Введення Україною санкцій проти Російської Федерації давно й інтенсивно обговорювалося в українському суспільстві та політикумі.

Окупація Росією Криму і збройне втручання на Донбасі, а також спричинені цим торговельні санкції щодо РФ з боку західних партнерів України (ЄС, США та низки інших країн) об'єктивно вимагали адекватної відповіді з боку України. З підготовкою такої відповіді Київ традиційно не квапився, хоча цікавість до переліку потенційних "санкційних жертв" періодично пожвавлювалася – адже з'являлися все нові й нові претенденти на участь у списку санкцій.

Невідомий раніше інструмент санкцій з'явився у правовій системі України 12 вересня минулого року. Саме цього дня набрав чинності закон України "Про санкції". Того ж дня Кабінет міністрів затвердив офіційну пропозицію РНБО про введення санкцій у зв'язку з російською агресією.

Але якщо на питання, "вводити санкції чи ні", відповідь було знайдено досить швидко, то пошук відповіді на питання, "проти кого вводити санкції" і "які саме санкції", забрала значно більше часу.

В результаті було прийнято рішення ввести персональні санкції (на секторальні санкції Україна так і не зважилася) проти фізичних та юридичних осіб.

Після введення санкцій резонанс у суспільстві лише посилився. Шквал критики та обурення змінився підміною правових понять. Виникла плутанина навколо того, що ж саме порушила Росія (наприклад, двосторонні договори у сфері авіації або все ж імперативні норми міжнародного права, здійснивши акт агресії) і на підставі чого введені санкції.

Важливо відзначити, що будь-які спекуляції навколо правових підстав введення санкцій підривають легітимність їх сприйняття суспільством, а також іноземними партнерами.

"Санкційні жертви", або хто і чому опинився під санкціями

Список осіб, які потрапили під українські санкції, досить умовно можна розділити на такі категорії:

Навіть побіжного перегляду санкційного списку в цілому достатньо, щоб встановити відсутність обґрунтування для введення санкцій щодо кожної конкретної особи.

Санкції є персональними, а отже, встановлення таких підстав і їх комунікація мають бути зрозумілі.

Наприклад, візьмемо авіакомпанії. Указ передбачає введення санкцій до їх широкого кола, починаючи від невеликих регіональних компаній і закінчуючи такими гігантами авіаіндустрії, як "Аерофлот" або S7.

Виникає питання, які саме компанії і що саме порушили.

Можна, звісно, намагатися обґрунтувати санкції порушенням авіакомпаніями правил польотів або повітряного простору України при польотах до Криму, однак офіційного підтвердження цього припущення немає. І невідомо, чи всі зазначені компанії здійснювали ці польоти і як це встановлено, і найважливіше, чи не нівелює від початку таке обґрунтування зміст введення санкцій і зроблених при цьому популістських заяв окремих політиків?

Юридичні особи

Зі 105 юридичних осіб, які потрапили під дію санкцій, реальний стосунок до діяльності в Україні має набагато менша кількість.

Так, більшість банків, які потрапили під санкції України, не ведуть жодної діяльності на підконтрольній території Україні і не мають активів в Україні. При цьому у списку введених санкцій відсутні такі найбільші російські банки, як Ощадбанк або ВТБ, котрі активно діють на українському банківському ринку.

І знову ж таки, якщо санкції персональні, то виникає питання обґрунтування їх введення проти кожного з суб'єктів.

Те саме можна сказати і про низку благодійних фондів, які діють виключно на території РФ, авіакомпаній, які не мають рейсів до України, виробників обладнання, що не мають українських підрозділів.

І якщо як підставу для включення зазначених компаній до санкційного списку можна припустити ведення ними діяльності у Криму, то методи, якими Україна розраховує реалізувати введені щодо цих компаній обмеження, залишаються незрозумілими й непрозорими.

Обмежувальні заходи щодо осіб, які ведуть діяльність в Україні, часто сформульовані надто узагальнено.

Наприклад, згідно з переліком санкцій, щодо абсолютно всіх авіакомпаній, які потрапили до нього, застосовується "обмеження, часткове або повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень по території України".

