Україна і Грузія – дружні країни, подібні політично, але зовсім не схожі одна на одну економікою. У нас різна структура експорту, наш ВВП вище грузинського в 6 разів (за підсумками 2013 року).

Але в питанні експорту в Європу, як виявилося, нам є чому повчитися у грузинів.

Чи знаєте ви, що таке лохина (крім того, що це – ягода)? У Грузії донедавна теж мало хто про неї чув, а тепер виробник цієї ягоди – гордість уряду Аджарської автономії.

"Справа в тому, що на ринку ЄС явний дефіцит лохини. Культура модна, в деяких країнах ЄС її в обов'язковому порядку видають школярам. Але наповненість ринку – близько 60%", – ділиться з ЄвроПравдою Іраклій Парцванія, директор батумської компанії Vanrik.

"Наш перший врожай уже пішов на експорт, і ми купили ще 326 гектарів. І якщо все піде за планом, то за кілька років ми будемо найбільшою плантацією лохини в Європі", – розповідає він.

Втім, мова піде не тільки і не стільки про лохину. Це історія про те, як грузинська компанія змогла отримати сертифікат GlobalG.A.P., що відкрив для неї експорт до ЄС.

А разом з тим – про те, як у Vanrik оживили депресивний сільський район.

Ця історія доповнює досвід українських експортерів в ЄС, про яких ми писали раніше.

Афганський шлях

"Чай грузинський, третій сорт. З дровами", – цей мем пам'ятають багато з тих, хто застав часи СРСР. Аджарський чай, звичайно ж, не пережив переходу до відкритого ринку. Можливо, сьогодні грузини і могли б вирощувати продукт кращої якості, але їхня колишня ніша в країнах СНД вже зайнята.

А разом з Союзом померла чайна інфраструктура, перетворивши багаті села при грузинських радгоспах-мільйонерах на депресивні мікрорегіони.

Такі, як село Лаітурі, що за 50 км від Батумі.

Але за 20 років у біологів і селекціонерів радянського гарту знову з'явилася робота.

"Вирощувати лохину мені запропонували в USAID, у них був готовий бізнес-план, – розповідає "Європейській правді" Іраклій Парцванія. Перші саджанці нам довелося купувати в Білорусі. Але одночасно ми створили лабораторію, щоб розводити культуру самостійно. Довелося виховувати наукові кадри.

За радянських часів у Батумі були біологи і селекціонери, які після розвалу Союзу виявилися незатребуваними і "розбіглися по барахолках та магазинах", говорить бізнесмен. "Нам вдалося повернути їх на звичні робочі місця, і зараз ми успішно клонуємо саджанці і для себе, і на продаж", – з гордістю відзначає він.

Природно, що настільки екзотичну культуру в Грузії є сенс розводити виключно на експорт – в ЄС чи в США. А європейські норми контролю за якістю у сфері сільгоспвиробництва – це те, що відлякує більшість виробників навіть у Західній Україні, не кажучи вже про Грузію.

Як не дивно, але успіх Vanrik у цій сфері забезпечив... афганський досвід компанії.

"Бізнесом моєї сім'ї раніше були поставки в Афган для натовського контингенту. Ми, звісно ж, не зброю постачали – склянки, тарілки. Відповідно, ми вже знали, що у американців і європейців є певний рівень вимог до якості.

Тому ще на початковому етапі ми почали сертифікацію виробництва за системою GlobalG.A.P. Це один з універсальних сертифікатів, який відкриває дорогу на ринок Європи. Запрошувати європейських ревізорів зовсім не обов'язково – по всьому світу повно організацій, які мають право видавати сертифікати", – розповідає Парцванія.

"Миша з газетою"

Процес сертифікації для сільгоспвиробництва – досить складний, але нічого неможливого в ньому немає, запевняє Катерина Котрікадзе, спеціаліст Vanrik з внутрішнього контролю за якістю.

"Обов'язкове обстеження медпрацівників раз на два місяці і самостійне проведення оцінки якості продукції, використання дозволеної сільськогосподарської і побутової хімії, поділ виробництва на "чисту" і "брудну" зони – все це можна виконати. І споживач знає, що продукція, яка контролюється на всіх етапах, є безпечною", – пояснює вона.

Але це лише базові вимоги – ті, що висуває ЄС.

"У мереж гіпермаркетів – свої внутрішні стандарти. А оскільки треба підлаштовуватися під конкретного клієнта, ми спочатку намагалися дотримуватися посилених норм. Щодо безпеки продукції вони стикуються з GlobalG.A.P., але далі є розбіжності. Іноді, коли про них дізнавалися, у нас очі на лоба вилазили, – зізнається Котрікадзе. – Тут виникають питання охорони праці, вивезення та розділення сміття, захисту екології".

Власник компанії навіть червоніє від обурення.  "А їхні норми гуманного ставлення до тварин – це просто маячня якась!" – каже грузинський бізнесмен.

Йдеться про "газові гармати", які відганяють птахів від плантацій і – це окрема тема – про "гуманні мишоловки" для гризунів.

"Гуманні мишоловки – це коли миша туди потрапляє, і її не тільки не можна вбивати – їй там треба дати почитати газету, телевізор подивитись. У них там, в Європі, є спеціальні служби, які потім забирають спійманих гризунів і відвозять кудись до спецпунктів. Навіть не уявляю, куди.

Мишоловки ми купили, але в Грузії немає служби, яка їх вивозить! І не сумнівайтеся, саме до цих аспектів чіпляються перевіряльники!" – розповідає Парцванія.

Втім, практика засвідчила, що за бажання налагодити експорт до ЄС можна виконати і ці норми – без шкоди для бізнесу.

"Врешті-решт, ми надали їм документ, що ми вивозимо мишей за 20 км і живими випускаємо на волю, забезпечуючи триразовим харчуванням і свіжими газетами", – з гумором розповідає бізнесмен.

Експорт без права

В Україні, до речі, також виробляють лохину – за п’ять років її виробництво зросло уп’ятеро, пише профільний портал "Латифундист".

Не кожен виробник віддає її до ЄС.

І навіть ті, хто експортує продукцію, не завжди мають юридичне право це робити. Тому в київських супермаркетах в сезон можна купити лохину в рази дешевше, ніж в ЄС.

"Я міг експортувати і без сертифіката. Коли ми лише готувалися збирати перший урожай, до мене надходили реальні пропозиції.

Переді мною постав вибір – або я продаю в торговельні мережі безпосередньо під своїм ім'ям, за ціною 4-4,5 євро за кілограм, або до мене приїжджає добрий польський або турецький хлопчик, скуповує все за 2-2,5 євро і каже – не хвилюйся, мені не потрібні твої сертифікати, я і так заберу. Він завозить ягоди в Польщу і робить вигляд, що це його продукція, оскільки у нього є маленька ділянку та сертифікат.

Перед тобою вибір: або ти зекономити на сертифікації і залишитися "банановою республікою", або витратити спочатку, але відбити додаткові витрати за один-два сезони", – ділиться досвідом Парцванія.

Російське питання

"У нас були сільські туалети, з діркою. Перевірка приїхала і сказала – так не піде. Крани мають бути, дезінфекція", – розповідає Катерина Котрікадзе.

"Довелося зробити. І коли представник GlobalG.A.P. приїхав, він був у захваті – каже, що такого туалету в Європі не бачив. Посеред поля стоїть не туалет – палац, якщо за сільськими мірками. Наші перестаралися, занадто шикарно зробили", – з посмішкою говорить вона.

Сертифікація успішно завершилася в 2014 році, коли плантація Varnik вийшла на перший промисловий збір врожаю.

