Після Арабської весни, яка спричинила затяжні військові конфлікти у Сирії та Іраку, лідери ЄС почали остерігатися "ефекту віддачі". У вузькому розумінні цей термін описує небажане або ненавмисне "перенесення" насильства з однієї території на іншу. Приклад – теракт у редакції французького щотижневика Charlie Hebdo.

Ще одним проявом такого ефекту є нескінченний потік біженців з країн, охоплених війною.

Здебільшого до Європи прагнуть потрапити утікачі з Сирії, Іраку, Судану, Нігерії та Еритреї. Головні причини міграції – загроза життю, переслідування з релігійних мотивів, репресії та голод, що стали наслідком перманентних громадянських війн у цих країнах.

За даними Управління ООН у справах біженців, кількість вимушено переміщених осіб у світі вперше після Другої світової війни перевищила 50 мільйонів.

Європа, якій десятки років з різною мірою успішності вдавалося впоратися з потоками біженців, сьогодні стикнулася із безпрецедентною міграційною кризою.

Взаємозв'язок між війнами у країнах третього світу та зростанням трафіку біженців частково відображають дані Євростату про кількість шукачів притулку в ЄС. Неофіційна статистика говорить ще про сотні утікачів, які ледь не щодня намагаються потрапити до Європи нелегальним шляхом.

За підрахунками ООН, цього року до Європи через Середземне море потрапило вже понад 36 тис. біженців. Кількість загиблих за чотири місяці сягнула 1,6 тис. осіб, з яких більше 1 тис. загинули лише минулого тижня.

Статистика погіршуватиметься, оскільки літо – найсприятливіший сезон для біженців.

Остання велика трагедія трапилася проти ночі 19 квітня. Човен із африканськими утікачами на борту прямував до Європи, однак перекинувся, не відпливши й 100 км від узбережжя Африки. За словами одного з врятованих, на судні було близько 950 мігрантів.

Незважаючи на швидку реакцію мальтійських та італійських рятувальників, живими з води вдалося витягти лише кілька десятків людей. Багатьох утікачів контрабандисти замкнули у трюмі, тому вони не мали жодного шансу на порятунок.

Найбільшим пунктом відправлення нелегальних мігрантів є охоплена громадянською війною Лівія. Човни прямують з підконтрольних ісламістським угрупованням міст – зокрема, Тріполі та Місурати.

За такі переправи утікачі платять контрабандистам від 600 до 3 500 євро.

Загалом існують повітряний, сухопутний та морський шляхи нелегальної міграції з Африки до Європи. Найбільшу популярність серед біженців мають два останні. Агентство з безпеки зовнішніх кордонів Європи Frontex говорить про шість основних таких маршрутів. Незважаючи на підвищену небезпеку водної переправи, три з них пролягають через Середземне та Егейське моря, а також через Атлантичний океан до Канарських островів.

Натисніть для збільшення

Першими найпотужніший удар хвилі нелегальної міграції відчувають на собі так звані "ворота до Європи": Італія, Іспанія, Греція та острівна Мальта.

Лише за січень-лютий цього року кількість утікачів з Африки, які намагалися дістатися берегів Італії Середземним морем, зросла на 43% порівняно з аналогічним періодом 2014-го, цитує римських посадовців агентство Reuters.

Тих, кому пощастило дістатися європейського берега, розміщують у таборах для нелегальних мігрантів. Звідти починається не менш складний шлях до отримання офіційного статусу біженця.

Процедура розгляду запиту від утікача може тривати півтора роки.

Весь цей час мігранти живуть у згаданих вище таборах, де діють певні обмеження: потрібно регулярно відмічатися, не залишати визначену територію, окрім того, не можна працювати.

Умови перебування в таборах для біженців бувають різними. До прикладу, на Мальті такі місця огороджені по всьому периметру масивною металевою сіткою, а в одному приміщенні може жити до 400 осіб. Інша ситуація - на італійському острові Лампедуза, де біженцям дозволяють виходити з табору та відвідувати місто.

Правозахисні організації жорстко критикують таку систему. Зокрема, за те, що процедура розгляду клопотання про притулок триває надто довго.

Головною проблемою подальшої інтеграції біженців є Дублінська конвенція, яка є основою європейської системи надання притулку нелегальним мігрантам.