В даному випадку на допомогу прийшла Державна авіаційна служба України, яка повідомила підсанкційні російські авіакомпанії про те, що з 25 жовтня цього року до таких компаній буде застосовуватися повне припинення польотів територією України. Щоправда, цікаво тепер, чому саме повне припинення польотів. І чи має право в принципі окремий регуляторний орган давати таке тлумачення норми указу президента.

Також серед інших фігурантів санкційних списків вказані дві російські IT-компанії – ЗАТ "Лабораторія Касперського" і ТОВ "Доктор Веб".

З точки зору сприйняття виникає закономірне питання: яке відношення IT-компанії у принципі мають до російської агресії в Україні? І хто більше постраждає від введення санкцій проти цих компаній – українські споживачі їхніх послуг чи самі компанії?

Фізичні особи

Що ж до списку фізичних осіб, які потрапили під санкції, то можна помітити в ньому значну кількість іноземних політиків, активістів, журналістів та блогерів, а також російських політиків, діячів культури і науки.

Про перших в указі пояснюється, що санкції до них застосовані за те, що вони виступили в ролі "спостерігачів на виборах" на окупованих територіях Донецької і Луганської областей і "референдумі" в АРК.

І якщо застосування санкцій до російських політиків можна пояснити їхньою роллю в конфлікті в Україні (хоча до переліку увійшли навіть не всі члени Державної думи – органу, який безпосередньо підтримав агресію РФ в Україні), то доцільність санкцій стосовно діячів культури і науки, а також журналістів є сумнівною.

Перші недоліки санкційного списку почали виявляти прості читачі й медійники. Наприклад, імена деяких журналістів повторюються двічі, а для деяких вказані псевдоніми, а не реальні імена. Але найбільш жорсткою та миттєвою була реакція на включення до списку журналістів BBC.

Через загальне обурення санкційні списки взагалі зникли з офіційного сайту президента України для "доопрацювання". Указом президента №550/2015 від 18 вересня 2015 р. список фізичних осіб був скоректований, а деякі журналісти – виключені з нього.

Але знову постає питання – чому тільки ці? Причина лише у вияві невдоволення з боку європейських засобів масової інформації?

Внесення у "ручному режимі" змін до щойно опублікованого документа – ознака непрофесійного і непродуманого ставлення України до підготовки санкційних списків.

Україна не лише ризикує своєю репутацією та іміджем в очах міжнародних партнерів, а й ставить під загрозу репутацію осіб, спочатку включених до санкційного список, а згодом з нього виключених. В умовах сформованої геополітичної ситуації такі помилки неприпустимі.

Західний підхід

Підхід США та ЄС щодо застосування санкцій – логічний і зрозумілий.

По-перше, санкції США і ЄС є реальними і спрямованими на "ахіллесові п'яти" Росії. По-друге, США і ЄС не обмежилися персональними санкціями, а ввели також секторальні. По-третє, санкції США та ЄС чітко обґрунтовані, що виключає будь-які маніпуляції та припущення щодо причин потрапляння до санкційного списку.

Секторальні санкції, введені США щодо російських компаній, стосуються в основному широкого переліку компаній у трьох сферах:

(1) оборонна (наприклад – концерн Калашников, який відсутній в українському переліку);

(2) банківська (наприклад, ВТБ – який також відсутній в українському переліку);

(3) нафтогазова ("Роснефть" – аналогічно, відсутня в українському списку).

США заборонили надання кредитування, фінансування, відкладених транзакцій на термін понад 30 днів фінансовим компаніям (банкам) і технологічним компаніям, а також на термін більше 90 днів – компаніям, що працюють у нафтогазовій сфері. Також США заборонили надавати товари, послуги і технології російським компаніям для видобутку нафти на морському шельфі.

Крім того, санкції були введені щодо ключових політиків, причетних до подій в Україні (заборона на в'їзд в США, заморожування активів), громадських організацій і низки комерційних компаній.

Також США ввели заборону на транзакції (інвестиції, торгівлю) безпосередньо або опосередковано з Кримом, незалежно від місцезнаходження особи-контрагента. При цьому варто відзначити, що США не вводили санкції щодо авіакомпаній, телеканалів, IT-компаній, а також більшості фізичних осіб (спостерігачів на виборах, діячів культури), які були включені до санкційного списку України.

З боку ЄС персональні санкції були введені щодо фізичних осіб – російських політиків, високопоставлених військовослужбовців, самопроголошених керівників ДНР, ЛНР, Криму, а також воєнізованих формувань, які беруть участь в агресії на Донбасі. Санкції щодо цих осіб передбачають відмову у наданні віз до країн ЄС, а також заморожування активів.

При цьому санкції щодо більшості фізичних осіб, присутніх у списку санкцій України (спостерігачів на виборах, діячів культури і науки), не застосовувалися.

Що ж до організацій, то санкції були застосовані до самопроголошених квазідержавних суб'єктів, до громадських організацій і воєнізованих формувань, які беруть участь в агресії, а також до націоналізованих кримських компаній і компаній, що сприяли анексії Криму ("Добролет", Російський національний комерційний банк, "Алмаз-Антей").

Крім того, окремі санкції були введені щодо Криму. Ці заходи передбачають заборону на інвестиції в Крим, імпорт кримських товарів, експорт окремих товарів, послуг і технологій до Криму (транспорт, телекомунікації, видобуток корисних копалин).

Причому все це чітко зазначено у відповідних директивах.

Неможливо знайти раціональне пояснення, чому Україна не врахувала і частини підходу США і ЄС до застосування санкцій.

Чому країна, яка безпосередньо постраждала від агресії, не змогла сформулювати свою принципову позицію як агресору, так і світовій спільноті? З'явившись у політико-правовій системі України зовсім недавно, інструмент санкцій вже встиг себе дискредитувати.

Чи на ці санкції ми чекали?

Безумовно, ставлення до санкцій проти Російської Федерації може бути різним.

Хтось виступає проти ескалації конфлікту, хтось – за відновлення справедливості. Не менш справедливі й ті, хто лякає економічними наслідками запровадження санкцій, оцінює їхню обґрунтованість та прозорість встановлення.

Особливість санкцій у тому, що від їх запровадження страждає і держава, що їх застосовує, і держава, проти якого санкції введені. А в разі запровадження "контрзаходів на контрзаходи" ситуація ще більш ускладнюється.

Важливо, що замість тиску на больові точки Російської Федерації України оголила свої слабкі місця.

Адже в умовах негативного економічного впливу від введення санкцій на обидві держави фіктивний характер санкцій більше шкодить саме Україні та її фізичним і юридичним особам, а не російським суб'єктам.

Оскільки санкції проти РФ були введені США та ЄС, Україна не могла залишатися осторонь. Але при цьому необхідно було вводити реальні санкції, щоб завдати відчутної шкоди агресору. Поки ж все виглядає так, що Україна вирішила йти ірраціональним шляхом: застосувати санкції і при цьому самій від них найбільше постраждати.

Тому санкційний список України більше нагадує масштабну декларацію: багато фігурантів, ще більше повторюваних обмежень, але відсутність будь-яких серйозних наслідків для РФ. Однак такий декларативний підхід навряд чи відповідає як меті введення санкцій, так і очікуванням від них.

Втім, нам не звикати вчитися на своїх помилках, і останні зміни до указу президента означають, що список підсанкційних осіб не є остаточним і його цілком можна змінити.

Це дає підстави сподіватися, що український санкційний список може бути доопрацьований з урахуванням досвіду США та ЄС, а також із залученням професійних консультантів.

Можливо, колись ми дочекаємося продуманих, логічних і обґрунтованих дій щодо застосування Україною такого серйозного інструменту, як економічні санкції в умовах загрози національній безпеці країни.

Автори: 

Тетяна Сліпачук, голова правління ГО "Український центр сприяння інвестиціям і торгівлі" (ITFC)

Олександра Бровко, координатор освітніх проектів ITFC