"Щоправда, до Британії ми продали лише 18 тонн. Хотіли більше, але тут втрутилася матінка Росія. Не подумайте – у позитивному сенсі.

А знаєте, в чому різниця? Європейський покупець каже: мені треба ось цього сорту стільки ящиків такого калібру і стільки такого. А росіяни кажуть: лохину давай! Які ще сорти?" – каже Парцванія.

Але замовлення з Росії – недостатньо. Потрібно також отримати право на експорт від влади РФ.

І ось тут відіграв роль фактор туалетів.

"Россільгоспнагляд приїхав на перевірку, глянув на туалети і очманів. Кажуть – "та ви зразкове виробництво"".

Зрештою, Varnik став першою за вісім років грузинською компанією, яка отримала дозвіл на постачання ягідної продукції до РФ.

"І це зрозуміло – коли ти готуєшся до більш високого рівня, то на конкурентному ринку – в тій самій Росії чи в Україні – ти стаєш зразком і лідером. Врешті-решт ми вирішили весь залишок врожаю спрямувати до Росії. А в ЄС – і це головне – ми "засвітилися". І на наступний рік, коли піде більше врожаю, нас вже пам'ятатимуть", – пояснив директор.

Фактор грошей

Початкова підготовка до сертифікації відбирає більше часу, ніж грошей.

Катерина Котрікадзе показує величезні папки, пояснюючи, що основний час при сертифікації займає паперова робота.

"Ось тут вся процедура розписана, крок за кроком. Що повинен робити працівник; коли він прийшов; як він миє руки, перевдягається; де роздягальня чоловіча, де жіноча; хто пере спецодяг тощо. Ось працівник ягідку зірвав з куща – що він має з нею зробити? Майже рік пішов на підготовку всього цього", – розповідає вона.

Проте навіть така робота вимагає не лише часу, а й кваліфікації. До сертифікації треба готуватися, розуміючи, які на вас чекають вузькі місця.

Для України і для Грузії цю роботу часто готові оплатити міжнародні донори.

"Є нідерландська програма допомоги ринкам PAM, звідти приїздив експерт, який був готовий безкоштовно навчити, показати, підказати. Ми оплачували лише його проживання", – говорить Парцванія.

В Україні в питанні сертифікації за системою GlobalG.A.P. ситуація дещо гірша, ніж у Грузії.

"В Україні немає фахівців, які б надавали послуги з сертифікації підприємств за стандартом GlobalG.A.P. – через відсутність у них акредитації на проведення такої сертифікації. До того ж, сертифікація – це верхівка айсберга. Спершу треба побудова системи", – пояснює Катерина Онул, представник International Finance Corporation (IFC).

На сьогодні не більше 10 українських сільгосппідприємств сертифіковано за GlobalG.A.P. В основному це – середні й малі фермерські господарства, стверджують в IFC.

"При цьому сертифікація за стандартом GlobalG.A.P. користується все більшим попитом. Зараз питати про сертифікат у своїх постачальників почали торговельні мережі, які функціонують в Україні", – стверджує Онул.

Щоб заповнити нішу, в IFC готують українських консультантів, готових консультувати бізнес про введення GlobalG.A.P. і підготувати підприємство до сертифікації.

І, нарешті, не варто забувати, що вдруге пройти шлях – набагато простіше, ніж вперше.

Грузинська компанія Vanrik готується піти на друге коло сертифікації.

"Ми готуємо сертифікацію для експорту культур другого плану – це ірга, про яку в нас ніхто й не чув, з неї ми робимо огорожі; бебі-ківі; ожина, якою ми обплітаємо огорожу, – розповідає Іраклій Парцванія. – Так, для кожної культури треба знову пройти сертифікацію GlobalG.A.P., але все – набагато легше. Слово "лохина" замінюємо на слово "хурма" – і документація готова".

Стаття підготовлена "Європейською правдою" в рамках інформаційної кампанії "Сильніші разом!"