Останніми місяцями однією з ключових тем для всіх помітних аналітичних видань стала ситуація в Греції. Про неї говорять багато, часто досить емоційно, роблять далекосяжні висновки про перспективи єврозони в цілому – але йдеться в основному про ситуацію в економіці країни та її вплив на економічну ситуацію в Європі.

Розмови про грецьку політику найчастіше закінчуються, як правило, критичною оцінкою дій прем'єр-міністра Алексіса Ціпраса особисто і його партії СІРІЗА. Нерідко констатується факт внутрішнього розколу в партії – її крайнє ліве крило виступає проти угоди з кредиторами і вважає, що вихід з єврозони був би кращим рішенням для Греції.

Між тим загострення грецької кризи матиме чималі політичні наслідки для країни і, можливо, для ЄС в цілому. Крім того, спочатку ця криза була значною мірою похідною безвідповідальних політичних дій – і ці дії могли б стати важливим уроком для України.

Саме тому ми пропонуємо дві статті, в яких висвітлимо політичний бік кризи в Греції – про її причини, пов'язані з діями держави, і наслідки, пов'язані з політикою країни та ЄС.

Греція регулярно брала в борг значні суми грошей, довівши свій борговий тягар до 94,8% ВВП на 2007 рік. Ці гроші йшли на забезпечення "держави загального благоденства", де значні соціальні виплати були нормою.

Завдяки численним бонусам і пільгам, передбаченим для державних службовців, дуже багато греків мріяли отримати постійний контракт на держслужбі. За законом, звільнити працівника з таким контрактом практично неможливо.

Так була створена "грецька мрія": отримати посаду на державній службі, залишатися на ній до пенсії, отримувати добрі гроші і не напружуватися на роботі, знаючи, що покарання за недостатню ефективність просто не існує.

І справа тут, всупереч популярним уявленням, не в менталітеті греків, не в якійсь там особливій "ліні": немає сумнівів, що якби такі умови для держслужбовців були створені, наприклад, в Україні, негайно з'явилися б маси бажаючих отримати таку роботу. З іншого боку, активно працюючий (але невеликий – про це далі) приватний сектор Греції є свідченням того, що причини кризи – не в особливостях культури народу.

Політики знали про такі прагнення мас – і створювали робочі місця у держсекторі тисячами з метою отримати голоси на наступних виборах.

Всупереч, знову ж таки, поширеній думці, в самому по собі розмірі держсектора Греції немає нічого унікального: так, за даними LABORSTA, в 2007 році в Греції працівниками бюджетного сектора були 9% населення, а в Данії того самого року – 17%.

Інша справа, що, по-перше, у цих службовців не було жодного стимулу працювати ефективно. По-друге, багато з їхніх робочих місць були просто непотрібні – ця проблема добре відома і в Україні, де зарплату від держави отримують тисячі людей, що займаються безглуздим перекладанням папірців.

І, по-третє, за подібного розвитку держсектора Греція залишалася країною з дуже поганими умовами для ведення бізнесу.

Так, у 2008 році країна посіла 100-те місце у світовому рейтингу Doing Business зі 178 країн; вона увійшла до десятки країн, де вимагається найбільше процедур для реєстрації майна. Згідно з даними того ж рейтингу, для відкриття бізнесу грекам потрібно 15 процедур та 38 днів. Це більше, ніж в Україні на той самий рік: 10 процедур і 27 днів. Нарешті, згідно з рейтингом Transparency International (на основі опитувань населення), у 2008 році Греція посіла 57-ме місце зі 180 країн за рівнем корупції.

Ставлення греків до сплати податків дуже нагадує погляди українців: мовляв, шкода віддавати свої кровні, все одно розкрадуть.

Небезпідставно: корупція в країні, як бачимо з рейтингу, поширена; крім того, греки мали щороку витрачати 264 години на сплату податків, а в підсумку податкове навантаження становило 48.6%.

А в результаті на 2008 рік, згідно з дослідженням, грецький бюджет через несплату податків недоотримав суму, що дорівнює 86% його дефіциту. Тобто Греція могла б якщо не уникнути кризи зовсім, то, принаймні, пом'якшити її наслідки. Але неефективність економіки зробила ситуацію в країні катастрофічною, а нинішній борг країни – фактично таким, який неможливо повернути (в чому переконаний і МВФ).

Це легко може статися і з Україною – і мова не лише про нинішній її переддефолтний стан, а й про наші перспективи у випадку, якщо бізнес-клімат країни не буде різко покращено. А крім того, це урок і для українців, які часто гордо заявляють, що не платитимуть податки – і одразу лають державу за корупцію і масову бідність.

У Греції не робилося нічого, щоб збільшити продуктивність економіки або стимулювати більшу віддачу від приватного сектору до скарбниці.

Непогано почувалися хіба що підприємства туристичної сфери, яким були надані деякі податкові пільги – і, мабуть, все.

