Питання зниження енергетичної залежності стало для України стратегічно важливим і потребує нагального вирішення.

Україна як член Енергетичного співтовариства імплементувала Директиву ЄС 2009/28/EC щодо просування відновлюваної енергетики. Наша держава взяла на себе зобов’язання щодо введення обов’язкової частки відновлюваної енергії у структурі загального споживання в 2020 році на рівні 11%.

Досягнення цієї мети залежить від реалізації Енергетичної стратегії країни, нова редакція якої зараз розробляється фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень.

Однак певні недоліки цього документа помітні вже зараз. Тому про них варто говорити вже сьогодні, адже кожна маленька помилка у такій важливій стратегії дорого коштуватиме державі.

Запропонований проект Енергетичної стратегії, попри задекларовану підтримку відновлюваної енергетики, на практиці знову є досить однобоким, занижує ролі окремих видів відновлюваної енергетики та не враховує загальний потенціал розвитку відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в Україні.

Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, затверджений розпорядженням Кабміну 1 жовтня 2014 року, передбачає певні показники розвитку ВДЕ в Україні. Однак у викладених у початковому проекті прогнозах деякі з них з незрозумілих причин виявилися заниженими вдвічі.

Розроблені фахівцями Інституту відновлюваної енергетики обґрунтовані прогнози (таблиця 1) вказують на можливі досяжні рівні впровадження ВДЕ до 2035 року з урахуванням як світових, так і вітчизняних тенденцій розвитку галузей.Надані показники підтверджені результатами досліджень, представлених у березні 2015 року Міжнародним агентством відновлюваної енергетики (IRENA) у своїй "Дорожній карті для України" (REmap Ukraine 2030).

Можливі обсяги впровадження ВДЕ. Встановлена потужність (МВт - мегават)
та валове виробництво електроенергії з ВДЕ (ГВт*г – Гігават*годин)

Джерело: оцінка Інституту відновлюваної енергетики НАН України, березень 2015 р.

Натомість уряд прогнозує низьке зростання виробництва електроенергії на базі вітрової та сонячної енергетики, пояснюючи це обмеженою спроможністю електроенергетичної системи компенсувати коливання потужностей.

При цьому не враховуються такі обставини: питома потреба в компенсуючих потужностях зменшуватиметься зі зростанням загального обсягу потужностей вітроелектростанцій (ВЕС), оскільки при їх розосередженості на території відбувається згладжування сумарної поточної потужності ВЕС і їх часткова (практично наполовину) самокомпенсація.

Також слід зазначити зростання прогнозованої потужності гідроелектростанцій та станцій на біомасі, які, в свою чергу, можуть бути джерелом резервних потужностей. За даними Інституту, до 2035 року можливо встановити 21 ГВт вітрових та сонячних станцій. Таким чином, враховуючи досвід Швеції, Норвегії і Фінляндії, необхідна резервна потужність складе тільки 4,2 ГВт.  

До плану дій з реалізації Енергетичної стратегії необхідно включити чіткий графік реконструкції та оновлення блоків енергетичних потужностей України для забезпечення необхідного рівня резервних потужностей, розвитку розподільчих, магістральних ліній електропередачі та теплових енергетичних мереж України, зокрема з урахуванням введення нових генеруючих об’єктів з ВДЕ.

У плані повинні бути визначені реальні механізми фінансування таких робіт із залученням приватних інвестиції та кредитних ресурсів і за підтримки держави через заходи, які вона реально може задіяти.

Щодо рівнів впровадження різних видів ВДЕ можна навести приклади окремих країн-членів ЄС, в яких розроблено національні плани дій з розвитку відновлюваної енергетики до 2020 року. Наприклад, Польща робить ставку на розвиток тільки вітрової та біоенергетики, причому їхня частка практично однакова. В планах Німеччини до 2050 року енергоспоживання за рахунок ВДЕ має скласти 50%, а до кінця століття – близько 100%. Мета Данії з розвитку ВДЕ до 2030 року – 50% від загального енергоспоживання і до 2050 року – 100%.

Аналізуючи плани дій країн ЄС з розвитку відновлюваної енергетики, можна констатувати, що перше місце посідає розвиток енергетичних технологій без використання палива (у проекті - навпаки), а саме: вітрова та сонячна енергетика, тим більше, що капітальні вкладення на сьогодні на таких станціях вже нижчі, ніж в інших технологіях, а інвестори готові вкладати великі кошти у розвиток цих галузей відновлюваної енергетики.

Згідно з проектом Стратегії питаннями поліпшення екології (зокрема, декарбонізації) у процесі генерації електроенергії в Україні почнуть опікуватися лише в період 2026-2035 рр. Але так відкладати вирішення цих питань неприпустимо.

І нарешті - слід звернути увагу на необхідність відходу від зацікавленої підтримки окремих видів відновлюваної енергетики, як це було раніше.

Замість цього треба забезпечити розумний і економічно доцільний, виключно в інтересах споживачів та енергетичної безпеки держави, розвиток та використання існуючого потенціалу всіх відновлюваних джерел через створення однакових прозорих, відкритих ринкових інвестиційних умов.

Підписуючи і ратифікуючи Угоду про асоціацію з ЄС, Україна обрала європейський шлях розвитку. В рамках імплементації Директиви ЄС 2009/28/EC наша країна не тільки зобов’язана виконати завдання на 2020 рік, але й повинна прагнути дотримуватися такої тенденції і в подальшому, тим більше, що це відповідає її інтересам.

Автор: Мухуб Бенменні,

керівник відділу

Інституту відновлюваної енергетики НАН України