Парламент сьогодні прийняв дуже неоднозначну постанову про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС) щодо скоєння злочинів проти людяності та військових злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.

З одного боку, можна лише вітати, що крок у цьому напрямку зроблено. Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду є важливим елементом виконання Угоди про асоціацію України з ЄС. Визнання його юрисдикції до часу ратифікації є безумовним кроком вперед.

З іншого боку, текст постанови залишає багато запитань без відповіді.

Постанова оперує поняттям злочинів, скоєних вищими посадовими особами Російської Федерації, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян. Фактично вона має на меті обмежити можливість розслідування злочинів, скоєних лише цими людьми.

Однак з цим виникає багато проблем.

Перша: Римський статут МКС не дозволяє державам робити жодних застережень при його ратифікації (стаття 120 Статуту).

Відповідно, не може бути жодних застережень і при тимчасовому визнанні юрисдикції МКС.

Держава має право лише визначити час, на який поширюється така юрисдикція. А далі МКС самостійно проводить розслідування та самостійно вирішує, кому висувати обвинувачення.

У такій ситуації Міжнародний кримінальний суд зіштовхнеться з проблемою, котрої ще не мав у своїй практиці.

У такій ситуації можливі два варіанти.

1) Або МКС звернеться за додатковими роз’ясненнями подібної декларації до МЗС України, що фактично означатиме неприйняття такої декларації (в тому формулюванні, в якому її ухвалила Верховна рада).

Тоді ця постанова не матиме жодних правових наслідків, і МКС не почне ніяких процедур.

2) Або ж МКС не звертатиме уваги на вказані обмеження щодо осіб, котрі скоїли злочини, і прийме декларацію у повному обсязі.

І в такому разі вона поширюватиметься на всі можливі злочини, незалежно від того, чи вони вчинені "вищими посадовими особами РФ", чи будь-якими іншими особами, приміром, представниками України.

* * * * *

Нагадаю, у справі Майдану парламент теж ухвалив подібну постанову, де визнав юрисдикцію МКС щодо злочинів під час Майдану, вчинених лише вищими посадовими особами України, та навіть конкретно назвав їх у поданні.

Тоді МКС проігнорував це обмеження і відкрив попереднє розслідування, не обмежуючи коло осіб, що могли скоїти певні злочини.

Очікується, що цього року ми отримаємо відповідь, чи буде відкрито прокурором МКС повноцінне розслідування щодо подій часів Майдану.

І якщо МКС ухвалить рішення про початок розслідування, він виходитиме з того, що Україна зробила декларацію і визнала його юрисдикцію без додаткових умов, та проводитиме розслідування щодо всіх випадків, про які йому стане відомо і котрі вписуються у визначений постановою проміжок часу.

До слова, тоді наслідки цієї постанови будуть зовсім іншими, ніж їх очікує наш уряд.

 * * * * *

Друга проблема сьогоднішнього рішення ВР - суто процесуальна, але важлива. Це, можна сказати, питання поваги до Гаазького суду та його об'єктивності з боку України.

Яким чином той, хто здійснює розслідування (тобто МКС), може знати наперед, хто скоїв злочин?

Це ж не українська система кримінального правосуддя, де злочинців визначають наперед і публічно оголошують.

Очевидно, що кожен окремий злочин (в рамках вказаного Україною часу) має своє розслідування й за його скоєння відповідають певні конкретні люди, котрих має встановити слідство.

За процедурою Міжнародного кримінального суду, після визнання країною юрисдикції МКС починається попереднє розслідування, за наслідками якого може бути відкрите повноцінне розслідування. І лише потім формується обвинувачення та справа передається до суду.

Очевидно, що неможливо передавати на розгляд суду лише ті справи, де обвинувачуються вищі посадові особи РФ, а всі інші справи відкласти вбік.

Це суперечить самій суті МКС - інакше його б усі справедливо звинувачували у замовному судочинстві.

З огляду на це, наслідки прийнятої постанови досить складно передбачати.

А її прийняття в чергове показує нерозуміння органами влади процедур діяльності Міжнародного кримінального суду.

На жаль, з цього випливають не тільки такі правові непорозуміння, як ця постанова, але й впроваджується багато міфів щодо небезпек, які начебто можуть виникнути після ратифікації Римського статуту МКС.

Адже нині, виходячи з цих уявних проблем, українська влада блокує повноцінну ратифікацію цього документа, ігноруючи навіть той факт, що це є нашим зобов'язанням перед ЄС. Прибічники президента запевняють, що після ратифікації Римського статуту в Гаазі розпочнеться розслідування дій української сторони.

І ніхто навіть не замислюється, що точно такі наслідки може потягнути за собою останнє рішення Ради про часткове визнання юрисдикції Гаазького суду.

Автор: Володимир Яворський,
правозахисник, член правління Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ)