"Європейська правда" публікує промову Герлінди Нігус, представника відділу громадської дипломатії НАТО, на Київському міжнародному комунікаційному форумі.

4 вересня 2015 року

* * * * *

Дозвольте мені почати мій виступ із особистого зізнання: я не вважаю себе віруючою людиною.

Але щоб зосередитися на основному у темі, яка, напевно, є не менш широкою за Британську енциклопедію, я вирішила описати підхід НАТО до комунікацій і глобального діалогу у вигляді "Десяти заповідей" – десяти основних принципів, якими керується і на які орієнтується НАТО у просуванні і сприянні глобальному діалогу.

Сподіваюся, що цей огляд зацікавить Вас і не дасть мені потрапити у пастку, яку одного дня так описав поет Шеллі стосовно свого колеги і суперника лорда Байрона: "Він втратив хист спілкування, але не звичку виступати на публіці".

НАТО нині знаходиться у новому комунікаційному середовищі. Значною мірою тому, що ситуація у сфері безпеки змінилася як на сході від альянсу, так і на півдні.

На сході Росія знехтувала правилами гри у галузі міжнародного права. Вона повернулася до стратегії "хто сильніший, того і правда".

Вона вдалася до застосування військової сили, погрожуючи Україні, а також європейській і світовій безпеці загалом. І Росія продовжує дотримуватися цієї стратегії попри те, що це не йде на користь її добробуту і репутації. 

На півдні слабкі та кризові держави створюють зону нестабільності, що постійно зростає. Погане управління або його повна відсутність забезпечують плідний ґрунт для тероризму і крайніх форм насильства.

Обидві ці загрози носять стратегічний характер.

Ці загрозі не зникнуть у найближчому майбутньому, і їх наявність не залежить від НАТО.

Як на сході, так і на півдні дійові особи використовують комунікацію як зброю, а отже ми живемо за часів інформаційної війни.

Подивіться на схід або на південь. В обох випадках сторони вдаються до витонченої пропаганди і дезінформації.

Донині нам ще майже ніколи не доводилося стикатися з настільки добре профінансованими, майстерно організованими, брудними і безжальними інформаційними і медійними кампаніями.

Користуючись відкритістю наших суспільств, такі кампанії прагнуть підірвати наші спільні цінності, збентежити нас, деморалізувати. Живлячись соціальними мережами, Інтернетом і поширенням нових засобів масової інформації, їхня пропаганда становить елемент того, що сьогодні ми називаємо гібридною війною.

На останній міжнародній конференції з питань безпеки, коли учасників запитали, чи веде Росія, на їх думку, інформаційну війну – усі підняли руки вгору на знак згоди.

Коли ж їм поставили запитання, чи веде НАТО інформаційну війну, вони відповіли – ні.

Отже, це не ситуація "око за око":

ми не можемо і не будемо відповідати інформаційною війною на інформаційні війни, що точаться навколо нас. І не боротимемося з пропагандою шляхом поширення нової пропаганди, щоб не підливати масла у вогонь радикалізму, який палає навколо нас. Ми не можемо дозволити, щоб нас примушували платити тією ж монетою.

Що робити?

• Перше і найголовніше: Залишатися вірними нашим цінностям

Засновницький договір НАТО ґрунтується на цілях і принципах Статуту Організації Об’єднаних Націй і прагненні жити у мирі з усіма народами і усіма урядами. Усі члени Альянсу "готові відстоювати свободу, спільну спадщину і цивілізацію своїх народів на основі принципів демократії, свободи особистості і верховенства права".  

Ми маємо залишатися відданими цим цінностям і принципам – як НАТО це робила до цього часу у зв’язку з російсько-українським конфліктом. Довіра до нас і наша сила полягають у нашій політичній послідовності. Це наші найбільш вагомі переваги, коли йдеться про реагування на нові виклики у галузі безпеки.

Щодо комунікації, це означає, що ми мусимо бути надзвичайно точними і правдивими у тому, що говоримо, а також швидкими і відповідальними у наших діях.          

• Друге: Зберігати нашу єдність і підніматися на захист нашого бачення суспільства

Росія прагне збентежити, відвернути увагу, розколоти громадську думку на заході, а західне суспільство представити як суспільство безладу і морального занепаду.

На півдні ІДІЛ і Аль-Каїда просувають радикальну версію ісламу, протиставляючи її усім іншим релігіям, намагаючись підірвати довіру і впевненість у наших цінностях і нашій демократії. Щоб бути в змозі реагувати на ці виклики, ми маємо залишатися разом. Знову ж таки, російсько-українська криза є промовистим прикладом. І ми маємо і надалі розповідати переконливу історію про те, хто ми, чим займаємося і чому.

Ми маємо зберігати єдність у наших діях, тому що наші вчинки говорять самі за себе. З часу виникнення російсько-української кризи мені часто доводилося чути твердження про те, що демократичні країни слабкіші за країни з диктатурою: Президент Путін може все вирішувати одностайно, мобілізувати ресурси, які він вважає за доцільне, і усе це у стислі терміни, тоді як у демократичних державах уряд має виносити важливі рішення на обговорення, враховуючи при цьому громадську думку.

Така аргументація є настільки ж застарілою, наскільки і хибною.

Демократія не є бездоганною, вона має свої недоліки, але протягом століть ми переконалися в тому, що демократія є найліпшою формою правління і суспільства, що будь-коли існувала.                   

• Третє: Підкріпити слова діями

Усі комунікації в НАТО приведено у відповідність до нової політичної програми Альянсу і рішень наших держав-членів. Політична стратегія Альянсу і стратегія у галузі комунікацій мають і надалі гармонійно поєднуватися. Ми продовжуватимемо захищати ключові принципи європейської безпеки, такі як:

• Повага до незалежності і суверенітету  держав, зокрема принципу територіальної цілісності
• Прозорість, підзвітність і передбачуваність наших дій, а також
• Незмінна відданість розв’язанню суперечок шляхом діалогу, а не застосування сили.

Стосовно України, ми підкріпили слова діями.

Ми запровадили проекти Трастових фондів НАТО, активізували дорадчу допомогу з метою зміцнення здатності України до захисту і сприяння просуванню процесу реформ в державі.

Відверто кажучи, хоча держави-члени Альянсу вправно виробляють політику і стратегії, їм не завжди вдається дотриматися своїх зобов’язань, коли йдеться про виділення ресурсів. Такою є, наприклад, ситуація щодо зобов’язання збільшити видатки на оборону до рівня 2% ВВП, яке держави-члени взяли на себе на Уельському саміті. 

Втім, якщо протягом десятиліття ми не досягнемо цього показника, ми не матимемо адекватних ресурсів для запровадження дієвих стратегій на сході й на півдні. Наш оборонний потенціал матиме істотні прогалини.

І тут не йдеться про обладнання і техніку. 

Дуже важливо мати професійні кадри у галузі комунікацій – людей, які були б в змозі роз’яснювати політику і плани організації. Це один із висновків, який ми зробили за підсумками наших операцій у Косові й Лівії, і це залишається для нас важливим завданням. 

• Четверте: Комунікація має стати невід’ємною частиною планування політики

За останній рік ми досягли позитивних зрушень у включенні обговорень з питань комунікаційної стратегії до загальних політичних дебатів Альянсу. Це істотний крок, адже ми не можемо починати замислюватися про комунікацію вже після того, як політичне рішення ухвалено. Комунікація має бути невід’ємною складовою планування політики. Як одного разу зазначив один із практиків у галузі громадської дипломатії: "Якщо ви хочете, щоб я був з вами у пункті призначення, то я маю вирушити у дорогу разом з вами".

• П’яте: Розвиток аналітичного потенціалу

За підсумками опитувань, проведених Управлінням громадської дипломатії, ми знаємо, що НАТО користується широкою підтримкою в усіх державах-членах Альянсу. 

Останнім часом чимало національних опитувань громадської думки також засвідчують зростання підтримки НАТО з боку населення в країнах Європи і Північної Америки. Дозвольте мені навести кілька прикладів.

У Польщі 77% населення вважають НАТО ефективною. 82% литовців і 75% естонців підтримують членство в Альянсі. У Румунії НАТО є установою, якій довіряють найбільше. У Німеччині 89% опитаних заявили, що НАТО є важливою для збереження миру в Європі.  58% американців вважають, що НАТО є і надалі вагомою для їхньої безпеки.   

Це не означає, що нашу політику і наші заходи завжди вірно розуміють, навіть серед парламентарів і лідерів громадської думки. 

Так, наприклад, останнє дослідження Центру досліджень Pew research засвідчує, що не всі держави готові захищати союзника по НАТО у разі нападу на нього Росії. В країнах-членах Альянсу, скрізь – у парламентах, аналітичних центрах, ЗМІ повоєнне покоління сьогодні вийшло на пенсію. 

Багато з тих, хто прийшов їм на заміну, зосереджують увагу ні інших аспектах безпеки, як, наприклад, поліція, захист території, розвідка. Ми маємо і надалі намагатися доносити наші ідеї до цього нового покоління.

• Шосте: Використовувати усі наявні інструменти і канали за доцільністю

Немає необхідності пояснювати Вам, що не існує "еталону" комунікації: комунікацію слід будувати з урахуванням інтересів кожної конкретної цільової аудиторії. Ми маємо бути гнучкими і розумними, застосовуючи усі наявні інструменти, а також у тому, як ми витрачаємо наші, правду кажучи, далеко не безмежні ресурси.

З точки зору НАТО це означає ґрунтуватися на поєднанні громадської дипломатії і зв’язків зі ЗМІ (або зв’язків з громадськістю, висловлюючись нашої термінологією), як у політичному, так і у військовому вимірі нашої організації.  

Ми збільшили нашу присутність у ЗМІ, насамперед у соціальних мережах. Телеканал НАТО став неоціненним інструментом поширення інформації про наші заходи. Ми стали набагато більш "інтерактивними", ніж у минулому, і ми усіляко культивуємо мережеві контакти. Ми взаємодіємо з більш широкими аудиторіями, насамперед – політиками, професіоналами і молоддю.

Класичні методи, такі як виступи та інтерв’ю, конференції і семінари або ж відвідування штаб-квартири НАТО залишаються не менш важливими, ніж раніше, але сьогодні ми маємо також Twitter, Facebook й інші соціальні медіа платформи. 

Ми не можемо відповідати на пропаганду пропагандою, а лише правдою і фактами.

Виправляючи хибні уявлення, зокрема, шляхом розвінчання викривлених історичних посилань Росії, шляхом демонстрації її реальних вчинків, а також шляхом відновлення норм міжнародного права, які вона порушує.

• Сьоме: Координація і співпраця з країнами – членами й іншими

Оскільки виклики є величезними, успішно долати їх можна лише спільними зусиллями – коли ми співатимемо хором, а не кожен свою мелодію. Це означає, що ми насамперед повинні забезпечити доповнюваність наших зусиль із тими, яких держави Альянсу вживають індивідуально. Це також означає необхідність активізації координації і співпраці з іншими міжнародними організаціями, Європейським союзом насамперед.

До того ж нам слід замислитися над тим, яким чином ми можемо підтримати наших власних незалежних мовників і ЗМІ. Дозвольте мені знову наголосити на тому, що я не маю на увазі протистояти російській пропаганді, створюючи нашу власну пропаганду, але переконатися, що наші ЗМІ відповідають стандартам розмаїття думок, професійної журналістики і справжнього прагнення бути об’єктивними. Нам слід також забезпечити те, щоб наші ЗМІ були широко доступними усьому населенню євроатлантичного регіону, щоб ми могли сягнути різних аудиторій, як свого часу це зробили і продовжують робити Всесвітня служба BBC і Радіо "Вільна Європа".

• Восьме: Сприяти розвитку потенціалу наших партнерів

Це стосується наших партнерів, насамперед наших найближчих сусідів на сході і півдні. Вони ще більш, ніж ми, потерпають від пропаганди і дезінформації. Проникнення Росії у медіа-простір таких країн, як Україна, Грузія і Молдова сьогодні є дуже істотним.

Росія володіє багатьма телеканалами і Інтернет-сайтами. Таким чином вона має змогу впливати не лише на російськомовні меншини. 

Ті ЗМІ, що не контролюються Росією, можуть ставати жертвами кібернападів. 

Нашим партнерам часто бракує ресурсів, навичок і ноу-хау для організації дієвої комунікації з громадськістю власними силами. Успішні урядові комунікації і вільні ЗМІ є вирішальними для збереження згуртованості цих країн у майбутньому.

Отже, ми активізували зусилля щодо розбудови потенціалу цих країн у галузі комунікації, насамперед тут, в Україні, і продовжуватимемо робити це і надалі, зрозуміло, у взаємодії з експертами і за допомогою урядів держав – членів Альянсу.

• Дев’яте: Слухати і взаємодіяти

Успіх комунікації залежить від уміння слухати.

Слухати те, що думають люди, чого вони прагнуть і чого побоюються. Що вони розуміють (або у чому помиляються) стосовно миру і безпеки загалом або НАТО зокрема.

Для цього необхідно мати не лише бажання слухати і розуміти різні точки зору, що не збігаються з вашими, а також здатність – як інтелектуальну, так і на рівні риторики – формулювати переконливі аргументи і пропонувати власну версію.

Тобто наші конференції, семінари і заходи із зовнішніх зв’язків не можуть бути нагодою "переконувати переконаних". Ми маємо також працювати із критичними або не надто зацікавленими аудиторіями, чи то в країнах НАТО чи деінде. У цьому дусі ми маємо і тримаємо відкритими канали комунікації з Росією, як у військовій, так і в дипломатичній сфері.

• Останнє, але не менш важливе: Вчитися і ще раз вчитися! 

Хоча можна багато чому навчитися, добре слухаючи інших, за останні два роки ми істотно вдосконалили нашу роботу у галузі аналізу комунікацій.

Визнаю, що це було не просто, зважаючи на широке коло і масштаби наших заходів, а  також обмежені ресурси.

Але ми активізували наші зусилля із моніторингу ЗМІ, зокрема стосовно присутності НАТО у соціальних мережах. Ми також вдосконалили наші основні механізми оцінки ефективності заходів у галузі зовнішніх зв’язків, як завдяки анкетам, які ми роздавали групам, що відвідували штаб-квартиру НАТО, так і завдяки зворотному зв’язку і аналізу спільно з нашими чисельними партнерами і співрозмовниками.

Ці зусилля триватимуть, оскільки вони становлять вагому складову процесу навчання.

Ми не можемо і не будемо спочивати на лаврах минулого. Ми будемо прагнути досконалості.

Доктор Герлінда Нігус,
керівник відділу по роботі з країнами-членами та країнами-партнерами НАТО

Відділ громадської дипломатії НАТО