Попри те, що грецька криза вважається "темою економістів", одного лише економічного аналізу для розуміння ситуації в цій країні недостатньо.

Наприкінці липня "Європейська правда" вже публікувала статтю про політичну складову грецької кризи.

Тепер же зупинимося на наслідках грецької кризи та перспективах розвитку... України.

Адже політичну картину Греції, виявляється, багато в чому можна порівняти з українською.

У минулій статті ми вже згадали, що колишній – правоцентристський "реформаторський" – уряд Греції здійснив лише найпростіші, але водночас вельми болючі антикризові заходи.

Це були заходи грандіозного скорочення бюджетних витрат і, як і можна було очікувати, населення відреагувало недовірою до уряду. Рейтинги опозиційної лівої партії СІРІЗА зростали і з кінця 2013 перевищували рівень підтримки провладної "Нової демократії".

На початку цього року СІРІЗА виграла дострокові парламентські вибори, створивши коаліцію з правою партією "Незалежні греки", яка також критикувала "нав'язані Заходом" заходи економії.

Цікаво, що асоціацію з Україною викликає як попередня, так і нинішня влада Греції.

По-перше – і в цьому немає нічого дивного, – непопулярні заходи завдають значного удару по рейтингу влади і правлячих партій.

У Греції брак реформ, здатних відновити економічну активність в країні, спричинив падіння рейтингу "Нової демократії" і привів до влади опозицію. Але подібні процеси ми спостерігаємо і в Україні. Рейтинг партії прем'єр-міністра впав з 22,14% на виборах 2014 року до 4,1% (згідно з останнім опитуванням КМІС).

Основна різниця з Грецією полягає в тому, що в Україні немає аналога СІРІЗА – популярної партії, яка ще не була при владі і сьогодні гостро її критикує.

Адже саме ці дві якості, а не план дій або партійна програма, привели до влади Алексіса Ципраса.

Поки що згідно з опитуваннями лідирує партія президента – частково завдяки тому, що електорат вважає Яценюка відповідальним за проблеми економіки, а частково – просто через відсутність адекватної альтернативи.

І українські політики повинні розуміти, що рано чи пізно попит призведе до появи такої партії.

Зараз, схоже, саме цю нішу намагається зайняти проект "Укроп", створюючи собі імідж "нової сили".

Схожість динаміки популярності влади в Україні і в Греції помітна також на інших прикладах. Арсеній Яценюк, вступивши на посаду прем'єра, готувався виправдовувати очікуваний економічний спад в Україні "шоковою терапією" і називав свою команду "урядом камікадзе".

Проблема в тому, що шок в Україні розпочався з незалежних від уряду причин, деякі кроки Кабміна (включно з підвищенням тарифів) посилили його ефект, але власне терапія виявилася явно недостатньою. Спроби пом'якшити шок (наприклад, обіцянка надати субсидії на комунальні послуги "всім охочим", тим самим значною мірою нівелюючи ефект реформи) не змогли втримати рейтинг чинного уряду від падіння.

Так само і в Греції спроби уряду Ципраса за рахунок популістських дій компенсувати негативний ефект заходів економії, в поєднанні з негативними ж очікуваннями від цього уряду, призвели до нового падіння.

По-друге, в умовах, коли криза в країні досить важка, а центристський уряд продемонстрував нездатність її вирішити,

люди зазвичай замислюються про підтримку радикалів.

Саме радикальні сили зазвичай є найжорсткішими критиками влади, і вони ж пропонують дуже прості, але при цьому зрозумілі рецепти розв'язання кризи.

А якщо криза має економічну природу і значно впливає на добробут громадян, то логічно, що багато хто починає дослухатися до партій, що пропонують ліву, популістську програму.

Для порівняння, на виборах 2007 року в Греції ліві партії разом набрали трохи більше 13%, в 2015 році – понад 42%.

В Україні ж лівий популізм і без того давно є звичною рисою багатьох партій.

Нескінченна критика влади за підтримку олігархів і "їх" протиставлення "нам, простому народові" регулярно лунає у виконанні багатьох політсил. Важка економічна ситуація полегшує таку критику: мовляв, "вони" грабують "нас".  Наприклад, активні виступи Юлії Тимошенко з питання підвищення тарифів, які, схоже, і призвели до різкого зростання її рейтингу, були побудовані саме за таким принципом.

Але якщо популярність лівих в Україні і в Греції має схожу природу, то причини зростання популярності правих в цих країнах схожі лише частково.

Відносно помірна права партія "Незалежні греки" і праворадикали з "Золотої зорі" до кризи були лише маргінальними силами.

Але антисистемна риторика і виступи проти зовнішньої загрози державі (яку грецькі праві бачили в "диктаті" іноземних кредиторів) дозволили їм на останніх виборах на двох завоювати більше 11% голосів, а "Незалежним грекам" – увійти до складу уряду.

Подібну риторику використовували праві й в Україні.

Але, з іншого боку, ще однією важливою причиною зростання підтримки правих у Греції, мабуть, стало невдоволення греків різким припливом мігрантів. Для України ця проблема наразі неактуальна.

По-третє, досвід і Греції, і України показує, що загострення кризової ситуації і пов'язані з цим непрості рішення цілком можуть спричинити розкол у владі.

Як відомо, уряд Ципраса – незважаючи на референдум, за результатами якого заходи економії були відкинуті – зважився на нову угоду з кредиторами. Причиною цього стала реальна загроза виключення Греції з єврозони.

Як наслідок, СІРІЗА розкололася: найбільш безкомпромісні противники угоди (т. зв. "Ліва платформа") не підтримали ініційоване владою голосування із затвердження заходів, запропонованих кредиторами. Натомість його підтримали помірковані опозиційні партії, включно з колишньою партією влади – "Новою демократією".

Олії у вогонь внутрішньопартійного конфлікту додало розслідування щодо харизматичного представника "Лівої платформи", колишнього міністра фінансів Янніса Варуфакіса, який ще до референдуму почав підготовку альтернативної платіжної системи на випадок виходу Греції з єврозони.

Для цього Варуфакіс намагався незаконно отримати доступ до бази даних платників податків.

Внаслідок розколу проурядової більшості Греція, як багато хто вважає, перебуває на межі нових виборів.

В Україні ж партійна дисципліна і єдність всередині коаліції і так під питанням. Ситуація із законопроектом про перерахунок валютних кредитів, підтриманим половиною партії президента, котрий різко виступив проти цієї ідеї, є промовистою. Нинішня коаліція нестійка, вже звичними стали нападки її членів один на одного, і в цих умовах абсолютно не виключені нові парламентські вибори і в нашій країні.

По-четверте, неспроможність, ба більше – небажання вживати необхідних заходів для виведення країни з кризи, значно б'є по міжнародному іміджу країни.

З попередньою владою Греції, яка справно виконувала вимоги кредиторів і досягла хоч і невеликих, але успіхів у відновленні економіки країни, вели активний і доброзичливий діалог.

СІРІЗА, прийшовши до влади, спробувала використовувати шантаж, сподіваючись, що ЄС злякається перспективи виходу країни із зони євро. Все, чого вона домоглася – це безпрецедентно жорсткий для європейських політиків тон діалогу і безпрецедентно жорсткі заходи, продиктовані кредиторами (деякі шановні експерти навіть вважають ці заходи показовим покаранням за "бунт").

Прямої аналогії з нашою країною тут, на щастя, немає, але є явна "втома від України" в Брюсселі.

У кулуарах знову лунає фраза, що стала популярною ще за Ющенка: "Україна ніколи не змарнує шанс змарнувати шанс".

Дійсно, доброзичливість до України, значною мірою продиктована її роллю "жертви Росії", потроху поступається місцем критиці за бездіяльність.

Європейські політики (як і багато українців) сподівалися на активні реформи у виконанні нової влади; але зараз ті й інші, схоже, глибоко розчаровані тим, що прагнення Києва "в Європу" залишилося в основному на рівні гучних декларацій. Це цілком може вплинути і на політику ЄС щодо України.

Зрештою, по-п'яте: згадаймо про міжнародні наслідки кризи в Греції.

Свого часу (приблизно у 2011-2012 роках) Європу дуже налякала перспектива грецького дефолту. Вважалося, що він потягне за собою дефолти й інших уразливих економік Європи.

Саме тому чотири роки тому будь-які тривожні новини з Греції викликали значні коливання ринків.

Цього року навіть на оголошення греками референдуму про відмову країни від заходів економії (і навіть на дійсний дефолт по кредиту МВФ!) ринки відреагували цілком спокійно. Адже ланцюгової реакції більше не очікувалося.

І в цьому сенсі досягнута угода кредиторів з Грецією виявилася навіть більш негативним сигналом.

Адже проблема країни, по суті, не здатної повернути свій борг, була не вирішена, а лише відкладена, і неминуче виникне знову.

У влади в Афінах залишаються ліві популісти, в країні, схоже, починається нова виборча кампанія, і в такій ситуації очікувати досягнення поставлених економічних цілей – а отже, кроків до відновлення платоспроможності – від Греції не доводиться.

Нарешті, поширене сприйняття нав'язаних кредиторами жорстких заходів як "покарання за непокору" не додає популярності європейському проекту як такому, стимулюючи євроскептичну реакцію.

Тут знову можна говорити про аналогії з ситуацією в Україні

Наслідки провальної політики українського уряду можуть завдати шкоди репутації проекту "Європейської політики сусідства" та європейської ідеї підписання угод про асоціацію.

Передбачалося, що ці договори стимулюватимуть країни проводити активні реформи для зближення з Європою; але в Україні як реформи, спрямовані на виконання угоди, так і реформи в цілому йдуть вкрай повільно.

Такий розвиток, своєю чергою, може переконати європейців, що будь-яке подальше зближення з Києвом не має сенсу, а також негативно вплинути на інвестиційні перспективи України.

Крім того, це виявиться сильним ударом по іміджу головних лобістів нашої країни в ЄС (що нам, звісно, теж не на користь).

І, нарешті, бездіяльність українського уряду посилює сумніви в тому, чи є сенс для Європи через таку пасивну країну нести втрати, пов'язані з конфліктом з Росією. Тим більше, що з цього питання Європа й без того має достатньо сумнівів.

Автор:

Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ,

випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга