До 2014 року було важко уявити потужний стратегічний альянс Польщі та Румунії, а тим більше – їхній союз з українського питання. Втім, вже півтора роки це є геополітичною реальністю. І це безпосередньо пов’язано з подіями в Україні.

Окупація Криму і агресія Росії проти України згуртували тих, хто ніколи не був близькими партнерами. Росія змогла зробити це набагато краще, ніж будь-які конференції, наради і зустрічі на вищому рівні.

Утворення альянсу в Центральній та Східній Європі

Двосторонні відносини Польщі та Румунії були не надто активними до 2014 року, і це не дивно – пріоритети у них були різними. Бухарест зосередився переважно на внутрішніх справах та відносинах з Молдовою, а для Польщі головним регіональним альянсом було Вишеградське партнерство, членом якого Румунія не є.

Відповідно, до 2014 року президент Польщі Броніслав Коморовський відвідав Румунію лише одного разу. (Для порівняння: до Угорщини в той самий час він здійснив чотири офіційних візити).

Втім, після початку російської агресії проти України ситуація стрімко змінилася. Польща опинилася у нових геополітичних реаліях та стикнулася з неочікуваними загрозами.

Проте решта країн Вишеградської групи – і Словаччина, і Чехія, і Угорщина – мали іншу думку.

Невдовзі стало зрозуміло, що Румунія є майже єдиною країною в регіоні, яка поділяє стурбованість і погляди Польщі.

Так пріоритети почали змінюватися.

Для Румунії стратегічний напрям був однозначним: від румунського кордону до Криму – 230 км, а Придністров'я розташоване на відстані лише 100 км від румунського кордону.

Дестабілізація регіону, експансія Росії зовсім поруч з Румунією, а також збільшення військової активності Москви у Чорному морі нині є основними загрозами для офіційного Бухареста.

Отже, не так дивно, що Варшава і Бухарест стали головними прихильниками збільшення військової присутності НАТО в регіоні та створення системи оборони на європейській периферії.

Так, Польща планує витратити цього року 9,3 млрд євро (тобто 2,1% ВВП) на оборонні видатки, а Румунія заявила, що до 2017 року збільшить витрати на оборону з нинішніх 1,33% ВВП (1,78 млрд євро) до 2%.

Трикутник "Польща – Румунія – Україна"

Румунія має довший кордон з Україною, ніж Польща – 530 км проти 420, але до 2014 року взаємини між Україною та Румунією не були безхмарними.

З часів розпаду Радянського Союзу обидві мали серйозні суперечки щодо кордонів у Чорному морі, румунської національної меншини в Україні, а також судоходного каналу в гирлі Дунаю.

Усі ці роки Київ і Бухарест дивилися один на одного з підозрою, шукаючи потенційну загрозу з іншого боку.

Зміна влади в Україні, а невдовзі – обрання нового президента Румунії, дозволили сторонам почати все з чистого аркуша.

І виявилося, що Україна і Румунія мають набагато більше спільного, ніж вони очікували: спільну загрозу, що походить від Росії, спільні цілі та спільні стратегічні інтереси. Тож Польща, яка мала тісніші зв’язки з Україною, отримала шанс виступити у ролі миротворця та об'єднати ці дві країни.

Запит щодо перезавантаження відносин спостерігався як у Києві, так і у Бухаресті.

Румунія стала першою країною, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між ЄС і Україною. А 17 березня 2015 року президент Румунії Клаус Йоганніс відвідав Київ, щоб зустрітися з президентом Петром Порошенком.

Це, до слова, був перший візит румунського президента до України протягом останніх семи років – порівняйте з частотою україно-польських візитів.

Під час березневої зустрічі президенти домовилися про співпрацю у таких напрямках, як розморожування ситуації у Придністров'ї та зміцнення безпеки в чорноморському регіоні. Проте, ймовірно, найважливішим підсумком стало утворення нового формату регіонального співробітництва – трикутника "Польща – Україна – Румунія".

"Ми маємо розширити співпрацю між Україною, Польщею та Румунією в регіоні та створити своєрідну групу солідарності", – заявив президент Йоганніс.

За кілька днів до візиту до столиці України – 12 березня 2015 року – президент Румунії зустрівся також зі своїм польським колегою Броніславом Коморовським, що теж було складовою стратегії з утворення "трикутника".

До слова, перемога Анджея Дуди на травневих президентських виборах у Польщі теж може зіграти на користь союзу Польщі та Румунії: раніше Дуда критикував Коморовського за недостатньо ефективну протидію російській агресії.

Також новий президент Польщі виступає проти "Нормандського формату" і вимагає включення країн-сусідів – Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії – до переговорного процесу щодо українського врегулювання.

Отже, його перемога може додатково збільшити темпи розширення співпраці між Польщею, Румунією та Україною.

Розширення НАТО у Центральній та Східній Європі

Ще у 2002 році на порядку денному НАТО з’явилося питання про розгортання європейської системи протиракетної оборони, однак згодом процес призупинився через неоднозначну реакцію європейських країн і "перезавантаження" російсько-американських відносин у 2008 році.

Проте дії Росії у Криму та на сході України суттєво вплинули на готовність країн-учасниць Альянсу до співпраці.

Донедавна Росія мала дуже міцні позиції у протистоянні розширенню НАТО в Європі, та через свої дії впродовж останнього року Москва втратила довіру НАТО та легітимізувала оборонні дії альянсу, які активно лобіюються Вашингтоном.

У рамках другої фази систему протиракетної оборони "Aegis Ashore", яка охопить усю Південну Європу, буде розгорнуто в Румунії в 2015 році, а під час третьої фази другий об'єкт системи "Aegis Ashore", який охопить Північну Європу, буде розміщено в Польщі до 2018 року.

Активізація США в регіоні є додатковим важелем на користь співпраці в "трикутнику".

Впродовж останніх місяців США неодноразово наголошували, що Румунія і Польща є їхніми найважливішими союзниками в регіоні. З початку року Румунію вже відвідали декілька високопосадовців з США і НАТО, в тому числі Єнс Столтенберг, Вікторія Нуланд, генерал Філіп Брідлав і Френк Роуз.

Понад те, Польща і Румунія є найменш залежними від російських енергетичних ресурсів у регіоні.

У газовому балансі Румунії частка російського газу складає лише 20%. У Польщі цей показник вищий – 60%, але цього року, після запуску нового СПГ-терміналу в Свіноуйсьце, він суттєво зменшиться.

Фундамент для регіональної співпраці

Росія також не гаяла часу впродовж останніх років: кілька джерел вказують на те, що Москва розгорнула тактичні балістичні системи "Іскандер-М" у Калінінградській області, і, згідно з заявами ДК "Ростех", до 2020 року заплановано розгортання 120 нових систем.

Ракетні системи "Іскандер" мають радіус дії 400 км. Той факт, що Варшава розташована на відстані 275 км від Калінінграда (а від Бухареста до Тирасполя – 383 км), безумовно, змусить європейських лідерів понервувати.

За словами заступника міністра оборони РФ Юрія Борисова, Москва також збільшила потужність радіолокаційних станцій у Калінінграді. Радари класу "Воронеж-ДМ" можуть одночасно відстежувати до 500 цілей на відстані до 6000 км.

Зрозуміло, що агресія Росії проти України, що розпочалася у 2014 році, становить пряму загрозу та виклик європейській системі безпеки, а отже, і загрозу добробуту та розвитку Європи. Ремілітаризація Чорного моря, воєнна кампанія на сході України, розміщення "Іскандерів", підтримка Кремлем регіонального націоналізму, а також дестабілізація України, Молдови і Придністров'я – все це є однозначними загрозами, які сьогодні стоять перед нами.

Всім цим загрозам можна ефективно протистояти лише спільними зусиллями, шляхом регіональної співпраці.

Трикутник, утворений Польщею, Румунією та Україною, може стати хорошою основою для цього.

А приклад ефективного та успішного співробітництва також має з часом залучити до цього стратегічного альянсу інших сусідів – Болгарію, Чехію, Угорщину і Словаччину.

Автор:

Антон Бендаржевський, 
директор Геополітичного інституту з досліджень Росії та Центральної Азії (PAGEO, Угорщина)

Погляди автора, викладені у цій статті, не обов’язково відображають погляди Інституту світової політики та "Європейської правди".

Публікація статей європейських аналітиків здійснюється за підтримки Фонду Фрідріха Еберта в Україні.

Стаття була підготовлена за результатами робочого візиту європейських лідерів думок до України, організованого Інститутом світової політики