Натомість грецький уряд фактично стимулював громадян займати посади в бюджетному секторі, більш того, займати їх надовго – тим самим вилучаючи їх з економічно продуктивного сектора економіки. В Україні немає таких умов для держслужбовців; але частка підприємців у нашій країні помітно нижча за європейську. Приблизно з тих самих причин.

Світова фінансова криза 2008 року завдала удару й так вже слабкому приватному сектору Греції, знизивши його продуктивність, а отже, і надходження до скарбниці. Як наслідок, утримувати колишній апарат держслужбовців на колишніх умовах стало більше неможливо.

Тисячі людей втратили роботу і, в умовах кризи, не мали реальної можливості її знайти; тим, хто залишився, значно урізали зарплати та соціальне забезпечення. Водночас на біржу праці вирушили тисячі людей з приватного сектора, де багато бізнесів змушені були закритися.

Як наслідок, безробіття з показника 7,8% у 2008 році зросло до страхітливих 27,5% у 2013 році.

Все це поєднувалося з нездатністю Греції сплачувати свої рахунки. Якщо раніше держава могла не лише нарощувати свій борг, але й збільшувати виплати за нього (як це роблять багато країн), то через значне скороченння надходжень до бюджету такої можливості більше не було. І до того ж в результаті ревізії бюджету виявилося, що у держави реально було значно менше коштів, ніж на папері.

Для світових ринків Греція одразу ж стала країною, вкладення в яку були безпосередньо пов'язані з величезним ризиком. Таким чином, знайти приватних кредиторів, щоб заплатити за рахунками, Греція не могла – і їй довелося звертатися до МВФ і Європейського центробанку, щоб уникнути банкрутства.

Кошти країна отримала. Але в обмін Афіни були зобов'язані провести в країні болючі реформи, метою яких було відновлення економіки. І тут йдеться про величезні прорахунки – як з боку кредиторів, так і з боку грецького уряду.

Кредитори створили надмірно жорсткий план економії, який внаслідок зниження рівня життя греків призвів до падіння внутрішнього попиту.

Так, до 2013 року Греція досягла первинного профіциту бюджету (іншими словами, профіциту без урахування виплат за кредитами). Але ціна за цей результат була занадто високою: поряд з дійсно досягнутим (всупереч поширеній думці про греків, які нічого не зробили для подолання кризи) величезним зменшенням державних витрат за роки кризи відбулося падіння надходжень.

Збідніле населення було розлючене як на уряд, так і на "трійку" кредиторів (МВФ, ЄЦБ і Єврокомісія). І не так давно МВФ визнав помилковість своєї надмірно жорсткої політики в грецькому питанні.

Але ті, хто звинувачують у всьому "Трійку", забувають про помилки грецької влади.

Від початку, разом зі скороченнями витрат, від Греції вимагали зростання економічної ефективності.

Між тим, хоча з сотого місця в 2008 році країна в рейтингу Doing Business піднялася на 61-ше, податкове навантаження лише збільшилося до 49,9%. Крім того, країна впала в рейтингу сприйняття корупції на 69-те місце. Нарешті, незважаючи на значні реформи в оподаткуванні (майже втричі зменшивши кількість процедур за рік), було все ж зроблено недостатньо, щоб стимулювати греків платити податки. (Так, у 2005 році, за оцінками австрійських дослідників, прямі втрати Греції від недоплати податків становили 5% ВВП, а в 2014 – 4%.)

Іншими словами, міжнародних кредиторів дійсно можна звинуватити у скасуванні багатьох соціальних гарантій і зменшенні виплат. Але при цьому Афіни виконали лише частину заходів, узгоджених з "Трійкою", і не гарантували зростання ефективності економіки.

Якби в країні був забезпечений адекватний бізнес-клімат, то Греція могла б залучити значні зовнішні інвестиції. Зниження зарплат стало б її конкурентною перевагою. У приватному секторі, таким чином, були б створені нові робочі місця, що частково вирішило б проблему безробіття. А головне – саме за рахунок зростання приватного сектора Греція могла б забезпечити майбутнє зростання економіки, що з часом призвело б до значного поліпшення становища громадян.

Але держава вирішила провести практично лише найпростіші в розробці і при цьому непопулярні серед мас реформи.

І це дуже нагадує Україну з, наприклад, різким зростанням тарифів на комунальні послуги до ринкового рівня. Збільшити тарифи нескладно, а от дерегулювати приватний сектор і поліпшити бізнес-клімат в інерційній системі, за наявності величезного бюрократичного апарату та груп, яким вигідна "каламутна вода", набагато важче.

У Греції внаслідок такої недалекоглядної політики на дострокових виборах 2015 року перемогли популісти, чия риторика була побудована на критиці існуючої системи, "антинародних заходів економії" і на образі захисників простого народу.

І судячи з останніх рейтингів Київського міжнародного інституту соціології, згідно з якими зросла популярність партій Юлії Тимошенко та Олега Ляшка, а також "Опозиційного блоку", Україна ризикує наступити на ті самі граблі.

Автор:

Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ,

випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга