У день, коли Україна знову вчилася проводити вибори біля лінії фронту, а в Польщі голосували за зміну правлячої партії, волевиявлення відбулося і в Болгарії.

Тутешні місцеві вибори і національний референдум пройшли скромно, буденно і невимушено. Ми не побачили надто напруженої конкуренції політичних партій, а владному консенсусу заздалегідь нічого не загрожувало.

У ситуації дефіциту яскравих ходів і хоч якогось істотного напруження політичної боротьби найпомітнішим сюжетом стала колоритна візуальна агітація окремих кандидатів, яка дуже швидко змінила статус із локального приводу для самоіронії на міжнародний інтернет-мем, що розважав у тому числі й українських користувачів.

На тлі дорогих піар-кампаній українських партій колекція болгарського агітаційного креативу і справді має вигляд самодіяльності з 1980-х.

Тут і стилізований під комуністичну ікону Че Гевару кандидат з ультраправої "Атаки", і дама з Соціалістичної партії із зачіскою, вище якої – тільки рейтинг Путіна, і молода кандидатка від Республіканської партії, яка закликає голосувати за неї, сидячи на ліжку гуртожитку у вечірньому макіяжі.

Кандидат у раду громади Червеного Бряга від Реформаторського блоку фотографувався на передвиборчий плакат, не виходячи з бару, хоча торгівля алкогольною продукцією в день виборів у більшості болгарських міст заборонена. Коаліція "Союз за Слівен" винесла наочну агітацію на упаковки шкарпеток, які роздавали містянам.

Ці та десятки інших колоритних артефактів демократичного процесу, при всій їх естетичній недосконалості, можуть багато розповісти як про самі місцеві вибори, так і про Болгарію взагалі.

По-перше, вони показують, що всі адміністративні посади, аж до голови села, муніципального району або члена громадської ради, є виборними.

По-друге, поріг участі в них досить низький, щоб конституційне право бути обраним було не теоретичною можливістю, а реальністю для багатьох непрофесійних політиків.

Загалом у місцевих виборах 2015 року взяли участь 42 тис. кандидатів на різні посади — це багато для семимільйонної країни.

Малобюджетна самодіяльність замість якісної і дорогої візуальної агітації дещо говорить і про ситуацію з корупцією. Значна частина майбутніх обранців не розглядає потенційну посаду як адміністративну ренту, що дає змогу багаторазово відбити початкові інвестиції, а отже, не витрачається на дорогі виборчі кампанії.

І справді, ситуація з корупцією в Болгарії помітно краща, ніж в Україні – 69-те місце проти 142-го для України із загального списку 175 держав рейтингу Transparency International.

Інша річ, що для Болгарії точкою відліку є її "колеги" з ЄС, де країна займає вже не найоптимістичніші останні місця. Це робить проблему корупції однією з центральних у болгарському публічному дискурсі, а корупційні схеми, що паразитують на державній машині, бачаться як чи не головна причина статусу "найбіднішої країни ЄС".

Загальне незадоволення економічною ситуацією і розчарування в політичному класі вилилися на початку 2013 року в серію протестів, які змусили тодішнього прем'єр-міністра від партії ГЄРБ (Громадяни за європейський розвиток Болгарії) Бойко Борисова піти у відставку.

Залишивши вищий виконавчий пост, Борисов тим самим розчистив дорогу до влади для коаліційного уряду соціаліста Пламена Орешарського. Пробувши на чолі виконавчої влади 422 дня, Орешарський в свою чергу також поступився тиску вулиці, щоб зрештою на його місце знову прийшов Бойко Борисов.

Повернення, як виявилося, незамінного Борисова закріпило за ГЄРБ статус головної політичної сили країни, а поточні місцеві вибори лише підтвердили це.

Мером Софії, у першому турі і втретє поспіль, стала кандидат від ГЄРБ Йорданка Фандкова з 60,13% голосів, партійний список партії в раду громади Софії набрав 42,88%. Зі схожим результатом переміг кандидат від ГЄРБ на виборах мера Варни, а в Бургасі за мера від ГЄРБ проголосувало взагалі 84%.

Єдиним з чотирьох найбільших міст країни, в якому партія влади не виграла вибори мера в першому ж турі, виявився Пловдив, де кандидат від влади з 39,55% залишив питання відкритим до другого туру.

Конкурентом ГЄРБ у Пловдиві став кандидат від націоналістичної коаліції "Патріотичний фронт", який вийшов у другий тур з 21,12% і додав до цього успіху 14,69% голосів за партійний список в раду громади Пловдива.

Ще один показовий результат – провал проросійських сил.

Ще донедавна найуспішніша права партія країни — "Атака", що має 11 місць у парламенті, набрала 3% голосів в раду столиці. "За російські інвестиції у Варні!" — закликав передвиборчий плакат очолюваної "Атакою" коаліції у Варні, що знайшло відгук лише у 6,19% на виборах до ради громади Морської столиці.

На тлі спокійного виборчого процесу лідер "Атаки" Волен Сідєров дещо урізноманітнив випуски новин, спробувавши втретє за тиждень, цього разі – в ніч підрахунку голосів, прорватися в будівлю Національної академії театрального і кіномистецтва, де власне і рахували бюлетені.

