз

Враховуючи помітні успіхи Грузії у зближенні з НАТО, ситуація видавалась як мінімум дивною.

Хоча для тих, хто знається на грузинській політиці, все виглядало дивно від самого початку – ще з 2011 року, коли під дахом коаліції "Грузинська мрія" зібралися такі різні сили: республіканці й монархісти, колишні "червоні директори", колишні лідери національно-визвольного руху і еліта нової грузинської дипломатії.

Об'єднувало їх дві обставини – неприязнь до президента Саакашвілі і гроші.

Великі гроші, навіть дуже великі, які в 1990-х і 2000-х роках заробив у Росії Бідзіна Іванішвілі, що очолив опозицію до Саакашвілі.

Заради таких грошей можна було забути про ідеологічні розбіжності.

Сам Іванішвілі і досі нагадує, що саме він згуртував коаліцію з партій, які мали рейтинг, не вищий за 2-3%, і зумів досягти бажаного – 54% голосів на парламентських виборах у жовтні 2012 року.

Тепер все стає на свої місця. Точніше, всі стають на свої місця.

Деякі ще й "сідають", але це – деталі.

Саме з такої деталі, а точніше – із затримання п'яти представників Міністерства оборони, все і почалося. Їх звинуватили в злочинному намірі й розтраті 2,5 млн доларів.

Одразу ж виникло питання – як швидко в зведеннях прокуратури з’явиться ім'я міністра оборони Іраклія Аласанії? Адже розслідування стосується великого і надважливого тендеру із закупівлі лінії секретного зв'язку для збройних сил.

Сам міністр, повернувшись з поїздки до Німеччини, після важких перемовин з прем'єр-міністром Гарібашвілі вирішив не чекати неминучого, а взяв ініціативу в свої руки.

Аласанія публічно заявив, що "побачив у прем'єрі прокурора".

Відповідь не забарилася. У вівторок ввечері Гарібашвілі не лише зняв Аласанію з посади, а й звинуватив його в корупції, на додачу обізвавши "дурним і амбітним авантюристом".

Група підтримки

З Аласанією уряд залишили міністри з його партії "Вільні демократи", яких прем'єр негайно назвав "зрадниками" – керівник МЗС Майя Панджикідзе ("за сумісництвом" – своячка Аласанії) і держміністр у справах європейської та євроатлантичної інтеграції Алексі Петріашвілі.

Щоправда, з "грюканням дверима" у глави МЗС все сталося не так, як гадалося.

На спеціальному брифінгу було оголошено, що з міністром йдуть у відставку чотири її заступники. Троє з них стояли за спиною у пані Панджикідзе і, після розчулених фраз, пішли з зали, обіймаючись з нею.

Та наступного дня з'ясувалося, що заяву про звільнення написав лише один заступник, а інші після розмови з прем'єром змінили рішення і залишилися служити батьківщині. Відмовилася йти у відставку і міністр юстиції Тея Цулукіані, яка колись заснувала партію "Вільні демократи" разом з Іраклієм Аласанією.

Вірність лідеру продемонстрували члени фракції "Вільні демократи". Але теж не всі. Троє з десяти визнали за краще вийти з фракції ВД, а не з "Грузинської мрії". Щоправда, один з трійці в п’ятницю заявив, що він досі вагається.

Та навіть якщо він відмовиться лишатися в коаліції – знайдуть іншого.

Нескладно здогадатися, що уряд шукав переконливих аргументів, аби зберегти в коаліції цю трійку. Завдяки їм уряд Гарібашвілі зберіг підтримку необхідного мінімуму в парламенті.

Адже в разі втрати ще одного мандата "Грузинська мрія" вже не змогла б називатися "більшістю". Зараз у коаліції залишилося 76 голосів; у парламенті Грузії – 150 депутатів.

Хоча у "Мрії" є також запасний варіант. Про всяк випадок лідери коаліції терміново почали переговори з членами групи "Незалежні мажоритарії", які й до того завжди голосували в унісон з більшістю – зайві голоси ніколи не завадять. Зараз "найслабкішою ланкою" є один з "незалежних", фармацевтичний магнат, для якого владі найпростіше знайти переконливі аргументи.

У конфлікт втрутився навіть колишній прем'єр-міністр і засновник "коаліції мрійників", мільярдер Бідзіна Іванішвілі, який кілька місяців тому начебто оголошував, що остаточно і безповоротно йде з політики.

На засіданні політради коаліції, що відбулося без преси, Іванішвілі – за інформацією новоявлених опозиціонерів – зажадав "відповіді за базар". Після короткої сварки вже колишні коаліціянти від партії "Вільні демократи" залишили зустріч, спалюючи всі мости.

Повернення на сцену мільярдера Іванішвілі багато про що говорить. Вочевидь, його ставленик, чинний прем'єр-міністр і формальний лідер коаліції "Грузинська мрія" Іраклій Гарібашвілі, не впорався з обов'язками.

І ось тепер "вирулювати" доводиться самому олігарху.

Справи майбутнього

Те, що у Аласанії і його прихильників нині стане більше проблем з прокуратурою, зрозуміло навіть дитині.

Сам лідер "Вільних демократів" заявив, що не виключає свого арешту, а колишній державний міністр Петріашвілі, який слідом за ним подав у відставку, налякав країну наближенням диктатури.

Та набагато більше всіх хвилює не доля нових опозиціонерів, а європейське майбутнє Грузії.

Урядова криза – не перша і вже точно не остання для країни – стала важливим етапом в її історії. Адже йдеться про початок розпаду коаліції, що перемогла на парламентських виборах 2012 року, президентських виборах 2013 і місцевих виборах 2014 року;

... коаліції, яка змогла поставити крапку в 9-річному правлінні Михайла Саакашвілі і його "Національного руху";

... коаліції, яка прийшла до влади з гаслом налагодження відносин з Росією – країною, що почала війну з Грузією...

При цьому опальні "Вільні демократи" (разом з групою "Республіканців") були найактивнішими поборниками членства Грузії в НАТО і Євросоюзі, заявляючи, що це - єдиний можливий сценарій розвитку для країни.

Саме "Вільні демократи" обіймали в уряді Іванішвілі, а згодом і в уряді Гарібашвілі всі ключові посади з формування зовнішньої політики.

І тепер, коли вони їх "пішли", країна питає себе: "То куди зараз?"

В коаліції, приміром, лишаються представники "Партії промисловців", лідери якої ніколи не приховували свого скепсису щодо НАТО і, як логічне продовження, ставили питання про приєднання Грузії до Митного союзу і Єдиного економічного простору. Сам Бідзіна Іванішвілі додав масла у вогонь, заявивши ще в часи прем’єрства: "Ми уважно вивчаємо Євразійський економічний союз і якщо побачимо користь для Грузії, то чому б ні?"

Так чи інакше, "Грузинську мрію" чекають питання про прийдешню зміну курсу країни.

До того ж в Європарламенті все частіше почали говорити про можливу зупинку ратифікації угоди через зростання кримінального переслідування опозиції в країні.

У будь-якому випадку, уряду "Мрії" не звикати до критики і прискіпливої уваги з боку західних партнерів.

* * * * *

"Грузинська мрія", до речі, за час перебування у владі досягла прогресу на російському напрямку.

Після зміни влади в Тбілісі керівництво Росії скасувало ембарго на грузинські товари, включаючи вино і мінеральні води – основний експортний продукт Грузії.

Але головна проблема залишається.

Росія і не припускає, що колись відкличе визнання Абхазії і "Південної Осетії". А без цього жодне зростання торгівлі не змінить антиросійські настрої грузинського виборця.

А в умовах протистояння з Росією – нехай навіть його напруженість зменшилася – не лишається альтернативи зближенню із Заходом.

Шлях в опозицію

Це – Грузія.

Країна з пострадянською, але особливою, унікальною специфікою.

Розлад у верхівці за кілька днів дістався низів – в районних управах (місцевих радах) члени владної коаліції теж пересварилися і, після виходу з неї "Вільних демократів", в деяких районах "Грузинська мрія" залишилася в меншості.

Окремо варто згадати про президента Грузії Георгія Маргвелашвілі.

У велику політику він прийшов без власної партії – лише завдяки особистій прихильності Іванішвілі. Але, будучи обраним, глава держави опинився в неоголошеній "опозиції" до партнерів з "Грузинської мрії".

Ще свіжі спогади про те, як президент і прем'єр публічно конфліктували з приводу того, хто з них поїде до Нью-Йорка на Генасамблею ООН. Тоді президент програв, оскільки МЗС (на чолі з опальною Майєю Панджикідзе) відверто став на бік Гарібашвілі.

Були й інші випадки, коли міністри, які тепер пішли в опозицію, всіма силами намагалися захистити Гарібашвілі.

Звичайно, в політиці друзі і вороги вічними не бувають – вічними можуть бути лише інтереси.

Але, на тлі минулих взаємин, команді Аласанії буде нелегко залучити на свій бік президента.

У ЗМІ запускають й іншу версію про політичне майбутнє "Вільних демократів"

Вже після відставки Аласанія отримав "смертельне" звинувачення на свою адресу. "Аласанія був головним лобістом "націоналів" (партії "Національний рух", лідером якої є Михайло Саакашвілі) в моєму уряді", – заявив прем'єр Гарібашвілі.

Камінь потратив у ціль – тепер "Вільним демократам" доводиться виправдовуватися, що їхній демарш жодним чином не пов'язаний з партією Саакашвілі і, більше того, йдучи в опозицію, вони повністю виключають будь-яку співпрацю з колишнім президентом.

Для Аласанії дуже важливо виключити будь-який зв'язок своєї партії з Саакашвілі.

Адже для виборців "Грузинської мрії" саме тут проходить червона лінія.

Хоча свого часу – до 2008 року – новоспечений опозиціонер був соратником Саакашвілі. В якийсь момент він пішов у опозицію з посади представника Грузії в ООН, оголосивши про створення власної партії.

Аласанія сподівався здобути популярність на очікуваннях суспільства, що політик з блискучою англійською і хорошими зв'язками на Заході гарантує активнішу підтримку для Тбілісі в протистоянні з Москвою. Та, всупереч своїм очікуванням, він не зміг стати лідером опозиції.

І ось тепер той самий Аласанія входить в ту ж річку вдруге, намагаючись зайняти опозиційну прозахідну нішу.

А опозиційна ніша зараз чимала. За підсумками місцевих виборів, які відбулися влітку цього року, кількість зневірених досягла 57%. І за ці голоси варто поборотися.

Якщо навіть не разом з Саакашвілі і не з прозахідними "Республіканцями" (які залишилися в більшості), то – власними силами.

І – проти всіх.