26 жовтня 2015 року Європейський суд ухвалив рішення за позовом Андрія Портнова, радника колишнього президента Януковича, до Ради міністрів ЄС (справа №Т-290/14) і постановив виключити його із санкційних списків ЄС.

Для самого Портнова це рішення мало швидше моральне значення: санкції проти нього, які Рада ЄС затвердила 5 березня 2014 року, в будь-якому разі закінчилися ще 6 березня 2015 року – в новому списку санкцій його прізвища не виявилося.

В Україні рішення Суду вже поквапилися представити як чергове свідчення "зради".

Помірні "адепти зради" стверджували, що Генеральна прокуратура працювала неефективно, "не знайшла" нічого на Портнова, і тому Європейський суд його "звільнив".

Радикали взагалі звинуватили прокуратуру у змові з Портновим.

Насправді поточне розслідування Генеральної прокуратури Суд цікавило дуже мало, якщо цікавило взагалі. Під час розгляду цієї скарги Суд ЄС оцінював лише обґрунтованість первинного внесення Портнова до санкційних списків у березні 2014 року

Річ у тім, що Рада міністрів ЄС запровадила санкції щодо Портнова на підставі одного-єдиного документа – листа Генеральної прокуратури України. ГПУ написала до Брюсселя, що Портнов, серед інших, є об'єктом розслідування щодо фактів "привласнення державних коштів та їх незаконного виведення за кордон".

Прочитавши та розглянувши цей поодинокий лист, Суд зазначив, що

– по-перше, жодних фактів на підтримку такого звинувачення українська прокуратура у своєму посланні не навела;

– по-друге, розслідування не проводилося щодо Портнова, тобто він не був формально "об'єктом розслідування".

У такій ситуації Суд вирішив, що лист не був достатньою підставою для накладення санкцій, і виключив Портнова із санкційних списків.

У цій ситуації виникають два питання.

Перше: чи могло ефективне розслідування з боку Генеральної прокуратури врятувати санкції щодо Портнова?

Формально відповідь негативна – Суд ЄС розглядав обґрунтованість включення Портнова до списків 5 березня 2014 року, тобто виключно в світлі тих документів, які існували на початку березня минулого року. І подальші розслідування в цьому контексті не такі важливі.

Тут вже, як кажуть, навіть боги не можуть зробити колишнє – не колишнім.

З іншого боку, не можна виключити, що ефективне розслідування Генеральної прокуратури дало б Раді міністрів набагато більше простору для маневру і дозволило б зберегти або навіть, приміром, повторно ввести санкції. Адже, як зазначено вище, у 2015 році Портнов просто випав із санкційного списку.

Друге питання – що чекає на інші справи про оскарження санкцій, які зараз розглядаються Судом ЄС?

Адже Андрій Портнов – далеко не єдиний представник колишньої української влади, який звернувся до Люксембурга. На сьогодні те саме рішення Ради ЄС 2014/119/CFSP і приблизно на тих самих підставах, оскаржують у Суді ЄС ще 13 людей:

- Віктор Янукович (справа №T-346/14) з обома синами (справи №T-347/14, T-348/14),

- Микола Азаров (T-332/14) з сином (T-332/14),

- брати Сергій (T-341/14) і Андрій (T-340/14) Клюєви,

- Віктор Пшонка (T-381/14) та його син Артем (T-380/14),

- Сергій Арбузов (T-434/14),

- Едуард Ставицький (Т-486/14),

- Олександр Клименко (Т-494/14),

- близький до "сім'ї" бізнесмен Сергій Курченко (T-339/14).

На жаль, для Ради міністрів (і для України) перспективи в цих справах не найкращі.

Згадаймо, що в березні 2014 року рішення щодо санкцій приймалися в терміновому порядку – ЄС хотів продемонструвати підтримку Києву в непростий період і попросив українських партнерів надати перелік осіб, активи яких в Європі варто заарештувати.

Київ за лічені дні підготував цей список, і його було покладено в основу санкційного рішення Ради міністрів ЄС. Навряд чи у такий стислий термін Генеральна прокуратура мала можливість підготувати для європейських колег докази щодо фігурантів списку. Тому цілком імовірно, що рішення ЄС щодо інших екс-чиновників ґрунтувалося на тій самій або подібній доказовій базі, як і щодо Андрія Портнова.

Якщо це дійсно так, то у Януковича, Азарова та інших колишніх представників української влади – дуже непогані шанси на перемогу в Суді.

Щоправда, для деяких з них це буде ще не кінець історії.

Адже якщо санкції з Портнова (і ще кількох осіб) в будь-якому разі були зняті в березні 2015 року, то для низки інших скаржників, у тому числі Януковича, Азарова, Арбузова, санкції були продовжені.

А оскільки доля санкцій щодо осіб, які спочатку були в одному списку, зрештою виявилася різною, можна зробити висновок, що рішення про продовження ухвалювалося на підставі якихось додаткових даних і доказів з України.

Тому навіть якщо Суд виключить Януковича або Азарова з санкційного списку Ради ЄС від 2014 року, санкції щодо них можуть зберегтися.

Цих фігурантів очікує як мінімум ще другий тур – розгляд санкційного рішення від 5 березня 2015 року. Результат цієї тяжби передбачити поки що дуже важко.

Автор: Дмитро Шемелін,

юрист ЮФ "Ілляшев та Партнери"