"Європейська правда" завершує цикл аналітичних статей про виконання Києвом Плану дій візової лібералізації (ПДВЛ).

Ми дійшли до блоку, який, за словами європейських посадовців, здатний заблокувати скасування віз для України.

Як ми вже писали раніше, шлях до безвізового режиму складається з виконання чотирьох тематичних блоків, і кожен з них містить набір реформ, яких потребує українське суспільство.

Коли кажуть про вимоги ЄС для скасування віз, як правило, згадують три перших частини ПДВЛ:

– про безпеку документів (включно з біометричними паспортами);
– про контроль за кордоном і міграцією;
– про зобов'язання Києва боротися з корупцією.

А от четверта частина плану, яка має сприяти дотриманню фундаментальних прав людини, як правило, лишається в тіні.

А дарма.

"Четвертий блок, разом із третім (антикорупційним) – це сфери, де ми не готові на компроміс", - заявив днями ЄП інформований європейський посадовець.

"Тут найвища імовірність отримати негативний висновок Єврокомісії", - додав він.

У вересні експерти Єврокомісії завершили серію візитів до України, під час яких оцінювали прогрес України (і, відповідно, наші шансі на скасування віз).

Їхні висновки наразі не публікуються, та "Європейська правда" і "Європа без бар’єрів" мали можливість ознайомитися з попереднім звітом.

Фокус уваги ЄК був спрямований на роботу уряду з найбільш незахищеними категоріям осіб, такими як біженці, переселенці, люди з інвалідністю та представники меншин.

Висновок європейських експертів такий: Україна досягла прогресу, однак залишаються проблеми, зокрема у захисті трудових прав вразливих груп. Але невиконання декількох задач, що лишилися, може звести нанівець усі інші кроки вперед.

Традиційно про 4-й блок можна чути через вимогу ЄС щодо законодавчого захисту трудових прав геїв, лесбійок, бісексуалів та трансгендерних людей (ЛГБТ).

Ця вимога оповита скандалами та маніпуляціями,

аж до міфів про те, що ЄС нібито вимагає в Києва узаконення гей-шлюбів чи усиновлення дітей одностатевими парами.

Між тим насправді у вимогах ЄС йшлося виключно про трудові права. Київ має гарантувати принцип недискримінації у прийнятті на роботу та звільненні громадян з усіх вразливих груп, зокрема за ознакою сексуальної орієнтації.

На жаль, міфи, пов’язані з даною вимогою, так і не були подолані і засіли в багатьох головах, зокрема у тих, хто приймає рішення в Україні.

Мабуть, тому 4-й блок ПДВЛ перетворився на справжню перешкоду скасуванню віз для України.

Не доклали помітних зусиль до грамотного формулювання вимог і самі представники ЛГБТ-спільноти. Дехто з яких більш схильний не до інформування суспільства, а до проведення прайдів, які посилюють вороже ставлення з боку консервативної більшості.

Водночас уряду для підсилення аргументів за включення даної вимоги до Трудового кодексу бракує конкретних прикладів порушення трудових прав представників ЛГБТ. Не було, на жаль, також жодного помітного заходу на національному рівні з адвокацією відповідних змін до Трудового кодексу. Можливо, тому Трудовий кодекс, що чекає на своє прийняття в парламенті, виглядає цілком цнотливо, без будь-яких натяків на сексуальність.

Так чи інакше, але саме візова лібералізація залишається чи не єдиною можливістю вразливих груп на відстоювання своїх прав. А оскільки йдеться не лише про представників ЛГБТ-товариства, а й про людей з інвалідністю, представників нацменшин, то очевидно, що толерантний ЄС не зможе переступити через невирішені питання цього блоку і завершити візову лібералізацію.

Тож, готуючись до наступної найближчої парламентської сесії, профільним відомствам необхідно продемонструвати політичну волю і повернути до Трудового кодексу згадку про сексуальну орієнтацію. Без цього прогрес 4-го блоку зарахований не буде.

Домовленість чи маніпуляція?

Перша спроба провести в законодавство заборону прямої або непрямої дискримінації на підставі сексуальної орієнтації відбулася в 2013 році. Втім, законопроект #2342 не дійшов навіть до голосування через гостру критику всіх без винятку голів фракцій, зокрема й тих, хто обіцяв своїм виборцям безвізовий режим.

Революція гідності не змінила ситуацію – Рада все ще не готова визнавати право на гідність з боку представників ЛГБТ.

Депутати вилучили необхідні норми вже з нової версії урядового законопроекту 2014 року (#4581).  

А щоби заповнити очевидну прогалину, було підготовлено лист-роз’яснення Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) для національних судів щодо тлумачення ст. 24 Конституції України, інших нормативних актів, що стосувались недопущення порушення рівності трудових прав громадян не лише на підставі ознак, зазначених у відповідних статтях, але й за "іншими ознаками", куди додали і "сексуальну орієнтацію".

Рішення ВАСУ стало тимчасовим компромісом, який Європейська комісія зарахувала як достатній для переходу України від першої, законодавчої, до другої, імплементаційної фази.

Але вимога ЄС не зникла, її просто відклали.

Тому навесні 2015 року, в 5-му звіті, ЄК чітко відзначив необхідність "внести зміни до Кодексу законів про працю щодо заборони дискримінації на основі сексуальної орієнтації, а також посилити проведення інформаційних компаній у сфері протидії дискримінації".

Вимога, здавалося б, не припускає неоднозначного прочитання.

Та в Україні вміють не помічати очевидне.

Нині і урядовці, і депутати кажуть, що Рада планує виконати вимогу ЄС, ухваливши нову редакцію Трудового кодексу, яка вже зареєстрована в парламенті та внесена у порядок денний. Тобто замість того, щоби додати одне речення до чинного законодавства, ВР обрала ґрунтовнішу, але довшу процедуру ухвалення комплексного трудового законодавства.

Може, це й правильний підхід, але... остання редакція цього законопроекту, датована 20 травня (тобто вже після того, як Брюссель опублікував свої рекомендації), як з’ясувалося... не містить норми про недискримінацію!

Під час вересневої оцінювальної місії експерти нагадали про незмінність даної вимоги, тож розраховувати, що ЄС "закриє очі" на недопрацювання України, не вийде.

Водночас під час "безвізового тижня" на початку жовтня депутати навіть не внесли Трудовий кодекс на розгляд.

І тепер Верховна рада опинилася в патовій ситуації.

Ухвалити величезний кодекс у двох читаннях до початку грудня – практично немає шансів. І депутати відверто це визнають. А його ухвалення лише в першому читанні, без необхідної норми, не допоможе у виконанні ПДВЛ.

У ВР підготували схему, за якою вони подадуть необхідні поправки одразу після ухвалення проекту в першому читанні та пообіцяють ЄС, що ця норма увійде до кінцевого закону.

Та чи повірить Брюссель у такі обіцянки після того, як Україна неодноразово намагалася ввести європейців в оману саме з цього питання?

Варто також зазначити, що  четвертий блок ПДВЛ не обмежується захистом трудових прав вразливих груп. Є й інші вимоги до України, де ситуація далека від ідеальної.

Інтеграція ромів, права нацменшин

На думку оцінювальної місії ЄС, більшого захисту в рамках візової лібералізації потребують також роми.

Внутрішня преписка посадовців Єврокомісії свідчить: наразі немає прогресу у виконанні Національної стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини. Щоби виконати цю вимогу, до плану дій даної стратегії мають бути додані конкретні заходи, результат яких можливо буде оцінити.

Також залишається невиконаною рекомендація забезпечення постійного діалогу з представниками інших національних меншин та необхідністю проаналізувати ризики негативного впливу на національні меншини від децентралізації як частини адміністративної реформи. 

Фундаментальні права людини

Можна стверджувати, що антидискримінаційні закони отримали шанс на ухвалення в Україні саме завдяки програмі візової лібералізації.

Та нерідко Київ виконував завдання ЄС лише заради скасування віз, а це зробило процес фрагментарним та схематичним.

Адже, прагнучи скасувати візи на шляху до ЄС, Україна й сама повинна продемонструвати високий рівень захисту прав людини на свободу пересування в межах країни. Також мають бути дотримані всі умови та процедури видачі ідентифікаційних документів, зокрема й нових біометричних.

Після початку воєнних дій на Сході України та появи умовних і реальних кордонів в самій країні, дана вимога стала реальним викликом.

Тим не менше, саме у питанні контролю за кордоном ЄК вважає всі критерії майже виконаними (попри численні маніпуляції в ЗМІ щодо звуження безвізових перспектив України через конфлікт з Росією на Донбасі).

Та лишається обов’язок України ще доопрацювати рекомендацію, за якою необхідно 

запровадити чіткі правові підстави для в’їзду або виїзду з територій, непідконтрольних українській владі.

Під час зустрічі з експертами ЄС, неурядові організації вказали на певні інциденти, випадки корупції і труднощі в проходженні через контрольні точки, але ці факти не вплинули на загалом позивну оцінку з боку Євросоюзу.

Внутрішні переселенці
з Криму та Донбасу

У своїх попередніх оцінках експерти ЄС вказали найбільш дискримінованими внутрішньо переміщених осіб.

На думку ЄК, найбільші проблеми, з якими зіштовхуються переселенці, криються у цілком буденних, "життєвих" речах: неможливість вчасно отримати соціальну допомогу; знайти роботу, проживання; забезпечення належних умов для участі у найближчих виборах тощо.

Втім, перераховані проблеми не визначатимуть рішення про безвізовий режим, хоча й братимуться до уваги.

Чому з’явилися такі вимоги в рамках "безвізового плану"? Річ у тім, що ЄС непокоїть можливість звернень переселенців до європейських країн з проханнями про надання притулку. І якщо держави ЄС будуть впевнені, що переселенці мають достатній захист на території України, це буде достатньою підставою для відмови у наданні їм притулку.

Тож дотримання Україною фундаментальних прав людини потрібне самому Євросоюзу.

В ситуації з ромами, сексуальними меншинами та іншими групами ЄС має бути певним, що після скасування віз до Європи не піде потік українців з цих груп з обґрунтованими заявами про надання притулку.

І доки Україна не створить гарантії захисту меншин у себе вдома, безвізовий  режим наданий не буде.

* * * * *

Таким чином, виконання завдань 4-го блоку стануть лакмусовим папірцем готовності України до безвізового режиму та справжньої толерантності українців до своїх співгромадян, які можуть мати інший колір шкіри, мову, сексуальну орієнтацію чи будь-яку іншу ознаку.

Автори: 

Ірина Сушко,
керівник громадської організації "Європа без бар'єрів";

Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"