Закриття російського ринку, поміж іншого, вдарило і по українському виноробству.

Звісно, ми не перші, хто стикається з цією проблемою. Такий самий шлях, але з жорсткішим ембарго на експорт до РФ, сім років тому пройшла Грузія. Вихід там знайшли в освоєнні нових ринків. Насамперед,  європейського, де грузинським виноробам вдалося "вигризти" свою нішу. Цим самим шляхом пішла сусідня Молдова.

Чи зуміє українське виноробство наслідувати їхній приклад?

Питання не пусте, особливо у зв'язку з тим, що українські виробники далекі від статусу світової еліти виноробства.

Однак за бажання це завдання є цілком здійсненним.

Поки зарано говорити про прорив у виноробній галузі на ринку ЄС – українські компанії за підсумками минулого року не можуть похвалитися суттєвими обсягами експорту до Європи. Проте перші – хай і невеликі – успіхи на цьому шляху вже є.

"Європейська правда" продовжує цикл історій про українські компанії, які ризикнули і досягли успіху на ринках країн ЄС.

* * * * *

Автобус з Одеси їде Бессарабією понад шість годин. На рівнинах видно утеплені на зиму виноградники – проте іноді можна помітити, що на деяких з них досі не зібрано торішній урожай.

Як виявилося, після закриття російського ринку деякі компанії навіть не витрачали сили на збір винограду.

"Хоча повністю експорт в РФ не припинився, працювати там стало набагато складніше. При цьому очевидно, що проблеми лише зростатимуть", – говорить керівник компанії AGRO-YUG Владислав Блюмберг.

Закриття російського ринку зачепило і компанію "Колоніст" з села Криничне.

"Минулого року ми уклали перший контракт з російським дилером. З нами хотіли працювати, однак у підсумку наш партнер сказав: нашу продукцію просто не пропустять через кордон", – розповіла маркетолог Тетяна Толмачова. Втім, на відміну від багатьох інших компаній, втрата російського ринку не стала для "Колоніста" фатальним ударом. Найбільше в компанії розраховують на попит з боку українців, в тому числі – зумовлений зростанням вартості імпортного вина.

У такій ситуації одеські винороби активізували роботу з виходу до Європи.

Варто відзначити, що не всі компанії мають досвід роботи в ЄС. "Ми лише розпочали роботу з пошуку нових клієнтів у Європі, але вже впритул наблизилися до підписання контрактів з компаніями з Чехії, Німеччини та Нідерландів. Головне – ми шукали всі можливості, починаючи від продажу бутильованого вина до виноматеріалу", – пояснює Блюмберг.

Трохи краща ситуація в "Колоністі" – там почали роботу з підготовки до експорту ще до російської кризи. І нині близько 5% їхньої продукції експортується до Великої Британії. А вже з нинішнього року бессарабське вино продаватимуть у винних магазинах Варшави та Кракова.

У компанії очікують, що на польський ринок експортуватиметься ще 10% їхньої продукції. "Для масової експансії потрібно виходити в торговельні мережі, що означає зовсім інший рівень витрат. Саме тому ми обрали шлях поступового виходу, працюючи з невеликими дистрибуторами", – розповідає виконавчий директор компанії Володимир Голодинець.

"Безумовно, ми не плануємо експорт до європейських країн з власною культурою виноробства – наприклад, до Франції або Італії. Місцева продукція завжди буде доступніша за ціною, а головне – місцевий споживач лояльний до неї. Однак у всіх країнах Північної Європи у нас непогані шанси", – пояснює Володимир Голодинець.

При цьому питання сертифікації для експорту до ЄС зовсім не є непереборною перешкодою.

Навпаки, у деяких випадках цей процес є простішим, ніж отримання дозволу на експорт до Росії.

Винороби кажуть, що отримати російську сертифікацію практично неможливо без порушень.

Наприклад, сертифікація передбачає ввезення продукції для дослідження. Однак таке ввезення можливе лише за умови отримання сертифіката.

Коло замкнулося!

Зазвичай російські компанії-оптовики успішно вирішують цю проблему, заробляючи собі зайвий відсоток. Однак головне – не до кінця "легальний" статус експортерів робить позиції українських компаній вкрай нестійкими і залежними від будь-яких політичних змін.

Саме в надійності українські винороби бачать основну перевагу європейського ринку.

Проте українське вино абсолютно невідоме європейським споживачам.

"Зі свого досвіду роботи на виноробних виставках я зрозумів, що навіть багато експертів не асоціюють Україну з виноробством. І в цьому – найбільша наша проблема", – визнає Владислав Блюмберг.

Чи можна вирішити цю проблема? Значною мірою – так.

Не ми перші ламаємо імідж невиноробної країни. Наприклад, нещодавно ніхто в ЄС і не чув про вина з Чилі або ПАР, а тепер вони міцно закріпилися на ринках.

А Україна саме сьогодні має додаткову перевагу, яка дозволяє економити на рекламі.

"За останні роки Україна стала брендом. Про неї багато говорять по телевізору, наша країна на слуху. Це і є шанс для українських експортерів – споживач традиційно доброзичливий до розкручених брендів, а тому готовий спробувати і українське вино", – впевнений Володимир Голодинець.

З такими проблемами стикалися і Грузія, і Молдова.

Вирішувалися вони за рахунок масштабних рекламних кампаній – як за державний рахунок, так і за кошти євроструктур. Однак головне – в цих країнах почали роботу агентства, які пропагують за кордоном не окремі компанії, а сам бренд грузинського чи молдовського вина.

"Хоча обсяг виробництва вина в Україні не менший, ніж у Молдові, важливість галузі для бюджету країни набагато нижча. Саме тому ми не бачимо будь-якої допомоги з боку держави. Однак навіть невелике сприяння бренду українського вина могло б спростити вихід на європейські ринки багатьом українським компаніям", – упевнений Блюмберг.

Поки ж доводиться обмежуватися непрямою "допомогою" за рахунок розкрученого образу країни, що не полишає європейські телеекрани, хай навіть з не дуже радісними новинами.

Ключова проблема галузі – не всі українські компанії готові до негайного експорту в ЄС. По-перше, залишається проблема різниці смаків.

Традиційно на вітчизняному і російському ринках популярнішими є напівсухі та напівсолодкі вина, тоді як в Європі – сухі. При цьому навіть в сегменті сухих вин смаки європейців істотно відрізняються від уподобань українців.

Втім, в AGRO-YUG упевнені, що значною мірою ця проблема вирішується за допомогою запрошених європейських фахівців.

"Ми теж зіткнулися з проблемою різниці смакових уподобань. Якщо минулого року ми не мали можливості щось змінити, то з нинішнього року все буде інакше. Починаючи від збору нового врожаю весь виробничий цикл проходитиме під контролем європейських фахівців. Їхні рекомендації повинні максимально наблизити нашу продукцію до смаків європейців", – розповів Владислав Блюмберг.

Але є ще одна проблема – мала кількість українських виноробних компаній. Масовий вихід на нові ринки створює впізнаваність бренду українського вина, що значно спрощує вихід для нових компаній.

Реальність є такою, що в Україні практично відсутні невеликі виробництва – їх практично вбив ліцензійний збір (зараз його планують підвищити з 500 тис. грн до 2,5 млн грн).

"З введенням цього збору закрилися майже чотири десятки українських виноробних компаній. А якби цього не сталося, то хоча б декілька з них вийшли б на європейський ринок, що спростило б створення впізнаваного в очах європейців українського вина", – впевнений Володимир Голодинець.

Але поки що Україні не вдається перейняти європейську модель економіки, основою якої є не великі корпорації, а малий і середній бізнес.

Стаття підготовлена "Європейською правдою" в рамках інформаційної кампанії "Сильніші разом!"