Російська агресія проти України і Заходу має не лише військовий, але й фінансовий бік.

Навіть після підписання Мінської мирної угоди-2 Росія продовжує проти України війну на виснаження. Як наслідок, ЄС погрожує їй новими, ще не визначеними санкціями.

Україна переживає глибоку економічну та фінансову кризу, навіть після нещодавнього схвалення пакету фінансової допомоги від МВФ. Відновлення фінансової стабільності наражається на винятково високий ризик через подальший конфлікт та невдоволення кредиторів.

Тривале насильство проросійських сил у Східній Україні й протидія реструктуризації українського держборгу є основними засобами Росії у подальшому послабленні України.

Ця війна на виснаження ослаблює Росію насамперед через низькі ціни на енергоносії.

Фінансові резерви, накопичені Росією впродовж останнього десятиліття завдяки високим цінам на нафту, газ та вугілля, пом’якшують падіння доходів. Фінансові санкції Заходу вичерпують резерви Росії швидше через її неспроможність рефінансувати наявні позики.

Проте з теперішнім зменшеним доходом Росія зможе підтримувати існуючий конфлікт щонайменше до кінця 2015 року.

Суттєвий недолік застосованих санкцій полягає в тому, що вони, маючи негативний вплив на Росію, не допомагають Україні вистояти у війні на виснаження.

Фінансово Україна значно слабша, ніж Росія, а тому затяжний конфлікт знеохочує Захід вкладати кошти в Україну, й надалі економічно її ослаблюючи.

Ще у березні 2014 року професор Лондонської школи економіки Пол де Гров запропонував, як протидіяти російській анексії Криму:

"Якби я був диктатором ЄС, я наклав би окупаційний податок на всі російські енергоносії. Росія жодним чином не змогла б ухилитися від нього".

Після закінчення холодної війни Євросоюз збільшив купівлю енергоносіїв у Росії, яку почали сприймати як партнера, а не як потенційного агресора. ЄС імпортує 80% загальноросійського видобутку нафти і газу та 60% її вугільної продукції. Вважалося, що співробітництво ЄС з РФ та налагодження економічних відносин між ними зробили б Росію дружньою країною, яка не може дозволити собі вести війну проти своїх партнерів.

Оскільки ця теорія зазнала повного краху, ЄС варто зменшити свою залежність від Росії. Інакше існує ризик, що цієї осені Росія знову буде погрожувати ЄС холодною зимою.

Зменшення рівня агресії РФ може бути досягнуто через "податок на агресію", який має бути накладений на всі імпортовані енергоносії з Росії, включаючи нафту, природний газ та вугілля, з початковою ставкою 10% і максимальною – 25%.

Цей податок необхідно поступово підвищувати з часом, роблячи окупацію української території ще дорожчою. Якщо вартість російських енергоносіїв стане занадто високою, енергетичні компанії шукатимуть інших постачальників.

Поки Росія продовжуватиме дестабілізувати Україну, іноземні інвестиції та реальне економічне зростання неможливі.

Для покращення ситуації Україна має здійснювати інфраструктурні проекти, які можна профінансувати з надходжень від "податку на російську агресію". Ці гроші можуть також бути витрачені Європейським союзом в Україні на захист приватних інвестицій, організацію реформ в сфері енергетики та на виплату боргів українського уряду Росії.

Зараз найсприятливіший час для введення "податку на агресію". В Азії наявний надлишок зрідженого природного газу (ЗПГ) через надмірну пропозицію. Він дуже дешево продається на спотовому ринку. Енергетичні компанії незабаром поповнюватимуть свої запаси газу, і "Газпром" буде вимушений включити "податок на російську агресію" в ціну, щоб бути конкурентоспроможним порівняно з іншими постачальниками, які не мають сплачувати цей податок. Це означатиме, що Росія почне фінансувати Україну замість платників податків ЄС.

"Газпром" уже очікує скорочення закупівель енергоносіїв країнами ЄС.

Він щойно підписав угоду на експорт зрідженого природного газу через ЗПГ-термінал у морському порті Зебрюгге (на відстані всього 200 км від Брюсселя). "Газпром" був вимушений укласти цю принизливу угоду, оскільки  російські ЗПГ-порти потребують танкерів з укріпленим корабельним носом. Їхня наявна кількість недостатня для перевезення російського газу. Додаткові 30% витрат на перетворення трубопровідного газу в ЗПГ не залишають маржі на експортне мито для уряду Росії. По суті, єдиний ринок збуту російського газу – це країни ЄС.

Уряд і армія Росії значною мірою фінансуються за рахунок 30-відсоткового експортного мита на енергоносії. Росія була змушена відмовитися від цього мита в нещодавній угоді з Китаєм, укладеній президентом Путіним, тому що Китай займав сильну переговорну позицію щодо дешевого газу.

Не ініціюючи введення "податку на російську агресію", ЄС де-факто фінансує путінський режим.

 Чи може ЄС і надалі робити це, водночас заявляючи про свою підтримку України в її боротьбі проти російської агресії? Нещодавнє визнання президентом Путіним того факту, що саме військова операція Росії призвела до анексії Криму, дає право ЄС порушити питання про "податок на російську агресію".

Принцип "забруднювач платить" передбачає, що сторона, відповідальна за забруднення, має платити за шкоду, завдану довкіллю. Може, вже настав час для застосування цього принципу і до тих, хто розв’язав війну на виснаження, спрямовану на знищення демократії?

Автор: Люк Ванкраен,

підприємець, який працює в Україні, випускник MBA Університету Бостона

Стаття підготовлена VoxUkraine.org спеціально для "Європейської правди"