"Чи воюватиме НАТО за Нарву?" – за останні півтора роки це питання стало одним з найактуальніших. Принаймні – для східноєвропейських країн, які побоюються агресії Росії і не до кінця впевнені в рішучості партнерів по Альянсу.

У балтійських країнах є кілька вразливих регіонів, але в першу чергу згадують саме Нарву – невелике місто (лише 62 тис. жителів) на північному сході Естонії, більше 80% населення якого складають росіяни. Тож тепер Нарва регулярно з'являється у світових ЗМІ, а західним репортерам там вже ніхто не дивується.

Ніхто не знає планів Володимира Путіна, але якщо він дійсно вирішить перевірити солідарність Альянсу, то Нарва – оптимальний плацдарм для "зелених чоловічків".

Саме тому "Європейська правда" вирішила на місці розібратися з реалістичністю побоювань щодо "російської загрози".

Нарва дивує з перших хвилин перебування. Вона дуже не схожа на іншу Естонію і виглядає як звичайне пострадянське місто, хіба що досить благополучне.

Російсько-естонський кордон проходить по річці Нарва і історично є символом протистояння Росії та Заходу. Ліворуч – російська фортеця Івангород, праворуч – Нарва

Витоки цієї ситуації треба шукати в середині минулого століття. Під час Другої світової війни колишні жителі втекли зі зруйнованої Нарви, а потім, з початком радянської окупації, нова влада перешкоджала їх поверненню, заселяючи місто росіянами.

Водночас Нарва розбиває багаторічні стереотипи російської пропаганди про порушення прав російськомовного населення.

Тут швидше можна говорити про складнощі для естономовних. Російська мова на вулицях і в офіційних установах, двомовні вивіски і російськомовні оголошення.

В цілому місті є лише одна естонська школа. В інших викладання ведеться російською, і лише з 9-го класу 60% предметів повинно викладатися естонською. Цього достатньо, щоб школярі оволоділи державною мовою і змогли повноцінно вчитися в естонських вузах. При цьому іспит на знання державної мови, який складають за підсумками 9-го класу, є достатнім підтвердженням для отримання громадянства.

 Згідно з естонським законодавством, державні службовці повинні володіти державною мовою. Але на виборні посади ця вимога не поширюється. Як наслідок – з 31 члена міської ради лише третина вільно говорить естонською, а третина – не знає мови взагалі.

Нерідко виникають проблеми з пошуком кандидатів на державні посади. Наприклад, ще донедавна було дуже важко знайти вчителів, здатних читати свій предмет естонською.

У такій ситуації міграція населення відбувається лише в одному напрямку – отримавши освіту, молодь прагне виїхати... але не в Росію, а на Захід – у Таллінн, або ще далі, в Західну Європу. Самі ж естонці в Нарві селитися не хочуть – дуже важко жити в інокультурному середовищі.

"Звісно, п'ята колона є і у нас. На початку незалежності в Нарві мешкало 360 відставних військових і всі в ранзі від майора і вище. Зараз їх менше – близько 200, і у багатьох є діти, виховані в цих ідеалах. Як правило, вони і є ініціаторами конфліктів. Однак це дуже невелика меншість", – запевняє "Європейську правду" заступник мера Нарви Антс Лііметс.

Однак у мерії заявляють, що не бачать в цьому великих проблем і пишаються відсутністю етнічних конфліктів. Втім, Антс Лііметс одразу ж додає – згідно з соціологією, етнічні конфлікти виникають, коли меншість складає принаймні 12%.

Естонців у Нарві лише 3,5%. Отже, росіянам просто немає з ким конфліктувати.

Як приклад чиновник наводить події з Бронзовим солдатом – масштабні заворушення в Таллінні в квітні 2007 року у зв'язку з планами перенесення меморіалу радянським воїнам.

"Ви пам'ятаєте, що було в Таллінні? У Нарві теж намагалися зробити щось подібне, але нічого не вийшло. Хулігани тільки побили вікна в естонської гімназії. А знаєте чому? Тому що наша поліція – це такі ж російські хлопці. Вони прийшли до тієї молоді і російською сказали – не треба, а то буде погано. І все!" – емоційно розповідає Лііметс.

У такій ситуації міська влада намагається уникати будь-яких конфліктів на мовному ґрунті.

Судові засідання повинні вестися естонською? Але судді – теж росіяни, тому часто за згодою сторін засідання ведуться російською і лише потім рішення перекладають державною мову. У мерії уточнюють – іноді навіть не перекладають і здають в архів рішення іноземною мовою.

