Менш ніж за 6 місяців, а саме 1 січня 2016 року, глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі (так звана ГВЗВТ) буде впроваджена в межах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Незважаючи на велику кількість обговорень цієї угоди, лишається чимало непорозумінь серед прихильників та противників асоціації в Україні та інших країнах. Що не дивно, враховуючи складність самої угоди: це 486 статей (312 з них стосуються ГВЗВТ) на 2137 сторінок.

Саме тому варто детально пояснити та описати, що таке ГВЗВТ.

Очевидно, що в положеннях угоди передбачені всі умови встановлення зони вільної торгівлі (ЗВТ) між ЄС та Україною. Це означає, що митні тарифи, які сплачуються під час продажу товарів між Україною та ЄС, у більшості випадків поступово знизяться до нуля.

Варто виділити три особливі ознаки цього договору.

По-перше, угода є асиметричною. Тобто незважаючи на те, що ЄС знизить свої тарифи майже відразу і в повному обсязі після впровадження глибокої та всеосяжної ЗВТ, для України це відбуватиметься поетапно, до 10 років, щоб відобразити різницю в промисловій конкурентоспроможності між двома територіями.

По-друге, у зв’язку з дуже складною економічною ситуацією в Україні, ЄС в односторонньому порядку впроваджує тарифну частину договору з кінця квітня 2014 року. Це означає, що українські експортери більшої частини товарів можуть мати доступ до ринку ЄС без сплати мит.

По-третє, одним важливим винятком у повній тарифній лібералізації з боку ЄС буде сільське господарство, де певна експортна продукція ввозитиметься без справляння ввізних мит, але тільки в межах певних квот. Проте це не означає, що поза квотою ввезення експортної продукції забороняється, просто в такому випадку потрібно буде сплачувати зазначене в угоді ввізне мито.

Хтось може зауважити, що нічого революційного тут немає: створення зон вільної торгівлі – це один з найпоширеніших інструментів торговельної політики, тому що вони приносять економічні зиски, значно підкріплені економічною теорією та практикою.

ЄС уже запровадив зони вільної торгівлі в багатьох країнах світу і нині веде перемовини про нові угоди - зокрема, з США та Японією. Так само, як і Україна має зони вільної торгівлі з країнами Співдружності Незалежних Держав і веде перемовини про угоди з Канадою, Туреччиною та Ізраїлем.

Однак ГВЗВТ включає в себе положення, за якими Україна поступово прийме значною мірою "правову частину ЄС", спрямовану на ліквідацію більшості "нетарифних бар’єрів".

Це означає, що правила внутрішнього ринку ЄС у широкому розумінні (технічні стандарти, санітарні та фітосанітарні правила, державні закупівлі, конкуренція, інтелектуальна власність тощо) поступово застосовуватимуться в Україні й базуватимуться на українському законодавстві.

Ніхто не заперечує, що це певний виклик для України.

Правила внутрішнього ринку ЄС є досить складними, оскільки їхнім наріжним каменем є захист прав споживачів. Але це не означає, що ці правила не націлені на розвиток бізнесу. Навпаки, вони спрямовані на встановлення правильної рівноваги між захистом прав споживачів та конкурентоспроможністю промисловості.

Існує поширена думка, що прийнявши правила Євросоюзу, Україна отримає переваги на ринку ЄС, але зіткнеться з труднощами в експорті на інші ринки – втрачаючи з одного боку те, з чим можна виграти з другого.

Однак це неправильно.

По-перше, з 500 мільйонами споживачів і з ВВП близько 14 трлн євро в 2014 році (це в 12 разів більше, ніж, наприклад, у Росії, враховуючи поточний обмінний курс) ринок ЄС є найбільшим у світі.

По-друге, європейські норми та стандарти широко відомі по всій планеті: можливість експорту продукції в ЄС у багатьох випадках означає можливість експорту до решти країн світу.

По-третє, європейські галузі, які неухильно дотримуються правил ЄС, не мають жодних проблем з експортом продукції на російський ринок, про що свідчить той факт, що ЄС є нині головним торговельним партнером Росії. Грубо кажучи, різниця між нормами ЄС та Росії ніколи не ставала на заваді в експорті німецьких автомобілів до Росії.

Чи можливо підрахувати економічні зиски конкретно для України? Спільне дослідження Німецької консультативної групи й Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, проведене в 2011 році, передбачає, що добробут українських споживачів зросте на 11,8% у середньостроковій перспективі. Звичайно, це суттєві зміни, але все ще недостатні для трансформації української економіки.

Проте, зважаючи на дуже вагомі причини, можна спрогнозувати, що ГВЗВТ підвищить українську економіку далеко за межі цих показників.

Ухвалення норм і стандартів ЄС у поєднанні з безмитною торгівлею сприятиме залученню інвесторів та передачі технологій із західноєвропейських та інших провідних економік. Це допоможе перетворити українську економіку з експортера сировинних матеріалів та сільськогосподарської продукції на гравця, який повністю інтегрувався в ринки ЄС і глобальні ланцюги нарахування вартості: істотний стрибок у плані доданої вартості її виробництва.

Однак для цього треба поступово знизити нестабільність, яка виникла через економічну та військову агресії, і щоб поточні реформи результативно вплинули на викорінення корупції, закріплення верховенства права тощо задля покращення ділового середовища.

Підрахувати можливі результати дуже важко, якщо взагалі можливо, але порівняння із західними сусідами України дає нам підказку.

Як показано на малюнку, відколи розпався Східний блок, чотири сусіди України, які згодом приєдналися до ЄС, демонстрували середнє річне зростання понад 3% (у 1992–2013 роках реальне зростання економіки в Польщі становило 4,2%, у Словаччині – 4,1%, в Румунії – 2,2%, в Угорщині – 1,7%, за даними Світового банку ), тоді як ВВП України в середньому щорічно скорочувався на 0,7%.

Звичайно, будь-яке порівняння має свої межі. Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія належать до ЄС (з 2004 року, а Румунія - з 2007 року), вони географічно ближчі до заможної Західної Європи і не входили до СРСР.

Але слід мати на увазі, що в період з 1992 по 1995 роки, коли вони підписали угоди про асоціацію з ЄС, їхнє членство було дуже віддаленою перспективою, та більшість інвесторів не брали цього до уваги. Країни таки зуміли продемонструвати істотне економічне зростання протягом 1990-х.

Спусковим механізмом стійкого зростання у східноєвропейських країнах є не членство в ЄС, а вдале поєднання лібералізації торгівлі, амбітних реформ і прийняття стандартів ЄС.

Усі ці фактори значно стимулюють усі західні компанії здійснювати частину свого виробництва в цих країнах.

Звісно, Україні може знадобитися значно більше зусиль, ніж цим країнам. Хоча б тому, що вона два десятиліття відтягувала впровадження реформ, але також тому, що реформи проводитимуться під час військово-економічної кризи.

Але як позитивний момент варто зазначити, що Україна може зробити певні висновки з успіхів та невдач своїх сусідів.

У будь-якому разі немає ніяких вагомих причин, чому Україна не може повторити ці досягнення, і ГВЗВТ – це правильний крок у цьому напрямку.

Автор: Жослін Ґіттон, 

перший секретар Представництва Європейського союзу в Україні, 

доцент економіки Інституту політичних досліджень (Париж).

Думка, висловлена в цій статті, представляє особисті погляди автора.

Стаття підготовлена VoxUkraine спеціально для "Європейської правди"