З 2010 року однією з улюблених тем брюссельських чиновників було так зване "молдовське диво".

Після кількох років "міжусобиці" в українській владі, а потім – перемоги Януковича на президентських виборах Україна втратила неформальний статус "локомотива" Східного партнерства і передала його Молдові.

Кишинівська "твіттер-революція" 7 квітня 2009 року і наступні за нею дострокові парламентські вибори завершилися зміною влади в країні і привели до влади Альянс за європейську інтеграцію.

Тоді в Молдові все відбувалося так, як хотів бачити Брюссель.

Партії влади звернулися до експертів, до громадянського суспільства за допомогою у розробленні програмних документів та у проведенні реформ.

Здавалося, що за збереження початкового темпу роботи Молдова досить швидко має шанс стати європейською державою. Однак минуло шість років і в Кишиневі – ось вже другий тиждень – збирається багатотисячний мітинг за зміну влади.

Протести подібного масштабу Кишинів бачив лише в період становлення незалежної Молдови в 1989 році. У чому ж причина невдоволення правлінням "євроінтеграторів"?

Чому "проєвропейський уряд" викликає такі протести?

Результати правління "євроінтеграторів" Молдови

Варто коротко нагадати історію.

У 2009 році після "твіттер-революції" були проведені дострокові парламентські вибори, за результатами яких парламентську більшість сформував "Альянс за європейську інтеграцію" (Ліберально-демократична народна партія, Демократична партія, Ліберальна партія, "Наша Молдова").

У Молдові президент обирається парламентом. Для його обрання недостатньо простої більшості – за нового главу держави повинні проголосувати не менше 61 зі 100 депутатів, а в проєвропейської коаліції було лише 60 голосів.

Протягом року президент так і не був обраний, і вже 2010 року в Молдові відбулися дострокові парламентські вибори.

За їхніми підсумками у парламенті знову було сформувало проєвропейську більшість – трохи видозмінену (Альянс "Наша Молдова" не подолав виборчий бар'єр і фактично розпався як політична сила), але з тим самим фокусом на європейську інтеграцію, реформи і боротьбу з бідністю.

Таким чином, незважаючи на певні провали в політиці Альянсу, він все ж отримав ще один кредит довіри з боку громадян Молдови.

Як наслідок, Партія комуністів Республіки Молдова (ПКРМ) почала розколюватися, по всій країні пішла хвиля виходів з партії, депутатів втратили і фракція в парламенті, і місцеві ради.

Але це не означає, що у "європейців" все складалося чудово.

Дехто, за старою пам'яттю, все ще називає Кишинів лідером країн Східного партнерства у євроінтеграційних процесах – так, Молдова першою з країн ВП отримала безвізовий режим для поїздок своїх громадян до ЄС.

Але це не скасовує безліч проблем – різкого зубожіння населення, демонстративних рейдерських атак у банківському секторі, контролю влади над ЗМІ, брудних передвиборчих кампаній.

Але, мабуть, найважливішим стало зникнення (як впевнені в народі – крадіжка) мільярда євро з державних рахунків у низці великих банків країни.

Наприкінці 2014 року, після виборів, у пресі та в соціальних мережах з'явилася інформація про "крадіжку тисячоліття". Масштаби події стали зрозумілі вже нинішнього року.

Цікавими є свідчення Юріє Лянке, який обіймав посаду прем'єра в 2014 році.

У квітні 2015 року він заявив на допиті, що за порадою його попередника і однопартійця Володимира Філата (а за сумісництвом – одного з ключових олігархів Молдови) було прийнято "секретне рішення про кредитування з активів Національного банку Молдови трьох найбільших банків "для порятунку внесків громадян".  Щоправда, потім ці гроші опинилися за кордоном, на офшорних рахунках.

Згідно зі звітом компанії KROLL, яку уряд найняв для розслідування події, в період 24-26 листопада 2014 року банки, які отримали від Нацбанку кредити, Unibank, Banca de Economii і Banca Sociala, здійснили транзакції на суму близько мільярда євро на рахунки компаній, що належать холдингу Shor Grup.

З'ясувати, куди зрештою пішли кошти, поки не вдалося, а сам Ілан Шор, який контролює Shor Grup, став мером міста Орхей вже після банківського скандалу, у червні 2015 року.

До речі, всі три згаданих банки не вдалося врятувати, в жовтні їх мають ліквідувати.

Саме ці проблеми склали основний "спадок" правлячих проєвропейських партій.

Як наслідок, близько 80% громадян, згідно з опитуваннями, заявляють про невдоволення економічною ситуацією в країні. З 2009 року ця цифра зросла майже на 25%.

"Геть корупцію" - один з найбільш вживаних лозунгів у Кишиневі. Не лише серед молдован. Тут і далі - фото Newsmaker.md

За останні п’ять років Молдова пережила шість коаліційних урядів.

Щоразу призначення прем'єр-міністра супроводжувалося перетягуванням канату між олігархами, які прагнули захистити свої особисті бізнес-інтереси.

На даний момент у Молдові посаду прем'єр-міністра може посісти лише фігура, цілком згодна підкорятися вказівкам "згори" – від олігархів, які контролюють партії.

Інші державні посади також регулярно стають предметами торгу і спекуляцій.  А президент Молдови – фігура майже непомітна, і, в умовах парламентської республіки, нічого не вирішує.

Таким чином, влада в Молдові де-факто розділена між олігархами.

Чи всі підтримують асоціацію?

Найбільшими після розвалу ПКРМ були досягнення депутата Ігоря Додона, якому вдалося зібрати команду Партії соціалістів Республіки Молдова, фактично реанімувавши її.

На останніх парламентських виборах у листопаді 2014 року партія отримала 25 мандатів зі 101, ставши лідером серед п’яти політсил, що пройшли до парламенту.

Партія соціалістів стала головною опозиційною силою в парламенті Молдови, вона відома своїми заявами про те, що "договір про асоціацію не відповідає інтересам молдовських громадян, тому його рано чи пізно має бути розірвано". Таким чином, успіх Партії соціалістів на парламентських виборах 2014 року яскраво показав результати п'ятирічного правління "євроінтеграторів".

Незважаючи на підписану Угоду про асоціацію, реформи у Молдові йдуть вкрай повільно.

У березні 2015 року група представників дипломатичних місій країн ЄС направила уряду Молдови листа з рекомендацією прискорити реформи. Подальше фінансування від ЄС і МВФ буде отримано, коли з'являться видимі результати проведених змін.

Такі дії європейських дипломатів свідчать про критичне зниження довіри до правлячих "євроінтеграторів".

Як починалися протести?

Масові протести в Кишиневі Україна помітила тільки зараз, коли їх масштаб став дійсно вражаючим. Але насправді нинішній протестний рух діє вже понад півроку.

25 лютого 2015 року ініціативна група громадянської платформи ГіП ("Гідність і правда"), більше відома за латинською абревіатурою DA (Demnitate si Adevar), виступила з маніфестом, в якому говорилося про необхідність звільнити Молдову з-під влади казнокрадів та корупціонерів.

Поява цієї групи пов'язана з інформацією про той самий "вкрадений мільярд", про грубі порушення під час парламентської передвиборної кампанії в 2014 році, а також про тотальний контроль олігархів над державними структурами.

Особливий акцент був на тому, що будь-які акції ГіП/DA є мирними.

В ініціативній групі платформи – експерти, політологи, адвокати і журналісти, багато хто – без досвіду партійної діяльності.

Згідно із заявами одного з лідерів ініціативної групи ГіП, "платформа сьогодні – це мінімальний набір спільних цілей і завдань, з якими можуть погодитися і ліві, і праві, і уніоністи, і державники, і прихильники ЄС, і прихильники МС".

Саме тому в натовпі протестувальників можна було помітити і молдовські, і румунські прапори. Як наслідок, деякі ЗМІ представили мітинг як виступ на підтримку об'єднання з Румунією. Проте це явна спекуляція.

За останні сім місяців Платформа організувала вже чотири акції протесту – 5 квітня, 3 травня, 7 червня і 6 вересня, останні дві зібрали близько 50 тисяч людей з усіх районів республіки. А вереснева залишила після себе наметове містечко в центрі міста.

Що далі?

Офіційна переговорна група ГіП/DA вимагає зустрічі лідерів платформи з президентом Ніколає Тімофті, з прем'єр-міністром Валеріу Стрільцем і зі спікером парламенту Адріаном Канду.

Причому обов'язково – з усіма трьома разом.

Президент відмовився зустрічатися з переговорною групою, прем'єр-міністр запросив переговірників за круглий стіл. Однак за відсутності президента переговорна група відмовляється починати перемовини.

І поки діалог між владою і демонстрантами перебуває в глухому куті, кількість наметів на головній площі Національних зборів у Кишиневі лише зростає.

13 вересня в Кишиневі відбувся черговий мітинг. У Молдові побоюються повторення українських силових сценаріїв, тому мешканці наметового "Містечка гідності" рішуче відмовляються від будь-яких порівнянь з Майданом, який молдовське населення вважає "силовим".

Є ще один аргумент, який вимагає від ГіП заперечувати можливість силового протистояння – представники платформи побоюються, що люди злякаються розгону і підуть з площі. Тому прихильники опозиції заявляють про "угоду з силовими структурами".

Як сказав один з лідерів платформи Ігор Боцан, "за 6 років ми нарешті навчилися проводити мирні протести". Загалом учасники мітингів у Кишиневі сподіваються, що акції протесту так і залишаться мирними, і роблять для цього все можливе.

Для охорони містечка зібралися групи ветеранів війни на Дністрі 1992 року. А найпомітніших провокаторів-уніоністів (прихильників об'єднання з Румунією, "возз'єднання румунського народу") просто виштовхують з натовпу.

В ГіП/DA наполягають на проведенні дострокових виборів.

А сама платформа при цьому може виявитися альтернативною політичною силою, яка отримала народну довіру.

Проблема в тому, що зараз більшість видимих політичних сил у Молдові заплямована банківськими та корупційними скандалами, і політичну силу доведеться формувати з нуля.

А минулими вихідними на мітингу було оголошено: в разі, якщо влада ігноруватиме вимоги "Містечка гідності", вони оголосять загальнодержавний страйк і розпочнуть "активніші акції протесту мирного характеру".

Так чи інакше, найближчі тижні й місяці в Молдові будуть досить напруженими, і наслідки подій наразі не вгадати.

Автор: Надія Афанасьєва,

експерт Українського інституту міжнародної політики,

для "Європейської правди"