Антс розводить руками – така вже міська специфіка.

Останній конфлікт на мовному ґрунті – мітинг нарвських таксистів, які протестували проти державної вимоги більш глибокого знання держмови для "працівників баранки".

У мерії і тут готові підтримати городян. "Я часто в таксі спеціально говорю естонською – і жодних проблем. Слово "вулиця" і цифри вивчити нескладно. Що ще треба?" – каже заступник мера.

Він від самого початку розмови категорично заявив – доти, доки пенсії в Естонії вдвічі вищі, ніж в РФ, ніхто в Росії жити не захоче, а тому хвилюватися нема чого.

Подібну позицію поділяють і в Талліні. Нещодавно президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес заявив, що не поділяє побоювань про загрозу Нарві. "Жителі Нарви переходять через річку до сусідньої країни – а вони це роблять часто, тому що там все дешевше, – і бачать, який там рівень державних послуг і якості життя. Якщо ви живете в Нарві, ви можете працювати де завгодно в Європі, якщо ви живете в Івангороді, то вам спочатку треба отримати візу в Санкт-Петербурзі", – заявив він у квітні.

При цьому в мерії Нарви розповіли про ще одну важливу тенденцію (хоча також не вважають її загрозою) –

переважна більшість жителів міста пенсійного та передпенсійного віку мають російські паспорти.

Чому? Річ у тім, що в РФ виходять на пенсію в 55-60 років, а в Естонії – до 60-65 років. При цьому російське законодавство дозволяє отримати громадянство і претендувати на пенсію всім, хто має радянський трудовий стаж.

Російськомовні вивіски – по всьому місту

Тому багато жителів Нарви отримують друге громадянство і російську пенсію, продовжуючи працювати в Естонії. А коли настає пенсійний вік за естонським законодавством – оформлюють естонську пенсію.

Раніше навіть примудрялися отримувати обидві, але в останні роки Естонія посилила законодавство – доводиться обирати.

При цьому далеко не факт, що відмовившись від російської пенсії, городяни відмовляються від російського громадянства.

От і виходить – місто, звідки молодь намагається виїхати, а залишаються ті, хто не знайшов себе в новому житті. Причому часто – з громадянством сусідньої країни.

Місто виглядає відповідно. З одного боку – відреставровані за державний рахунок нечисленні пам'ятки старовини і річковий променад, з іншого – незатишна інша частина міста з радянською забудовою.

На цьому тлі не дивують ані машини з "колорадськими" стрічками та подібною атрибутикою, ані стікери "Естонія за "Зеніт", ані оголошення, де краще відкрити річну російську візу.

Ще один символ компромісу місцевої влади – пам'ятник Леніну. Його нібито і прибрали, але розмістили без п'єдесталу перед місцевим музеєм – ніби як експонат. 7 листопада біля монумента лежать свіжі гвоздики.

Самі мешканці вкрай неохоче відповідають на будь-які питання про сусідство з РФ і про долю міста в Естонії. "Навіщо вам це? Ви що, хочете нас посварити?" – такою є найпоширеніша відповідь.

Дещо відвертішим є Сергій, учень однієї з російськомовних шкіл. "Естонське громадянство дає більше можливостей, ніж російське. Наприклад, можна поїхати працювати до Англії чи Швеції", – каже він. На уточнююче запитання, чи вважають так само його батьки, ніяково відповідає: "Не зовсім".

Лишається питання: обережна національна політика дозволяє уникати конфліктів, але чи робить вона жителів Нарви патріотами Естонії?

Питання дуже важливе, адже, як показав минулий рік, "русскому миру" вдається закріпитися там, де наявність "п'ятої колони" доповнює байдужість більшості жителів.

У Нарві, схоже, є обидві складові.

Простий приклад – група чоловіків у парку, за п'ятдесят років і "під сорок градусів", жваво обговорюють футбол і "наступну гру наших". Під "нашими" розуміючи збірну Росії, а зовсім не Естонії.

Це питання кореспондент ЄвроПравди поставив у мерії Нарви останнім: чи впевнені вони, що в разі конфлікту місцеві жителі не стануть на бік агресора? У тому числі – і поліція, і багато чиновників?

Заступник мера довго підбирав слова, а потім стиха відповів:

"Може бути. Але вони ж мають розуміти, що тоді ставлення до них буде ще гіршим, ніж до естонців – вони нібито працювали на ворога. Вони ж мають це розуміти"...