Волен Сідєров

Цього разу студенти та активісти активно йому перешкоджали.

Найбільш проросійський політик Болгарії отримав удар по голові, і його буквально винесла з будівлі поліція, рятуючи від молоді, що скандувала: "Віддайте його нам".

"Причина події – "всенародна любов" до Волена Сідєрова", — пояснив ситуацію головний секретар МВС. Цей інцидент знову спровокував дискусію про суспільну користь від зняття з Сідєрова депутатської недоторканності – таку вимогу поставив головний прокурор республіки.

Іншим ресурсом проросійських симпатій залишається Болгарська соціалістична партія (БСП) — одна з небагатьох лівих партій Східної Європи, що має сумнівний привілей бути прямим спадкоємцем компартії часів режиму Народної демократії.

Формально БСП посіла друге місце за сукупністю голосів у радах громади, але в столиці коаліція "БСП – ліва Болгарія" отримала лише третє місце з 9,89% голосів, поступившись не тільки ГЄРБу, але і його союзникові "Реформаторському блоку" (16,43%). Ліва ідея в Софії не популярніша за праву.

БСП залишається в пасивній опозиції і чекає, коли болгарський виборець знову вирішить, що держава надто економна, і знову дасть шанс лівого популізму.

Окрім проєвропейського правлячого центристського мейнстріму, ситуативно проросійських лівих і правих, в Болгарії є і така екзотична для європейського політичного ландшафту партія, як "протурецька" РПС (Рух за права і справедливість).

Хоча вона і є партією мусульманської меншини, РПС, тим не менш, публічно відхрещується від цього статусу — болгарська конституція чітко забороняє створення партій на етнічній основі. Рух позиціонує себе як центристська партія, входить до Ліберального інтернаціоналу і у своїх виборчих списках прагне підтримувати 25% квоти для політиків немусульманського походження.

Але електоральна географія не лишає місця для сумніві щодо природи успіху РПС – максимальні результати Рух демонструє в районах компактного проживання мусульманських меншин.

На півдні та північному сході Болгарії його партійні списки та кандидати з легкістю набирають 40-80% голосів, а в громаді Вєнєц – і зовсім неймовірні 90,59% за партійний список, при 90,32% за кандидата в мери Нехрібана Ахмедова. Для порівняння, у Софії на виборах до ради громади РПС отримав лише 1,07% голосів.

Крім партійних креатур, на місцевих виборах активно працювали і незалежні кандидати, багато з яких роками займають свої посади, без відчутного дискомфорту від своєї безпартійності.

Як, наприклад, кандидат у мери Пазарджика Тодор Димитров Попов, який набрав у першому турі 44,03% і помітно випередив кандидата від ГЕРБ з його 30%. Цікаво тут те, що інший кандидат, багатодітний батько Тодор Веселинов Попов, який ніколи раніше не брав участь у політичному житті, набрав на виборах мера цілих 3,77% голосів — Болгарія згадує поняття "технічний кандидат".

Євромайдан, окупація Криму, війна на Донбасі не знайшли в болгарському суспільстві інтенсивного відгуку, але посіяли побоювання, що все це позначиться на економічних відносинах ЄС і Росії.

ВМРО спробувала розіграти карту болгарської меншини, що проживає в Україні, волаючи про нібито навислі над нею загрози у вигляді погіршення економічної ситуації та мобілізації до української армії — "не виплачуються зарплати, затримуються пенсії на потреби армії".

Університет Велико Тирново організував збір благодійної допомоги болгарам України. Депутат Європарламенту Ангел Джамбазкі провів зустріч з президентом Асоціації болгар України і депутатом Верховної ради Антоном Кіссе.

Але ця активність не викликала співчуття у широкої болгарської громадськості, і до початку місцевих виборів цей сюжет був благополучно забутий.

І нарешті – одночасно з місцевими виборами відбувся референдум про дозвіл електронного голосування.

Загальноєвропейський тренд до оцифрування звичних державних процедур і ритуалів дійшов і до Болгарії. Електронне голосування несе в собі очевидні логістичні переваги: зниження витрат, позбавлення від зіпсованих бюлетенів – та економить час виборців. Принаймні, за це виступили 69,49% відсотків тих, хто проголосував.

Але участь у голосуванні взяли лише 39,67% виборців (порівняно з 53,60% участі у місцевих виборах) – це означає, що остаточне рішення залишається за парламентом.

Що цікаво, головний наслідок дозволу електронного голосування – зовсім не спрощення процедури підрахунку голосів

Можливість голосування без відвідування виборчої дільниці насамперед означає, що півтора мільйони болгарських громадян, які мешкають за кордоном, зможуть взяти участь у виборчому процесі.

Це переважно молодь, економічні мігранти, які проживають у благополучних країнах Заходу і чиї голоси навряд чи посилять позиції болгарських лівих і правих. Крім того, це розширить участь і молодих болгар, що живуть всередині країни, для яких часто час, необхідний для відвідання виборчої дільниці, був достатньою перешкодою для участі в голосуванні.

Можливо, цей досвід буде цікавий і Україні, де мільйони громадян живуть і працюють за кордоном, а віднедавна ще й відокремлені від "великої землі" лінією фронту. 

Автор: Артьом Георганов,

докторант Університету Софії за спеціальністю "політологія"