У ній сказано, що утікач може просити про легалізацію свого статусу в тій країні ЄС, на територію якої прибув вперше. Тобто якщо африканець потрапив до Італії незаконним шляхом, то отримати притулок він може лише в Італії. Якщо ж мігрант перебереться до інших країн Європи і проситиме про притулок там, його запит відхилять автоматично, а його самого доправлять назад до Італії.

Відтак невдоволення у приймаючих країнах невпинно зростає. Нинішня криза в чергове вказує на те, що система не працює і правила потрібно змінювати. Євросоюзу залишається або відкрито й послідовно протидіяти нелегальній міграції, або ж змиритися із нескінченним потоком біженців і максимально розширити пошуково-рятувальні операції у Середземному морі.

У випадку радикального вирішення питання ЄС міг би взяти приклад з Австралії, яка свого часу теж стикнулася з подібною проблемою.

Усіх нелегалів, які пливуть до країни, австралійська влада відправляє до таборів у крихітній острівній державі Науру. Там біженці живуть роками без жодних перспектив потрапити до Австралії.

Проте логіка ліберальної Європи інша. Так, Німеччина, яка несе тягар внутрішньої міграції, окрім того, надає притулок найбільшій кількості біженців з охоплених війною країн. Найкращим варіантом у нинішній ситуації стане рівномірний розподіл нелегалів поміж усіма країнами-учасницями ЄС.

Однак для цього потрібен не помічений досі консенсус серед європейських лідерів.

Частина керівництва Євросоюзу продовжує наполягати на розширенні пошуково-рятувальних операцій, інші висловлюються за патрулювання берегової лінії африканських країн.

Проте ідея прочісування берегів Лівії, що мають довжину 1770 км, видається малоефективною. Зрештою, що стане на заваді контрабандистам відправляти переповнені біженцями судна з Тунісу чи Марокко?

Нещодавні катастрофи змусили керівництво Євросоюзу діяти хоча б у відповідь, якщо не на випередження. Результатом понеділкової зустрічі у Люксембургу європейських міністрів закордонних справ став план невідкладних дій з 10 пунктів.

Хоча даний пакет домовленостей ще повинна затвердити Європейська рада на екстреному засіданні у четвер, верховний представник ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки Федеріка Могеріні вже назвала його "потужною реакцією Євросоюзу на трагедії".

Передусім ЄС планує збільшити фінансування агентства з охорони зовнішніх кордонів Frontex.

Саме воно відповідає за посилення та розширення зони дії у Середземному морі спільних пошуково-рятувальних операцій Triton і Poseidon.

Варто зазначити, що операція Triton у листопаді минулого року замінила широкомасштабну програму з порятунку біженців Mare Nostrum. Закриття Mare Nostrum викликало шквал критики з боку міжнародних правозахисних організацій, оскільки завдяки цій програмі вдалося за один рік врятувати понад 150 тис. нелегальних мігрантів.

Ухвалений план також передбачає проведення операцій із захоплення та знищення суден контрабандистів, які заробляють на транспортуванні утікачів з Африки до середземноморських країн.

Окрім того, планується спільний розгляд запитів на надання політичного притулку протягом двох місяців від подання заяви (на противагу теперішнім 1,5 рокам); реєстрація та зняття відбитків пальців в усіх новоприбулих нелегалів; пакет допомоги мігрантам, які захочуть повернутися додому; розробка проекту розселення біженців по всьому Євросоюзу (однак участь у такому проекті буде добровільною).

Проблема нелегальної міграції до Європи – це складова глобального контексту світових збройних конфліктів, і лідери ЄС усвідомлюють це. Вони розуміють, що наразі не усувають причини, а борються з наслідками. Саме Євросоюз на останній міжнародній конференції з гуманітарної допомоги Сирії пообіцяв виділити найбільшу суму постраждалій країні – $1,5 млрд із загальних $3,8 млрд.

Єдину політику щодо нелегальних мігрантів Євросоюз не може виробити щонайменше останні п’ять років. Сьогодні Європа продовжує дотримуватися стратегії половинчастих рішень, намагаючись догодити водночас і міжнародним правозахисним організаціям, і радикально налаштованій проти біженців частині спільноти ЄС.

Чергова трагедія у Середземному морі знову спричинила обговорення старих наболілих питань.